9 квітня 1879 року на хуторі Красний Кут с. Ліпляве на Полтавщині народився український громадсько-політичний діяч, президент УНР в екзилі Андрій Лівицький, що походив з давнього козацького роду. Навчався у Києві на математичному і правничому факультетах. За участь у студентському політичному русі двічі був ув`язнений у Лук`янівській тюрмі. У березні 1917 р. став членом Центральної Ради. Як міністр закордонних справ УНР (з 1919 р.) виступав за створення Балто-Чорноморського союзу. Після загибелі Петлюри перейняв посаду Головного отамана військ УНР. Протягом 1926–1954 років очолював Державний центр УНР в екзилі, керував українською державною політикою. Після Другої світової війни у Німеччині ініціював створення Української Національної Ради з метою консолідації політичних сил в еміграції.
Старший науковий співробітник Музею українського рушника Н. Л. Заїка