Вся прогресивна єдність в Україні відзначає 145-річницю з дня народження Великої Українки - Лариси Петрівни Косач (Квітки) - Лесі Українки. Музейна спільнота НІЕЗ «Переяслав», зокрема науково-дослідний сектор «Музей кобзарства» не могли бути осторонь цієї події. Адже в переліку великих діянь Лесі Українки і - особливо важлива справа для української культури - ініційованасаме нею, етнографічної експедиції з метою дослідження та збереження для нащадків, українського героїчного епосу від його носіїв - кобзарів.
Робота була новаторська і трудомістка. Вперше використовувалися модернові, як для 1906року звуко записуючі пристрої – фонографи з восковими валиками. Експедиція була у фінансовому відношенні не копійчана, але організатор залишився анонімним.
Перебуваючи в Ялті, на лікуванні, Леся познайомилася з 77-річним харківським кобзарем Гнатом Гончаренком, який гостив у свого сина. Він справив на неї глибоке враження, і згодом, коли Леся Українка пересилала записи, які вона здійснила разом зі своїм чоловіком Климентом Квіткою, то писала до Філарета Колесси (композитора, який перекладав мелодії дум на ноти) так: «Особливо кидаються в вічі його руки з тонкими, артистичними пальцями, і велична поза високої, стрункої, зовсім не згорбленої постаті. Не тілько грошей, але й найменшої послуги він не вважає за можливе приймати дармо.Так, коли на пароході йому траплялось просити матросів провести його, то він потім грав їм за те на бандурі і не приймав ніякої плати… він гідно поважає свій хист».
Філарет Колесса,українець, але австрійський підданий, від 4до 7 років поклав своєї праці на те щоби видати «сю велику працю» у двох томах- 1910-го і 1913 року. Післявиходу 1-го тому, Леся Українка висловила свою щиру радість словами нашого великого Тараса:«Тепер уже справді можна сказати — «наша пісня, наша дума не вмре, не загине». Другий том цієї праці Леся не побачила…
Вже після відходу Лесі Українки в інший світ,у 1927 року донька історика Михайла Грушевського Катерина з’ясувала, що отим анонімним «любителем народньої старовини», який «за посередництвом і спонукою поетеси та її чоловіка жертвував кошти на записи дум на фонографі», була сама ж Леся Українка. Кошти на етнографічну експедицію зі всіма технічними та відрядними витратами вона взяла із тогобатьківського посагу, який отримала, коли виходила заміж за музикознавця Климента Квітку.
Глядачі заходу – а ними були учні 9-го класу ЗОШ №7 м.Переяслав-Хмельницькиймали унікальну можливість слухати кобзаря – цех-майстра Київського кобзарського цеху –Миколу Тихоновича Товкайла. Він виконав псальму «Нема в світі правди» та історичну пісню - «Пісня про Байду». Всі присутні з цікавістю переглянули театральну інсценізацію«З дитинства Лесі» у майстерному виконанні учасниць народного театру(дитяча студія) РБК -школярок ЗОШ №7-Насті Тоначук і Яни Зус. Уривок з вистави Лесі Українки «Бояриня» емоційно ізворушливо представили учасники театральної студії «Кредо» ЦПТО м. Переяслав-Хмельницький - Інна Шевченко та Микола Сонько (режисер Інна Олійник). Українські народні пісні, які все життя надихали Лесю виконали – народне тріо «Криниченька» (керівник А.В.Євсевський). Патріотичне слово про рідну мову, про невмирущість героїчного слова Лесі Українки вимовила – голова переяславського осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка– Н.Л.Заїка. Щедрим дарунком для підростаючого покоління та організаторів заходу став романс композитора К. Стеценка на вірші Лесі Українки «Стояла я і слухала весну»,що прозвучав у високопрофесійному виконані музикантів музичної школи ім. П.Сениці -Ганни Іфтоді (мецо-сопрано) –директор ДМШ та Олени Потоцької (фортепіано)- педагог ДМШ.На завершення пізнавальної подорожі у світ Лесі Українки, вже за традицією, і учасники, і глядачі цієї акції сфотографувалися на добру згадку.
Науковий співробітник НДС «Музей кобзарства» Наталія Костюк