Щороку напередодні 9 травня, як і 22 червня, ми згадуємо безпосередніх учасників подій Другої світової війни. В Україні немає практично жодної родини, якої б не торкнулося воєнне лихоліття 40-их років ХХ ст. Разом з тим ми пам’ятаємо, що офіційною датою початку трагедії, у вогненний вир якої потрапила й наша Батьківщина, є 1 вересня 1939 р. Однією з її частин була радянсько-фінська війна 1939–1940 рр. або Зимова війна. Вона стала наслідком радянсько-німецької таємної змови про розподіл сфер впливу у Східній Європі.
Наведемо коротку хронологію подій, що передували цій війні.
У 1930-их рр. Фінляндія, Швеція, Норвегія та Данія проголосили курс на нейтралітет та позаблоковість.
1932 р. – СРСР і Фінляндія уклали трирічний «Договір про ненапад і про мирне врегулювання конфліктів», який згодом продовжили до 31 грудня 1945 р.
1934 р. – між Фінляндією і СРСР укладено угоду про мирне співіснування терміном на 10 років.
14 квітня 1938 р. з ініціативи радянської сторони розпочалися таємні радянсько-фінські переговори, на яких Радянський Союз нав’язував Фінляндії свою військову допомогу та присутність військ, створюючи підстави для «законної» окупації її території.
Три раунди офіційних переговорів також закінчилися безрезультатно, й 13 листопада 1939 р. фінська делегація повернулася до Фінляндії.
На цей час Радянський Союз уже мав підписані таємні протоколи до пакту Молотова-Ріббентропа (23 серпня 1939 р.) та Договір про дружбу і кордон між СРСР та Німеччиною (28 вересня 1939 р.).
Восени 1939 р. радянське керівництво створило так звану Народну армію Фінляндії. Створення цього військового формування не стільки з фінів, карелів та вепсів, як з білявих слов’ян-білорусів, викликало відомий жарт: «На финские мины идут минские финны».
26 листопада 1939 р. на першій сторінці газети «Правда» з’явилася стаття «Шут гороховый на посту премьера», що стала сигналом до початку широкої антифінської пропагандистської кампанії. Адже саме так починалися усі радянські загарбницькі війни. Успадкування такої тактики підтверджує досвід сучасної російсько-української війни.
Того ж дня, 26 листопада, з радянської території було здійснено провокацію – артилерійський обстріл радянської ж території, у результаті якого загинуло четверо та отримали поранення дев’ятеро військовослужбовців Червоної Армії. Це стало приводом для нападу на Фінляндію. Радянський Союз звернувся до уряду Фінляндії з офіційною нотою. При цьому радянська сторона відмовилася від створення міжурядової слідчої комісії, натомість оголосивши, що більше не вважає себе зв’язаною умовами радянсько-фінської угоди про взаємний ненапад.
29 листопада Радянський Союз розірвав дипломатичні стосунки з Фінляндією, а 30 листопада о 8.00 за московським часом радянські війська отримали наказ перейти кордон та розпочати бойові дії (без оголошення війни). На територію Фінляндії вступили 4 армії СРСР чисельністю 540 тис. чоловік.
1 грудня 1939 р. московське радіо офіційно оголосило про створення на території СРСР у містечку Терійокі (нині м. Зеленогорськ Ленінградської обл.) маріонеткової Фінляндської Демократичної Республіки.
14 грудня 1939 р. СРСР як агресор був виключений з Ліги Націй.
Війна продовжувалася 104 доби й 4 години. Вона завершилася підписанням Московського мирного договору 1940 р., який зафіксував відторгнення від Фінляндії 11 відсотків її території разом з містом Виборг – другим за розміром містом країни. Втрати сторін за сучасними оцінками: Фінляндія – 26 тисяч 662 військових, 956 цивільних, 36 іноземних добровольців; СРСР – 126 тисяч 875 військових.
За участь у цій війні звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 412 військовослужбовцям, понад 50 тис. було нагороджено орденами й медалями.
Серед військовослужбовців Червоної Армії, яким було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, є й уродженець с. Студеники Кравченко Іван Якович (1905–1942). У фондах Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» зберігається його фотографія (Архів 25-24), фотографія 1940 р. «М.І. Калінін вручає Кравченко І.Я. золоту зірку Героя Радянського Союзу і орден Леніна» (ПХІМ-2853), а також копія нагородного листа про присвоєння Кравченку І.Я. цього звання (РД-96).
