19 травня 2018 року минає 117 років від дня народження художника з Переяславщини Івана Петровича Хрумала. Доля дарувала цій людині різнобічний талант, невичерпну творчу енергію та неосяжну любов до рідної землі.
Народився Іван Петрович у 1901 році в селі Хоцьки Переяславського повіту Полтавської губернії (нині Переяслав-Хмельницький район Київської області) в селянській родині Петра та Наталії Хрумалів, де виховувалось п’ятеро дітей: три доньки і два сини. Мальовничий край, щедра природа села, з його лісами, садами були тією купіллю, з якої виріс самобутній майстер. Малювати Іван почав з раннього дитинства, крім того змалку любив ліпити з глини коників, пташок та інші фігурки, на які була здатна вигадлива дитяча фантазія.
У семирічному віці І.Хрумало пішов навчатися до сільської церковно-приходської школи, навчання в якій закінчив у 1912 році. Через нестачу коштів навчатися далі не зміг, тому став допомагати батькам по господарству, випасав худобу, а взимку навчався кравецькій справі. Після війни та революційної розрухи, у 1918 р. продовжив навчання у вищій початковій школі у своєму селі, закінчив дев’ять класів. Під час навчання разом з кількома однокласниками під керівництвом учителів брав участь в організації учнівських концертів, вистав. Був учасником сільського хору. У 1921 р. вступив до трупи артистів Леся Курбаса в м. Києві, але через брак коштів був змушений повернутися додому. Певний час працював у сільському театрі. У 1922 р. навчався у профтехнічній школі м. Переяслава, яку не зміг закінчити через матеріальну скруту. У 1927 році йде до війська, звідки невдовзі його було комісовано через хворобу. Повернувшись у село, І.Хрумало намагається відновити самодіяльний сільський хор та драмгурток. До початку колективізації обіймав посади діловода, голови та секретаря сільської ради. Відмовившись брати участь у розкуркуленні, був заарештований та відправлений до Лук’янівської в’язниці м. Києва, звідки через два місяці був відпущений додому. Через арешт І.Хрумало здобув тавро ворогу народу і, не маючи змоги залишитися у селі, їде на пошуки роботи. Деякий час він працює бухгалтером на Херсонщині. Влітку 1932 р. вирушає на заробітки до Росії. До квітня 1933 р. працює бухгалтером в Алтайському краї. Повернувшись в Україну, після довготривалих пошуків влаштовується на посаду бухгалтера в транспортний Осоавіахім м. Луганська. У Луганську вступає на 3-й курс вечірнього відділення «Художнього робітфаку». Після його закінчення отримує направлення до Одеського художнього інституту. В 1939 році, після закінчення навчання, отримує розподілення на роботу до Будянського фаянсового заводу (Харківська область) на посаду головного художника. До рідного села Хоцьки повертається І.Хрумало в 1953 р., де і проживав до кінця свого життя.
Усі ці роки І.П.Хрумало брав активну участь у місцевому драмгуртку, писав вірші і, звичайно ж, малював. Його творчий доробок досить різноманітний: портрети, пейзажі, композиції, історичні сюжети, графічні замальовки, копії, скульптурні роботи. Митець працював у різних жанрах, але портрети посідають у його творчості основне місце. Ним створено близько 40 портретів відомих людей. З-поміж них портрети української інтелігенції – Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, Дніпрової Чайки, Марка Вовчка, М.Коцюбинського, кобзаря Остапа Вересая, героїв Великої Вітчизняної війни, представників своєї родини та односельців. У спадщині художника збереглися графічні замальовки, які, крім мистецького значення, мають ще й історичне. Одні з ранніх робіт Хрумала виконані на аркушах паперу олівцем: «Церква села Хоцьки» (1918 р.), «Гамазей і волосний будинок села Хоцьки» (1921 р.), «Будинок культури» (1921-1923 р.р.), а також портрети Т.Шевченка, Дніпрової Чайки, кілька картин «Переяславська Рада», «Проводи козака на війну» та скульптура «Т.Г.Шевченко» (авторська робота) зберігаються у фондових колекціях Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Помер І.П.Хрумало в 1990 році. Після себе він залишив рукописні спогади, у яких описав власне життя, життя односельців та вірші, які присвячував дітям, рідним, близьким. Його творчість – це ще одна славна сторінка історичної Переяславщини, яка безперечно хвилює своєю пристрасною любов’ю до людей, волею до життя, оптимістичним світосприйняттям.
Молодший науковий співробітник НДФ «Музей народної архітектури
та побуту Середньої Наддніпрянщини» І.Г. Остронос
