Серед переяславських князів є один, ім’я якого назавжди записане у скрижалях вітчизняної історії. Його відносно коротке життя та діяльність мало чим відрізнялися від життєвого шляху багатьох інших давньоруських, у тому числі і переяславських князів. Одначе, так склалося, що з ним пов’язана перша документально зафіксована згадка топоніму «Оукраина», що став прообразом майбутньої назви нашої держави. Отже, мова йде про переяславського князя Володимира Глібовича.
Його батько, Гліб Юрійович у 1169 році став великим київським князем, а Переяслав залишив своєму 12-річному сину Володимиру. Історики, досліджуючи життя Володимира Глібовича, відзначають його особисту мужність і сміливість, хоробрість, військову відвагу. Головним завданням князя стала боротьба з половцями – він неодноразово ходив у походи в Степ, відбивав напади кочовиків на Переяслав. Яскравим прикладом військової звитяги Володимира Глібовича є його дії у 1185 році, коли хан Кончак прийшов під стіни Переяслава. Сильне половецьке військо тоді оточило місто і ледь не взяло його штурмом. Врятував ситуацію переяславський князь. На чолі невеликого загону він сміливо виступив за міські мури на бій з ворогом і змусив половців припинити штурм. Сам відчайдух отримав декілька серйозних поранень. Переяславці, побачивши небезпеку, кинулися на допомогу і ледве врятували свого князя, «враженого трьома списами».
На початку 1187 року київські князі-співправителі Святослав Всеволодович та Рюрик Ростиславич розпочали черговий похід на половців. Переяславський князь Володимир Глібович брав участь у поході й отримав від старших князів право їхати в авангарді війська. Однак половці, попереджені своїми родичами з числа чорних клобуків, вчасно переправилися на протилежний берег Дніпра. Можливо, намагаючись все таки дістатися до половців та не бажаючи відпускати їх без бою, Володимир Глібович провалився під лід і отримав у результаті запалення легень, від якого й помер, повернувшись до Переяслава у дуже важкому стані.
«У тім же поході розболівся Володимир Глібович недугою тяжкою, од якої він і скончався. І принесли його в город його Переяславль на носилицях, і тут преставився він, місяця квітня у вісімнадцятий день, і покладений був у церкві святого Михайла, і плакали по ньому всі переяславці.
Він бо любив дружину, і золота не збирав, майна не жалів, а давав дружині; був же він князь доблесний і сильний у бою, і мужністю кріпкою відзначався, і всякими доброчесностями був сповнений. За ним же Україна багато потужила».
Автор літописної статті вжив топонім «Україна» без будь-яких пояснень та уточнень, бо був свідомий, що потенційний читач знає, про яку територію та людей іде мова. Наскільки давно назва почала вживатися до нашої місцевості, визначити складно. Усі дослідники, які займаються цим питанням, відзначають зафіксоване у літописах неодноразове використання цього поняття до різних окраїнних територій в інших регіонах Русі безпосередньо після його першої згадки під 1187 роком, в першу чергу в зонах контактів зі світом кочовиків. Щоразу він застосовується до конкретних прикордонних територій, що мали важливе оборонне значення – Посульська прикордонна лінія, Пониззя, волинське порубіжжя.
Переяслав і Переяславське князівство від самого початку було передовим форпостом у протистоянні зі Степом. Печеніги, торки, половці – хвилі кочовиків змінювали одна одну, і переяславці дві з половиною сотні років першими ставали на двобій із ворогом, захищаючи Русь від нападників. Назві «Оукраїна» семантично близькі слова край (територія), країна, окраїна. Очевидно, слово Україна в устах літописця вжито у значенні – «мешканці фронтиру, переднього лінії захисту від навали зі Степу».
Серію згадок «Оукраїна» в літописах стосовно інших територій Русі можна пояснити таким чином. Топонім «Оукраїна» – назва конкретної місцевості на території Переяславської землі, який увійшов до вжитку в першій половині 80-их років ХІІ століття, – був використаний літописцем для позначення схожих прикордонних місцевостей в інших руських землях, отримавши часткове переосмислення. Тобто, конкретна «Оукраїна» з території Переяславщини, згадана у літопису вперше без будь-яких додаткових визначень, стала шаблонною назвою для номінації інших подібних територій, які називалися вже з уточненнями, наприклад, «Оукраїна Галицька».
Мабуть долею було визначено для Переяславщини стати рубежем боротьби зі степовою навалою і отримати найменування «Оукраїна», а майбутній нашій Україні перебрати собі цю назву і далі протистояти навалі ворогів.
Література
Моця О. Українці: народ і його земля (етапи становлення). Київ, 2011.
Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордони України. Харків, 2016.
Федака С. Д. Політична історія України-Русі доби трансформації імперії Рюриковичів (ХІІ століття). Ужгород, 2000.