З святом Юрія (6 травня) тісно пов’язані звичаї першого вигону худоби на пасовисько. Колись це було загальногромадське свято, що характеризувалось рядом магічних актів, метою яких було очищення тварин від усього злого, забезпечення їм щасливого перебування на пасовищі. Для цього виганяли вперше з хліва худобу через червону крайку, рушник, сокиру чи ключ, при цьому підстьобували її гілкою свяченої верби. Могли проганяти худобу поміж тліючими головешками від багаття, тим самим очищаючи її вогнем та димом. Обов’язково кропили тварин свяченою водою й читали молитву:
«Гоню я, Господи, скотину на луки,
Вручаю я, Господи, тобі на руки
Святий Отче Спас,
Щоб ти мою скотину пас;
Святий Миколай, додому навертай;
Святий Отче Ягорій, собак припинай
І лихих лиходіїв, щоб бистрими очима не всмотряли
І лихих слів не вимовляли.
Зав’яжи їм, Господи, рот на весь год білими хустами.
Дай, Господи,
Час добрий на всякий час, на всяке врем’я.
Амінь»
У першій половині ХХ ст. існували два способи випасання великої рогатої худоби, а саме, господарі могли випасати свою худобу як у спільному для всього села стаді, так і окремо від нього. У першому випадку із селянської худоби утворювали спільну череду, яку випасав громадський пастух, чередник найнятий громадою за оплату по домовленості. Громада обирала його на сході села. Він мусив бути чесною віруючою людиною, добрим та ласкавим до людей і худоби. Перед вигоном худоби в поле пастух сповідувався в церкві й давав обітницю відданого ставлення до своїх обов’язків, включно до жертовності при необхідності. Крім випасу, пастух був зобов’язаний вартувати худобу під час отелення, слідкувати за стадом, щоб не робили шкоди (заподіяна шкода могла вираховуватись із його платні), попереджати господарів про зміни в поведінці тварини. У пастухи йшли, як правило, люди бідні, сироти.
Пастуху не доводилось турбуватись ані про їжу, ані про одяг: всі селяни годували його по черзі, готували щедру торбу з їжею в поле. Коли бачили що пастухові щось необхідне з одягу, то постачали його ним. А першого дня вигону худоби в поле кожна господиня припасала для пастуха якийсь дар: рушник, аршин-два полотна, ряденце, бриля, торбу чи щось інше, а також щось смачне з їжі – яйця, хліб, сало, сир, масло. Існував звичай обливати пастухів водою цього дня. Метою обливання було накликати дощ, але не тільки. Сюди входять поняття очищення, розродження, щастя взагалі. Також за звичаєм пастух не мав права стригтися ціле літо аж до закінчення пасовиська.
Селяни мали право випасати необмежену кількість голів худоби у громадському стаді. Сторонні особи, які не належали до громади, але проживали у селі і володіли худобою, платили за випасання громаді за кожну голову. Крім того повинні були платити і пастуху громадського стада, незважаючи на те, чи пасеться їх худоба у спільному стаді, чи ходить з окремим пастухом.
При випасанні худоби самостійно, значна роль належала дітям господаря, і лише подекуди наймали стороннього. Діти починали пастушити вже десь з 3-5-ти років – у цьому віці їм доручали пасти гусей. Коли дитині виповнювалося сім років, вона починала пасти свиней, овечок і кіз. З 9-10-ти років діти випасали велику рогату худобу і коней. У віці 12-13 років про дитину говорили, що вона надійний пастух, у шкоду не пустить, не погубить, і займе, і прижене худобу. Під час випасання худоби влітку діти мали багато вільного часу, неконтрольованого батьками, без завдань по господарству. На випасі, щоби не нудитися, діти вигадували різні розваги, ігри.
В ті часи досить часто для означення віку дитини говорили, що вона «п’ятак», «підпасич», чи вже «пастушок», «пастушка». Для дівчат ще існувало визначення «нянька», оскільки вони ще в досить ранньому віці (5-7 років) ставали на поміч матері по господарству, доглядали менших братиків та сестричок, а бідні селяни часто віддавали у заможні родини дівчаток з 8-9 років (за їжу) няньчити малих діток.
Починаючи з середини ХХ ст. і до сьогодні, чи не єдиним способом стає випасання «по очереді»: спільне стадо великої рогатої худоби з усього села або його частини випасається самими хазяїнами худоби по черзі. Кожен двір, коли настає його черга, зобов’язаний відпасти громадське стадо стільки днів, скільки голів худоби він має. В залежності від кількості худоби для кожного господаря протягом року його черга настає кілька разів. Разом з тим до випасання худоби таким чином й надалі продовжували залучати дітей.
Звичай наймання пастуха для випасу худоби зберігся до нашого часу, але виконує він допоміжну роль в умовах випасання худоби «по очереді»: господарі, які не можуть самостійно відбути свою чергу, просто тимчасово наймають для цього односельчан.
Молодший науковий співробітник Музею українських обрядів Захарченко С.М.