21 ЛИСТОПАДА ВИПОВНИЛОСЯ 100 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА ПЕТРОВИЧА КУЧЕРИ (21.11.1922 - 4.06.1999) – ВІДОМОГО УКРАЇНСЬКОГО АРХЕОЛОГА, ДОСЛІДНИКА АРХЕОЛОГІЇ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ

Михайло Кучера народився 21 листопада 1922 р. в с. Березівка Гомельської області Білоруської РСР, чех за національністю. По закінченню школи був призваний до Червоної Армії. Учасник Другої Світової війни у складі Західного, Брянського, 2-го Білоруського фронтів. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями «За боевые заслуги», «За оборону Москвы», За освобождение Варшавы», медалями Польщі «За заслуги на полі бою», «За Варшаву», «За Перемогу».

Закінчив історичний факультет Київського університету (1952), аспірантуру (1955). У 1960 р. захистив кандидатську дисертацію «Древний Плеснеск», у 1988 р. – докторську дисертацію «Змиевы валы Среднего Поднепровья и их роль в истории Киевской Руси».

З 1956 р. працював в Інституті археології. Довгий час очолював Відділ польових досліджень (1974-1986). Був провідним науковим співробітником відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України. Наукові інтереси вченого були зосереджені на досліджені давньоруських оборонних споруд, фортифікації та військової справи давньої Русі, адміністративного і етнокультурного розвитку племінних об’єднань і давньоруських земель, генезису давньоруської та пізньосередньовічної культур, на дослідженні хронології та типології давньоруської та середньовічної кераміки.

М. П. Кучера протягом 40 років керував археологічними експедиціями з досліджень давньоруських пам'яток України. Він виявив, обстежив і задокументував сотні городищ, поселень, могильників і «змійових» валів на Волині, Поділлі, в Побужжі, Подністров’ї, Середній Наддніпрянщині та на Дніпровському лівобережжі. Серед цих пам’яток виділяються давньоруські городища, поселення та міста Пліснеськ, Луцьк, Васильків, Сокільці, Городище, Затуринці, Бушеве, Ходорів, Стара Ушиця, Проців, хутір Миклашевського, Кизивер та інші. Адже, як відзначали його колеги, «найулюбленішою справою Михайла Петровича були археологічні розвідки» (А. П. Томашевський). Науковці високо цінували внесок Михайла Петровича в українську археологію: «Цей унікальний понад півстолітній досвід польових досліджень і став тим науковим базисом, який дозволив вченому сформувати власне бачення ключових проблем давньоруської археології та історії, а також намітити шляхи їх вирішення... Легендарна працьовитість, виключна наукова чесність, достовірність і точність, скрупульозність, пунктуальність і охайність польових досліджень, бездоганне взірцеве володіння прийомами графічної фіксації – ці риси були невід’ємними складовими особистості вченого та його наукового стилю». (А. П. Томашевський).

Вченим здійснено масштабні польові роботи по дослідженню унікальних пам’яток археології Змієвих та Траянових валів, які завжди викликали неабиякий інтерес у суспільстві та суперечки серед дослідників різних поколінь. Відкриття М. П. Кучери «прояснило вікову таємницю валів і поставило неспростовно аргументовану крапку на непрофесійних спекуляціях» (А. П. Томашевський). Завдяки роботам Михайла Петровича було вирішено проблему походження Змієвих валів, їх датування, призначення та історичної долі. Завдяки знахідкам побутових предметів та стратиграфічним спостереженням Змієві вали Середньої Наддніпрянщини дослідник датував XI – початком XII ст. й таким чином довів, що Змієві вали є захисними спорудами давньоруського часу.

У 1963, 1964 та 1971 рр. М. П. Кучера досліджував розвідками й розкопками пам’ятки Переяславщини. У цих дослідженнях брали участь співробітники Переяслав-Хмельницького історичного музею на чолі з його директором М. І. Сікорським. Михайло Петрович підтримував дружні стосунки з Михайлом Івановичем.

У 1963 р. Городищенський загін Канівської експедиції Інституту археології АН УРСР на чолі з М. П. Кучерою провів розкопки давньоруського городища поблизу с. Городище на Переяславщині, у заплаві лівого берега Дніпра біля озера Рядовиця (нині затоплено). Було здійснено розрізи валу, в якому виявлені згорілі дерев’яні конструкції, кераміка, датована ХІ-ХІІ ст. Поряд з городищем було відкрите та обстежене велике поселення ХІ ст. розміром близько 15 га. Оскільки укріплення городища порівняно добре збереглися, воно було давно відоме дослідникам, зокрема П. О. Раппопорту, який вважав його давнім містом Устя. З цим твердженням Михайло Петрович був не згодний. Ця комплексна давньоруська пам’ятка поблизу с. Городище (нині затоплено) розміщувалась на мисоподібному піщаному підвищенні, розміром близько 650х250 м, у заплаві лівого берега Дніпра між озерами Рядовиця та Гниле, що зливалися один з одним, утворюючи крутий вигин. Експедиція здійснила поперечний розріз валу городища, в якому виявились згорілі дерев’яні конструкції – залишки клітей, розміщені у три ряди по ширині валу. Причому, вдалося вияснити й деревину, з якої виготовлялися внутрішні кліті валу – дуб. Висота навіть уже згладженого і напівзруйнованого валу складала досить значну висоту у 2,9 м, що дозволило припустити його велику первісну висоту; ширина основи валу складала 15 м. На площадці городища були знайдені нечисленні уламки керамічного посуду, датованого ХІ – початком ХІІ ст. Дослідження показали, що дерев’яні конструкції валу та споруди на поселенні були знищені вогнем. Як припустив дослідник, це трапилося у в кінці ХІ – на початку ХІІ ст., коли напади половців на Русь були особливо інтенсивними. Проаналізувавши результати досліджень городища, М. П. Кучера визначив його походження й функціональні особливості як державної фортеці, яку обслуговував невеликий гарнізон, а утримувало місцеве населення за рахунок державних повинностей. Виходячи з наявності у селі та в безпосередньо на пам’ятці топонімів «Піски», «Піщанка», дослідник ідентифікував городище й поселення зі згадуваним у літопису під 1092 та 1169 рр. «градом» Пісочин. Обстежений дослідником був також кінець «змійового» валу, який виходив до Дніпра неподалік с. Городище, за 0,6-0,7 км від поселення.

Наступного 1964 р. М. П. Кучера досліджував городище біля с. Проців Бориспільського р-ну, а також поселення в ур. Городок неподалік с. Андруші (нині затопленого), яке дослідник визначив як рештки літописного міста Устя.

Останнє було виявлено в обриві правого берега гирла Трубежа поблизу с. Андруші під час традиційних розвідок Інститутом археології узбережжя лівого берега Дніпра: спочатку у 1959 р. Д. Я. Телєгіним, а потім у 1960 р. – М. Ю. Брайчевським та Н. М. Кравченко. Оскільки ця територія потрапляла під затоплення Канівським водосховищем, проведені М. П. Кучерою дослідження мали на меті археологічне підтвердження існування давньоруського населеного пункту неподалік впадіння Трубежа у Дніпро – вірогідного літописного міста «Устя». На підвищенні берега, що вивищувався близько 4 м над зрізом води, за поширенням культурного шару (потужністю 0,60–0,80 м) на території розміром 500х200 м було виявлено велике поселення, площа якого визначена щонайменше у 10 га. У виходах культурного шару знайдено уламки кераміки, кістки тварин, попіл, деревне вугілля, шматки перепаленої глини, окремі знаряддя з кістки та металу (кістяна накладка сідла, залізні цвяхи, ніж, шматок свинцю) тощо. На північ від виявленого поселення знаходилось овальне підвищення 80х140 м, яке має місцеву назву «Городище». На цьому підвищенні виділялося менше, правильної овальної форми, вивищення розміром 65х90 м, яке й за розміром і за зовнішнім виглядом підходило під визначення городища, проте через розмитість території зовнішні ознаки укріплення не збереглися. За 100 м західніше знаходилося друге підвищення («бугор»), на якому культурний шар був теж повністю розмитий. Дослідник спостеріг, що лише з цього підвищення через долину Трубежу видно давню частину Переяслава, який знаходився за 8 км від устя річки. Тому він припустив, що тут могла стояти давня сигнальна вежа для зв’язку із містом. На жаль, широкі розкопки не були проведені, оскільки шурфування по всій площі пам’ятки включно з нововиявленим городищем, показало, що культурний шар розмитий повенями і в значній мірі перевідкладений. Керамічний датуючий матеріал відносився переважно до ХІІ–ХІІІ ст., хоча зустрічалися й уламки посуду ХІ ст. Автор розкопок звернув увагу на присутність серед знахідок аномально значної кількості уламків амфор, в яких перевозилось вино та олія. За особливістю набору посуду, значним розміром поселення вирізнялося від більшості звичних пам’яток подібного типу, тому М. П. Кучера припустив, що натрапив на рештки давньоруського «города» – населеного пункту із складною, міською структурою. Ним могло бути літописне Устя, яке двічі згадується у літопису (1096 та 1136 рр.) і про яке неодноразово згадують дослідники ХІХ та ХХ ст. У статті «До питання про давньоруське місто Устя на р. Трубіж» (1968) Михайло Петрович провів повний аналіз історії вивчення питання про місцезнаходження загадкового міста Устя в гирлі Трубежа й прийшов до висновку, що досліджені ним рештки поселення й вірогідного городища і є залишками міста Устя. Щодо того, яке значення мало місто Устя і яку роль виконувало в давньоруський час, М. П. Кучера висунув декілька припущень. Дослідник вважав, що це, міг бути, по-перше, стратегічний пункт захисту Зарубського броду; по-друге, пристань – зручне місце для зупинки торгових караванів, по-третє, це була дніпровська гавань Переяслава. Якщо перше призначення – захист броду – дослідник вбачав слабо вивченим, зате останні два вважав достатньо підтвердженими й найбільш достовірними.

Значення розкопок М. П. Кучери, його колег-археологів й розвідок М. І. Сікорського та А. П. Савчука на узбережжі Дніпра важко переоцінити, адже дослідження цих науковців залишаються єдиними матеріалами з пам’яток, які нині затоплені і фактично втрачені для науки.

Знайомство з переяславськими музеями та їх директором М. І. Сікорським, яке почалося у 1963 р. як ділові зв’язки з обміну інформації про цікаві пам’ятки та знахідки, з часом переросло у справжні дружні стосунки двох захоплених новими відкриттями дослідників. Археолог і музейник довгий час підтримували жваві контакти, зокрема співробітники Переяслав-Хмельницького історичного музею на чолі з його директором М. І. Сікорським взяли участь у масштабних розвідках городищ Переяславщини у 1971 р.

Після деякої перерви, у 1971–1972 рр. Михайло Петрович вчергове звернувся до пам’яток Переяславщини. Дослідник очолив розвідувальний загін Інституту археології АН УРСР по обстеженню городищ Середнього Подніпров’я, зокрема правобережної Київщини та Переяславського Лівобережжя. Археологами було обстежено 13 городищ на території західної частини Переяславського князівства: у сс. Світильня, Русанів, Іванків, Проців, Головурів, Старе, Веселинівка, Пристроми, Гайшин, Вінинці, Городище, Ташань, Каленики, а також площі двох городищ, укріплення яких не збереглися (сс. Любарці та Перемога). Як відмітив дослідник, «для них вперше одержано загальну археологічну характеристику: знято плани, встановлено час існування, з’ясовано топографічне місцеположення, характер і збереженість оборонних споруд». Отримані розвідками дані були опубліковані у статті «Давньоруські городища в західній частині Переяславщини» (1978). Дослідженнями виявлено цікавий факт – крім двох мисоподібних городищ Ташань та Старе, давньоруські городища найближчих околиць Переяслава були округлі, оточені одним валом, а в трьох випадках (Іванків, Вінинці, Каленики) – двома кільцевими валами. Вони одноманітні за характером планування, розміщені на рівній місцевості біля невеликих річок чи боліт, їх площа всередині укріплень не перевищує 0,5 га. Дослідник відмітив, що в жодному іншому районі України немає такої концентрації круглих городищ. М. П. Кучера висловив оригінальну думку, що поява таких городищ не пов’язана ні із захисними властивостями рельєфу, ні з оборонними тактиками. «Укріплення округлої форми були найекономнішими, оскільки у порівнянні з іншими вони при однаковій зайнятій площі мали найменшу протяжність оборонних споруд... Насправді перевага, насамперед, полягала в економічності – менших витратах сил і коштів на будівництво штучних оборонних споруд», – стверджував дослідник. Вчений розглянув й час спорудження городищ: частину фортець він відніс до епохи князювання Володимира Святославовича – кінець Х – початок ХІ ст., як відповідь на печенізьку небезпеку, зведення інших зарахував до ХІІ – початку ХІІІ ст. – здебільшого через половецьку загрозу.

У рамках великої теми по дослідженню городищ Середнього Подніпров’я дослідник виявив, обстежив, виготовив креслення, картографував, датував та опублікував матеріали про декілька десятків городищ, в т.ч. й Переяславщини. Він же склав охоронну документацію на важливі пам’ятки регіону, і зокрема на найважливішу з них – давньоруське літописне місто Переяслав. Дослідник зробив значний внесок у паспортизацію історико-археологічної спадщини, в справу охорони пам’яток археології та вдосконалення методів археологічних польових досліджень.

Обстежував дослідник й давньоруські поселення та вірогідні городища. Так, в с. Дениси було обстежене селище з місцевою назвою «Городище», на якому не виявилось зовнішніх ознак укріплень, але топографічні умови припускали існування укріплення. Неподалік було знайдено давньоруське поховання, яке, певно, засвідчило ознаки існування могильника. Так само вчений враховував існування городищ, укріплення яких згадувалися, але не збереглися на момент обстеження: м. Бориспіль, м. Баришівка, с. Вороньків.

Розгляду особливостей розвитку Переяславського князівства М. П. Кучера присвячував й інші свої роботи, зокрема розділ «Переяславське князівство» у книзі «Древнерусские княжества Х – ХІІІ вв. (1975). У ній він зібрав та проаналізував всі відомі літописні згадки про Переяславське Лівобережжя, окреслив кордони Переяславського князівства, розглянув розташування відомих городищ та літописних міст, розташування найбільших торгових шляхів в його межах. Інформаційна база, зібрана М. П. Кучерою, та здійснений ним науковий аналіз щодо особливостей Переяславської землі не втратили своєї актуальності й нині.

З іменем М. П. Кучери пов'язаний й початок вивчення пам'яток козацької доби. Розкопки фортеці XVI—XVII ст. в м. Чигирині та комплексу споруд садиби Хмельницьких в с. Суботові сприяли систематичному дослідженню археологічних старожитностей козацького періоду (1989-1994). М. П. Кучера автор 110 наукових праць, 50 наукових звітів.

Помер М. П. Кучера 4 червня 1999 р. на 77 році життя, похований у Києві.

Вибрані наукові праці М. П. Кучери:

1. Кучера М.П. Древній Пліснеськ. Археологічні пам’ятки УРСР. 1962, Т.12. С. 3-56.
2. Кучера М.П. Середньовічне городище біля с. Сокільці на Південному Бузі. Археологія. 1965, Т.19. С. 201-214.
3. Кучера М.П. До питання про давньоруське місто Устя на р. Трубіж. Археологія. 1968, Т. 21.
4. Кучера М.П. Про один конструктивний тип древньоруських укріплень в Середньому Подніпров’ї. Археологія. 1969, Т. 22. С. 180-195.
5. Кучера М.П. Про одну групу середньовічної кераміки на території УРСР. Слов'яно-руські старожитності. К., 1969. С. 174-181.
6. Кучера М.П. Давньоруське городище біля с. Городище під Переяславом-Хмельницьким. Археологія. 1970, Т. 24. С. 217–225.
7. Кучера М.П. Городища. Селища. Кераміка. Пам'ятки побуту та прикраси. Предмети імпорту. Пліснеськ. Археологія Української РСР. К., 1975. Т.3.
8. Кучера М.П., Юра Р.А. Исследование Змеевых валов (Черкас. и Киев. обл.). Археологические открытия 1974 г. 1975. С. 309–310.
9. Кучера М.П. Переяславское княжество. Древнерусские княжества Х-ХІІІ вв. М.: Наука, 1975.
10. Кучера М.П. Давньоруські городища в західній частині Переяславщини. Археологія. 1978, Вип. 25. С. 21-31.
11. Кучера М.П. Исследование городищ на Волыни и Подолии. Археологія. 1979, № 29. С. 62-72
12. Кучера М.П. Поселения Среднего Поднепровья. Городища. Селища (Общие сведения). Древнерусские поселения Среднего Поднепровья. К., 1984.
13. Кучера М.П. Переяславль, Плеснеск, Воинь, Городище. Керамика. Археология Украинской ССР. К., 1986, Т. 3.
14. Кучера М.П. Змиевы валы Среднего Поднепровья. К., 1987.
15. Кучера М.П. Змиевы валы Среднего Поднепровья. Труды V Международного конгресса славянской археологии. М.: Наука, 1987. Т. 3. Вып. 1а. Секция V. Города, их культурные и торговые связи. С. 125-132.
16. Кучера М.П. «Траянові» вали Середнього Подністров'я. Археологія. 1992, № 4. C. 43-55.
17. Кучера М.П. Слов'яно-руські городища VIII—XIII ст. між Саном і Сіверським Дінцем. К., 1999.
18. Кучера М.П. Подвійно-рядова забудова на давньоруських городищах. Археологія. 1999, № 2. С. 105-110.

Джерела:

• Кучера М.П. Отчет о раскопках древнерусского городища у с. Городище на Днепре в 1963 г. НА ІА НАНУ, 1963/3. 21 с.
• Кучера М.П. Отчет об исследовании Процевского городища и літописного Устья в 1964 г. НА ІА НАНУ, 1964/2б. 18 с.
• Кучера М.П. Звіт про роботу розвідзагону по обстеженню городищ Київщини у 1971 р. НА ІА НАНУ, 1971/17. 19 с.
• До 70-річчя Михайла Петровича Кучери. Археологія. 1992, № 4. С. 151-152.
• Мезенцева Г.Г. Кучера Михайло Петрович. Дослідники археології України: Енциклопедичний словник-довідник. Чернігів, 1997. С. 177.
• Пам'яті Михайла Петровича Кучери. Археологія. 1999, № 2. С. 157.
• Михайло Петрович Кучера. Археометрія та охорона історико-культурної спадщини. 1999, № 3. С. 139-140.
• Сагайдак М. Михайло Петрович Кучера (1922—1999). АНТ. 2000, № 4-6. С. 111.
• Томашевський А.П. До 90-річчя Михайла Петровича Кучери (1922—1999). Археологія. 2012, № 3. С.138-140.
• Кучера Михайло Петрович. Інститут археології Національної академії наук України. 1918-2014 / Гол. ред. П.П. Толочко. К.: ВД «АДЕФ-Україна», 2015. С. 485-486.
• Іванченко Л.І., Моця О.П. Давньоруське оборонне будівництво у працях М.П.Кучери. Наукові записки з української історії. 2012, № 32. С. 258-262.
• Томашевський А.П., Борисов А.В. Михайло Петрович Кучера та вітчизняна історико-археологічна наука. Археологія. 2017. № 4. С. 79-86.

Старший науковий співробітник НДВ археології                                           Г.М. Бузян

• М.П.Кучера. 1970-і рр. М.П.Кучера. 1970-і рр.
• М.П.Кучера в юності М.П.Кучера в юності
• М.П.Кучера на розкопках. 1980-і рр. М.П.Кучера на розкопках. 1980-і рр.
• Святкування ювілею М.П.Кучери (в центрі): зліва Є.В.Махно, Г.М.Бузян. 1982 р. Святкування ювілею М.П.Кучери (в центрі): зліва Є.В.Махно, Г.М.Бузян. 1982 р.
• Городище Ташань на Переяславщині Городище Ташань на Переяславщині
• Городище Вінинці на Переяславщині Городище Вінинці на Переяславщині
• Змійові вали Переяславщини Змійові вали Переяславщини
•