В. Г. Заболотний: віхи життя і творчості
Заболотний Володимир Гнатович (30.VII.1898–03.VIII.1962) – архітектор-художник, професор (1940 р.), доктор архітектури (1953), член-кореспондент Академії архітектури СРСР (1941); голова Президії Українського філіалу Академії архітектури СРСР (1944–45); дійсний член Академії архітектури УРСР (1945–56); Президент Академії архітектури УРСР (1945–56); дійсний член Академії архітектури СРСР (1950–56); дійсний член двох Академій будівництва та архітектури: УРСР та СРСР (1956–62); член правління Союзу радянських архітекторів в УРСР (1948–62) та Спілки архітекторів СРСР (1933–62); депутат Верховної Ради УРСР (1947–59) та Київміськради (1948–57).
Народився в с. Карань, Переяславського повіту, Полтавської губернії в родині українських селян. Закінчив переяславську чоловічу гімназію (1919), Київський Державний художній інститут (1927), захистив дипломний проект з присвоєнням кваліфікації – архітектор-художник, організатор будівництва (1928). 1927–29 архітектор, старший інженер Управління Південно-Західної залізниці та водночас викладач архітектурного проектування КХУ (1927–50, з 1939 зав. кафедрою) та КІБІ (1932–40); 1929–33 – старший архітектор, головний інженер і головний архітектор Державного інституту проектування міст, Київський філіал; 1933–36 – головний інженер і головний архітектор Цівільпроекту НККХ Київський філіал. У цей період розробив планування і реконструкцію міст: Каменськ (суч. Дніпродзержинськ), план реалізований в нагірній частині нового міста, типові житлові будинки на 20-30 квартир та Палац культури; у Кривому Розі – детальне планування нової частини міста частково реалізовано в 1930–32. За проектами В. Заболотного були споруджені: Будинок Вукоопромради (Облпотребспілки) в м. Вінниці (1934); в Києві: гуртожиток (на розі вул. Обсерваторної та Павлівської, 1935); Польський педагогічний інститут (співавтор Ведерников, вул. Павлівська, 1935); житловий будинок (вул. Костьольна), комплекс павільйонів Піонерського парку (у співавторстві, 1935–38), будинок Верховної Ради УРСР (1936–39; 1946–52) та ін.
1936–1940 – головний архітектор Управління Будівництва Верховної ради УРСР.; 1940–1941 – головний архітектор м. Києва; 1941–1944 – завідуючий відділом мистецтва і народної творчості інституту Мистецтв Академії Наук УРСР (Уфа–Москва–Київ). За проектами і під керівництвом В. Заболотного були збудовані в Башкирії: 2 житлові квартали двоповерхових дерев’яних будинків у м. Уфі (1942), малоповерхові житлові будинки з демпферного гіпсу власної оригінальної конструкції (2 млн. кв. м.) у м. Стерлітамаці (1942–43); в Україні: серія житлових будинків у с. Чирське Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. (1946–1947), робітниче селище «Будівельник» у Дніпропетровській обл. (1948, комплексна тема, розроблена групою наукових співробітників під науково-творчим керівництвом В. Заболотного), будинок Укркоопспілки м. Київ (у співавторстві, 1955–1957). Архітектурні принципи проектів створених В. Заболотним у 1927–1934 роках ґрунтуються на конструктивіських позиціях. 1934–1940 роки характеризуються поворотом в архітектурних уподобаннях В. Заболотного і очевидне надання ним переваги використання архітектурної спадщини, а саме традицій класичного зодчества. Яскравим досягненням автора в цьому пошуку став будинок Верховної Ради УРСР: «При проектуванні цього будинку автор намагався не тільки вирішити головне архітектурне завдання – в художньому образі виявити призначення споруди, - але й передати в сучасній творчій інтерпретації найкращі риси українського мистецтва, виявити особливості та характер архітектури Києва, поєднати її з оточуючим ансамблем і краєвидом» – В. Заболотний.
Очоливши Академію Архітектури УРСР (1945–1956) розробив: структуру Академії, визначив пріоритетні напрямки її діяльності, концепцію розвитку національної архітектурної школи в ХХ ст. З 1950 р. – завідувач кафедрою архітектури в Інституті аспірантури при АА УРСР. За 25 років педагогічної діяльності ним було виховано близько 200 архітекторів-художників.
У 1953 В. Заболотний ініціював написання історії українського мистецтва у вигляді багатотомної праці.
1956–1962 – завідувач відділу вивчення народної творчості та історії українського мистецтва Академії будівництва і архітектури УРСР.
Лауреат Сталінської Премії 1-го ст. (1941), Державної премії Української РСР в галузі науки і техніки (1971 посмертно).
Нагороджений орденами Леніна (1948), Трудового Червоного Прапора (1950); Почесними грамотами Президії Верховної Ради УРСР (1940); Президії Верховної Ради Башкирської АРСР (1943).
Похований Володимир Гнатович Заболотний на Байковому кладовищі в м. Києві. У Переяславі-Хмельницькому в родинному будинку відкрито у 1963 р. Меморіальний музей архітектора – академіка В. Г. Заболотного та названа вулиця. У 2007 році на фасаді школи №1 (колишнє приміщенні гімназії), встановлена меморіальна дошка.
Теоретичні праці: Архітектура малопотужних гідроелектростанцій для колгоспів УРСР. Альбом-монографія. – Київ: Інститут енергетики Академії Наук УРСР, 1938. Співавтор В. А. Семенов; Творчі завдання архітекторів України у відбудові міст і сіл // Матеріали VI Пленуму спілки радянських архітекторів України. – Київ: Держвидав України, 1944; Тридцять років радянської архітектури на Україні. – Київ: Видання Академії Архітектури УРСР, 1948. – 56 с.; Научно-исследовательская работа в области жилищного строительства. – Киев: Изд. АА УССР, 1949. – 24 с.; Програма історії Українського мистецтва / За заг. ред. В.Г. Заболотний.– Киев: ГОССТРОЙИЗДАТ УССР, 1956.; Архитектура Украинской ССР: В 2-х т. / Заг. ред. В.Г. Заболотний. – Київ: Вид. АА УРСР, 1951. – Т. 2., Москва: Изд. Госстройиздат, 1954. – Т. 1; Памятники архитектуры Украины. Фотографи и чертежи. / За заг. ред. В.Г. Заболотний. – Киев, 1954; Нариси історії архітектури Української РСР (дожовтневий період). / За заг. ред. В.Г. Заболотний. – Київ: ДЕРЖВИДАВ літератури з будівництва і архітектури УРСР, 1957. – 559 с.; Українське народне мистецтво. Тканини та Вишивки. Альбом. / За заг. ред. В.Г. Заболотний. – Київ: Держвидав образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1960. – 51 друк. аркуш.; Українське народне мистецтво. Вбрання. Альбом. / За заг. ред. В.Г. Заболотний. – Київ: Держвидав образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1961. – 327 с.; Нариси з історії Українського мистецтва. / За заг. ред. В.Г. Заболотний. – Київ: «Мистецтво», 1966. – 670 с.
Джерела та література:
Центральний Державний Архів вищих органів влади та управління України. – Ф. 4802, оп. 1, спр. 1318. Особова справа; Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав». Музей Заболотного В. Фонд документи. Інв. № З-5. Посвідчення про закінчення КХУ, інв. № З-10–Атестат професора, інв. № З-11– Диплом доктора наук, інв. №№ З-14, З-15, З-16, З-17, З-18, З-19 – посвідчення, інв. № З-23 – членський квиток Спілки архітекторів СРСР, інв. №№ З-400 (1, 2, 3), (ІІ), (ІІІ), З-401(1, 2, 3) – депутатські квитки, інв. № З-393 орденська книжка, інв. № З-398 – Диплом лауреата Державної премії Української РСР, інв. № Ндф-2305 – копія Посвідчення № 24 лауреата Сталінської премії 1-го ступеню.
Набок Людмила Миколаївна