У дослідника української культури, кандидата мистецтвознавства, композитора, диригента, бандуриста, педагога Віктора Мішалова зберігається рідкісна праця «Kytasty H. Some Aspects of Ukrainian Music under the Soviets / Григорій Трохимович Китастий // Research Program on the USSR, Mimeographed Series № 65. – N.Y.: 1965» (у російському перекладі). На моє прохання пан Віктор люб’язно надав дозвіл оприлюднити інформацію про цю книгу. Це такі гарні свідчення очевидця тих страшних років і голоду, і нівечення української культури загалом, конкретно - музичного мистецтва.
Віктор Мішалов зазначив, що «це взагалі не зовсім доступна праця. Я її колись знайшов в бібліотеці Едмонтонського Університету, але сьогодні, мені сказали, що там її вже не можна знайти». Тому він погодився з тією думкою, що її варто перекласти і видрукувати щоби було доступніше багатьом. Інакше, може пропасти.
Над цим питанням робота помалу просувається. Але в даній статті визріла потреба трохи ближче дізнатися про Григорія Китастого, і поділитися історією його життя і творчості.
Він народився (1907 р.) на Полтавщині в Кобеляках, був четвертою дитиною в родині, що походила з козацького роду. І про це завжди наголошував їх батько. Вони були прості сільські трударі, і хоч освіту не здобували, але про своє походження пам’ятали і дуже любили музику. Музика була їх єством і це була їх найвища освіта.
Про це згадував і сам Григорій: «Від батька я почув про Тараса Бульбу, він був надзвичайно співучий, любив церковний спів, по слуху завчав найскладніші партії з концертів Бортнянського, Веделя. А коли розповідав про бандуриста, що співав «Морозенка», то переказував це наглядно співом. Мати теж була не менше здібна до пісні. Знала безліч народних псалмів, кантів, пісень. В родині панував режим побожності».
Коли розпочалася жовтнева революція, Григорію було всього десять років. Він звісно чув про те, що більшовики вирізають у Полтаві тих, хто говорить українською мовою, співають вкраїнських пісень. Вже коли вивчився на композитора і став диригентом, то написав не одну пісню про ті події, а поки малий залюбки вчився музикувати, ходив на концерти слухав творчість інших. Тому іншого варіанту, як вчитися на музиканта у нього не було.
В 1927 році Григорій вступив до Полтавського музичного технікуму. Був від природи музично обдарованим і це давалося йому легко, згодом склав і загальноосвітній курс науки, і отримав стипендію, і гуртожиток, і в Полтавській хоровій капелі розпочав співати.
Завжди активно відвідував концерти Полтавської капели бандуристів. Великий вплив на нього справив вчений, письменник і композитора Гнат Хоткевич, настільки, що він виявив бажання стати бандуристом. Закінчивши технікум, у 1936 р. вступив до Київського музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка, де вивчив гру і на скрипці, але найбільше часу присвячував улюбленій бандурі. По закінченню хормейстерського відділу продовжив навчання на композиторському відділі. За порадою теоретика музики Григорія Любомирського був прийнятий хористом Київської опери, де познайомився з бандуристами Державної капели бандуристів, утвореної внаслідок об’єднання Полтавської і Київської капел. Незабаром Григорій Китастий став концертмейстером капели, а пізніше заступником мистецького керівника.
Але невпинно наближалися страшні роки терору сталінської тотальної політики боротьби з господарями землі, з носіями культурних традицій свого народу.
Його родина зазнала репресій. 1937 р. його брата Миколу заарештували й розстріляли за участь в Армії УНР . Інший брат Іван з родиною втік на Донбас ще раніше, за часів колективізації.
1937-го майже чверть складу бандуристів потрапила до лабет НКВС. Історичних пісень майже зовсім не співали, більшовики допускали тільки ліричні і побутові пісні, здебільшого не українською мовою.
Коли розпочалася Друга світова війна Григорія Китастого, як і, майже всіх бандуристів Державної капели мобілізували на фронт, де багато з них загинуло. Григорій потрапив у німецький полон у Ромнах, звідки щасливо втік і повернувся до Києва.
Скоро 16 уцілілих його побратимів знову створили Капелу бандуристів, якій присвоїли ім’я Тараса Шевченка.
Та згодом, у складі цієї капели вони були вивезені в остарбайтерські табори. Але коли Григорій Китастий познайомився з редактором газети для остарбайтерів «Українець» Андрієм Луцевим, капелу вдалося вирвати з табору. Колектив перевели на концертну роботу. Залишаючись у статусі остарбайтерів протягом усієї війни, музиканти постійно відвідували міста, де було найбільше українських найманців, і скрізь їхні виступи проходили з тріумфом.
У 1943-1944 роках капела 9 місяців перебувала на гастролях у Галичині, зокрема у Дрогобичі, Львові, Ужгороді, Коломиї. Їхніми слухачами були митрополит Андрей Шептицький і провідник ОУН Степан Бандера. У м. Турка Китастий подружився з поетом Іваном Багряним, з яким вони створили ряд патріотичних творів.
«Марш Україна» на слова Івана Багряного і музику Григорія Китастого нині, у час новітньої російсько-української війни, є однією з найпопулярніших у репертуарі гурту «Хорея козацька» на чолі із відомим кобзарем і музикознавцем Тарасом Компаніченком, а ще у патріотичних середовищах, зокрема, й серед ветеранів війни.
У 1946 р. його капела емігрувала за кордон до берегів Тихого океану у Північній Америці. Але вони не загубилися в гущі іншої культури, а зберегли українське мистецтво, любов і патріотизм пронесли через все своє життя.
Григорій Китастий написав високопатріотичні твори: «Вставай, народе!», «Марш Україна» («Пісня про Тютюнника»), гімн української молоді «Вперед, сини народу», марші молоді «Нема тієї сили, щоб весну спинила», «Ми об’їхали землю навколо» (всі — на слова Івана Багряного); марші «Наші будні — розгорнена книга», «Карпатські січовики» (на слова Яра-Славутича). Написав численні твори й обробки українських народних пісень для чоловічого хору в супроводі бандур, твори для мішаного хору і солоспіву з фортепіано: «Нас ждуть», «Гомоніла Україна», «Поема про Запорозьку Січ», «Грай, кобзарю», «За волю Вітчизни», «Пісня про Америку», «Задніпрянка», «Дума про Кемптен», «Ти слухаєш, Дніпре?», «Богданова слава», «Любисток», «Колискова», «Дума про Петлюру», «Дума про Сагайдачного», «Нагадай, бандуро», «Ой, літа орел», «Гомін українських степів».
Довгий час Григорій Китастий жив у Детройті, згодом перебрався до Каліфорнії. З 1964 р. мешкав у Чікаго, де керував ансамблем бандуристів філії Об’єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ). Його підопічні з трепетною любов’ю і глибокою вдячністю згадують свого мудрого тактовного, улюбленого вчителя. Вони кожного року збиралися у скаутські табори, де проходили гуртові навчання, організовували фестивалі патріотичної пісні, таким чином зберігали пам'ять про Україну, виховували молодь у дусі патріотичного виховання і любові до України.
У 1967 р. Григорій Китастий переїхав до Клівленда, але щотижня автомобілем приїздив у Детройт на репетиції Капели Бандуристів.
Останні двадцять років свого життя Китастий разом із бандуристами гастролював у Чикаго, Детройті, Філадельфії, Торонто, Сент-Кетернісі та інших містах. Він щороку їздив до бандуристів у Британію та Канаду. Його капела імені Тараса Шевченка, якою він керував, записала одинадцять альбомів пісень і два альбоми власних виступів.
У 1984 році Григорій Китастий тяжко захворів і 6 квітня помер в Сан-Діеґо, Каліфорнія. Похований на українському православному кладовищі, поряд з церквою-пам’ятником в Баунд-Бруці, в штаті Нью-Джерсі.
А 2008 р. Президент України – Віктор Ющенко високо і гідно оцінив внесок у розвиток автентичної української культури Григорієм Китастим в екзилі /за кордоном/. Йому посмертно було присвоєно звання – «Герой України» з врученням ордена Держави.
За матеріалами
Режим доступу http://mus.art.co.ua/hryhorij-kyta-styj/
Режим доступу: https://poltava.to/project/7199/
Режим доступу: https://artefact.org.ua/history/bandura-viyna-rok-n-roll-prigodi-ukrayinskogo-muzikanta-v-yevropi-ta-ssha.html
Польові дослідження автора з Віктором Юрійовичем Мішаловим /липень серпень 2022 р./
Фото з доступних інтернет ресурсів
Молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства» Костюк Наталія
