Петрів піст (у народі – Петрівка) присвячений апостолам Петру і Павлу, яких Св. Православна Церква величає Першоверховними. Протягом цього посту дозволяється вживати рибу, адже Святі апостоли були рибалками. Завершується він 12 липня, у день святкування пам’яті Св. апостолів, а ось початок його залежить від дати Великодня: через тиждень після Святої Трійці, у понеділок. Цього року початок посту припадає на 15 червня. Отже, тривалість його кожного року різна: від 8 днів до 6 тижнів. У перший день посту святкують «розирги» або «дядини». Зазвичай, святкували їх тільки жінки. За М. Максимовичем (дитячі роки якого, до речі, проходили на Переяславщині у с. Старосілля (тепер куток с. Дівички) цього дня ховали солом’яну ляльку на ймення Кострубонько, по-різному голосили над нею:
«Помер, помер Кострубонько,
Сивий, милий голубонько…»
Цього дня жінки могли «гонити шуліку», щоб не ловив курчат, «замочувати» дійниці напередодні збирання молока протягом Петрівки:
«Щоб дійниця не текла, а хазяйка весела була!
Щоб хазяйка не засипала да до корови рано вставала…!
На правобережній Київщині на «розирги» жінки могли йти на кладовище і частували дітей пиріжками, коржиками. Особливо це стосується тих жінок, у яких померли малими діти. В деяких селах молодиці йшли перевідувати жінок, які в них «бабували», тобто приймали пологи, несли їм гостинці.
На Петра перестає кувати зозуля. Кажуть, що вона «мандрикою» вдавилася, бо украла її у Св. Петра, а Бог її за це покарав. «Мандрика» (бо нею харчувалися Св. апостоли, мандруючи по світу) - обрядове печиво, виготовлене на основі зібраних протягом Петрівки сколотин чи сироватки, до складу якого входили яйця, сир. Адже, загальновідомо, що під час посту молочні продукти не вживали, а заготовляли їх у вигляді сиру, масла.
У давнину «зажинки» українці приурочували до Петрового дня.
«Минулася Петрівонька, почались жнива.
Наробилася у полі, що ледве жива».
М. Максимович зазначає, що в давнину ячмінь зжинали до Петра і в Києві на Петра святили ячний хліб, хоча б і спечений із недоспілого зерна («у свид», тобто надзелень).
Початок жнив могли пов’язувати із місячними фазами: в перші сім днів нового місяця. На повний місяць починати жнива не можна. Зажинати виходили в святковому одязі. На ниві клали на рушник хліб і, перехрестившись, промовляли: «Дай, Боже, час добрий і пору, в доброму здоров’ї пожати та й на той рік діждати».
Ось так підходила до завершення Петрівка та розпочиналися жниварські обрядодії, що знаменували початок осінньої звичаєвості.
Старший науковий співробітник Музею українських обрядів Зубер Світлана Миколаївна