17 БЕРЕЗНЯ НАРОДИВСЯ ВАДИМ МИХАЙЛОВИЧ ЩЕРБАКІВСЬКИЙ (17(05.).03.1876-18.01.1957)

Вадим Михайлович Щербаківський (17(05.).03.1876-18.01.1957) ‒ видатний український історик, археолог, мистецтвознавець, етнограф, дослідник пам՚яток переяславщини.

Вадим Щербаківський народився 17 березня 1876 р. у с. Шпичинцях Сквирського повіту Київської губ. (нині Ружинського р-ну Житомирської обл.) у родині священика отця Михайла Пилиповича Щербаківського. Він на рік старший від брата Данила Михайловича Щербаківського, який був визначним археологом, етнографом, істориком народного мистецтва.

У 1895 р. Вадим Щербаківський поступив на математичний факультет Санкт-Петербурзького університету, у 1897 р. перевівся на природничо-математичний факультет Московського університету. Тут став учасником українських соціал-демократичних гуртків, за що був заарештований і до 1902 р. знаходився під наглядом поліції. Завершив навчання і отримав вищу освіту у Київському університеті (1901-1903), де, захопившись археологічними та історичними студіями, змінив фах і присвятив себе гуманітарним наукам. Там він навчався у проф. Володимира Антоновича, Вікентія Хвойки, Григорія Павлуцького [8].

1907–1910 рр. на запрошення митрополита А. Шептицького працював співробітником Національного музею у Львові (нині Національний музей у Львові імені Андрія Шептицького). Об’їздив Галичину, Закарпатську Україну, Буковину, досліджував народне будівництво, побут, звичаї, обряди, фольклор, збирав для музею пам’ятки. Здійснив також поїздки в Італію, Францію, Німеччину, де вивчав європейське мистецтво.

У 1911 р. працював у Київському художньо-промисловому і науковому музеї, брав участь у розкопках В. Хвойки, водночас співробітничав з газетою «Рада». Був членом Українського наукового товариства в Києві та Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Наприкінці 1912 р. за рекомендацією Д. Яворницького його було прийнято на службу до музею Полтавського земства. Вчений переїхав до Полтави, де завідував археологічним відділом Природничо-історичного музею Полтавського губернського земства (згодом Полтавського Народного музею, нині – Полтавського краєзнавчого музею) (1912–1922). Здійснював археологічні розкопки, етнографічні експедиції, видав путівник по археологічному відділу музею (1918). Був членом Полтавського церковно-археологічного комітету, а також одним із перших керівників Полтавського губернського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини. За часів УНР був фундатором та професором Українського народного університету в Полтаві (1918-1922). Тоді ж заснував Наукове товариство дослідження й охорони пам’яток старовини та мистецтва на Полтавщині.

У 1917 р. українським урядом був обраний комісаром з охорони пам’яток (1917-1918). Деякий час працював мистецьким аташе Української Держави у Відні (1918).

З 1922 р. В. Щербаківський перебував у еміграції. Він був професором, а згодом – проректором Українського вільного університету у Празі (1922-1945) та першим ректором Українського вільного університету в Мюнхені (1945–1951) [7]. У 1951 р. Вадим Михайлович переїхав до Англії. Був дійсним членом Української вільної академії наук, Словацького Наукового Товариства, Чеської Академії наук, Міжнародного Антропологічного Інституту у Франції. Нагороджений сербським орденом св. Сави.

Найбільшим науковим здобутком В. Щербаківського сучасний йому дослідник П. Курінний вважав власну концепцію вченого про походження українського народу, яку він висунув на підставі археологічних та етнографічних матеріалів на противагу загальноприйнятій тоді схемі М. Грушевського [1, с. 138-139].

В. Щербаківський брав діяльну участь в етнографічних дослідженнях по всій Україні. Саме йому належала ідея поповнення етнографічних збірок музеїв унікальними зразками стародавньої української вишивки, художніх виробів, начиння народного виробництва, килимарства, кераміки. Вчений бере участь в археологічних розкопках палеолітичної стоянки у Гінцях, давньоруського міста та могильника у Білгороді (Київському), самостійно досліджує численні різночасові пам’ятки на Лівобережжі Дніпра.

Зокрема на Переяславщині ним було виявлено і досліджено перше поселення трипільської культури на Лівобережжі поблизу с. Лукаші, проведено розкопки 31 кургану епохи бронзи та скіфського часу в околицях сіл Лукаші і Великий Круполь, Мала Березанка, Гречаники, Софіївка та 143 кургани на чотирьох давньоруських некрополях у м. Переяславі [2; 3; 5, 4; 7; 11;12; 13].

У 1913 р. В. М. Щербаківський дослідив поселення поблизу с. Лукаші Переяславського повіту (нині Баришівського р-ну Київської обл.). На поселенні Лукаші розкопками В. М. Щербаківського було відкрито 9 так званих «точків» – решток наземних жител у вигляді скупчень обпаленої глини. У 1915 р. археолог вдруге повернувся до пам’ятки, а навколо села провів пошуки трипільських «точків» експериментальним методом з допомогою металевого щупа [5]. Матеріали цих досліджень побачили світ вже за кордоном, у Празі, в збірнику Українського Вільного університету, де вийшла стаття «Мальована неолітична кераміка на Полтавщині (З додатком щоденника розкопів)» (1923). Залишки жител розміщені по овалу, що стало зрозуміло ще з досліджень В. М. Щербаківського. Площа поселення визначена у 4,5-5,0 га (овал розміром 240х200 м). Сучасні дослідники, використовуючи новітні засоби досліджень, зокрема супутникове картографування, дешифровку космознімків, підтверджують наявність згаданих Вадимом Михайловичем дев’яти площадок, розміщених овалом, із спорудами у центрі (О. О. Прядко, 2017 р.) [11, с. 24].

У 1913–1914 рр. Вадимом Щербаківським проведені археологічні дослідження давньоруського курганного могильника біля с. Ліпляве на Переяславщині (Переяславський повіт), на якому було досліджено 66 курганів [4; 5]. Ці матеріали у статті «Ліплявський могильник: (попереднє звідомлення)» були опубліковані дослідником 1925 р. у відомому науковому виданні «Niederluv sbornik» (Прага).

У 1914 р. В. М. Щербаківський здійснив дослідження у Переяславі, розкопавши 108 курганів на одному з давньоруських могильників давнього міста в урочищі «За тюрмою». Найбільш цікаві знахідки були виявлені у похованні №140. Тут знайдено скроневі кільця, перстень, бронзові дрібнозернисті та золотоскляна намистини, шматочки тканини від головного убору. Але найціннішою знахідкою виявилася саксонська єпископська срібна монета Оттона та Адельгейди (991-995 рр.), яка побутувала на Русі здебільшого у першій половині ХІ ст. [4, с. 63; 5]. Цими масштабними дослідженнями вчений виявив, що поховання курганного могильника датуються різним часом – від кінця Х до ХІІ-ХІІІ ст. Цей факт засвідчує існування курганного обряду ще впродовж кількох століть вже після прийняття християнства в давній Русі [4]. Крім того він працював й на інших курганних могильниках Переяслава, в цілому дослідивши 117 поховань на могильнику «За тюрмою», 6 – на Альтицькому кладовищі, 17 – на могильнику в ур. Ярмарковщина, 3 – на Підварському могильнику [2; 3].

У 1919 р. опубліковано роботу В. М. Щербаківського «Провідник по археольогичному відділу Полтавського Народнього Музея з коротким описом передісторичного життя на Полтавщині». Це фактично перша наукова праця, присвячена дослідженням археологічних пам’яток Переяславщини. У цьому музейному путівнику В. М. Щербаківський коротко охарактеризував різночасові археологічні матеріали, виявлені на Переяславщині. Особливу увагу він приділив матеріалам власних досліджень пам’яток скіфського часу, а також – давньоруської доби, що походили з розкопок у м. Переяславі та с. Ліпляве [5]. Матеріали досліджень В. М. Щербаківського, в т.ч. на Переяславщині (Лукаші, Ліпляве, Гречаники, Переяслав), були оприлюднені у путівнику М. Рудинського «Археологічні збірки Полтавського державного музею» (1928), вони супроводжуючись численними фотографіями та малюнками, а також посиланнями на літературу та джерела, що робить його повноцінною науковою працею [6].

Знахідки із розкопок Вадима Щербаківського на Переяславщині надійшли до Полтавського музею. На жаль, колекція повністю не збереглася, значна її частина була втрачена в роки Великої Вітчизняної війни, пошкоджена під час пожежі музею 1943 р. та депаспортизована. У т. ч. велика кількість знахідок давньоруського часу із поховальних комплексів Переяславських могильників, серед яких було близько 200 золотих, срібних та бронзових прикрас. Частково збереглася колекція із розкопок трипільського поселення Лукаші (112 фрагментів кераміки). Із розкопок курганних пам’яток епохи бронзи та скіфського часу в музейній колекції вціліли лише окремі знахідки [2; 3].

У зв’язку з виїздом В. Щербаківського до Чехії в 1922 р. десь із середини 30-их років його ім’я в Україні замовчувалось або тарувалось ярликами буржуазного націоналізму. Його робіт не публікували. Зате з рубежем він користувався повагою та популярністю. В. Щербаківський опублікував багато своїх праць у Празі, Берліні, Познані, Парижі, Львові. Учений був найпочеснішим гостем на міжнародних з’їздах, конгресах, конференціях. Лишень їх перелік говорить сам за себе: 1922 р. – ІІ Міжнародний соціологічний конгрес у Відні; 1924 р. – Слов’янський конгрес географів та етнографів у Празі; 1924 р. – З’їзд антропологів і археологів у Празі; 1925 р. – З’їзд антропологів і археологів у Варшаві; 1928 р. – Конгрес народного мистецтва в Празі; 1930 р. – Конгрес народного мистецтва в Югославії; 1930 р. – Конгрес народного мистецтва в Брюсселі; 1932 р.– З’їзд антропологів і передісториків у Лондоні; 1933 р. – Історичний конгрес у Варшаві; 1935 р. – Форум антропологів і передісторнків та релігійний конгрес у Брюсселі; 1936 – Конференція передісториків в Осло; 1936 р. – З’їзд слов’янської етнографії і географії в Софії; 1936 р. – Наукове зібрання чеських археологів у Брно; 1937 р. – Конгрес антропологів і передісториків у Бухаресті. У 1930–1934 рр. Вадим Щербаківський брав участь у підготовці Української загальної енциклопедії і в роботі Українського історично-філологічного товариства, яке видало за період 1926–1945 рр. п’ять томів енциклопедії та інші праці. В. М. Щербаківського, як відомого на той час археолога й етнолога, було запрошено до Карлового університету. Він виїжджав також з курсами лекцій до інших країн. В останній період життя В. Щербаківський мешкав у м. Байроні (Англія). Багато працював, подавав у друк наукові та мемуарні роботи. Вже після смерті вченого було надруковано його великі праці «Формація української нації» (1965–1970), «Український етнічний тип» (1961–1962) та інші дослідження. Він є автором понад 100 наукових праць.

Помер Вадим Михайлович Щербаківський у віці 80 років 18 січня 1957 р. в Брайтоні (південна Англія). Похований на цвинтарі Ґаннерсбері в Лондоні.

Вибрані праці В. М. Щербаківського:

• Щербаківський В Деревляні церкви на Україні і їх типи. Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Львів, 1906, кн. VІ.
• Щербаківський В Архітектура у ріжних народів (З ілюстраціями). Л., 1909.
• Українське мистецтво: І. Деревляне будівництво і різьба на дереві, улаштував В. Щербаківський. Львів-К., 1913.
• Щербаківський В Розкопки палеолітичного селища в с. Гонцях. ЗУНТ. Т. 1, Полтава, 1919.
• Щербаківський В Мальована неолітична кераміка на Полтавщині: (З додатком щоденника розкопів). Наук. зб. Українського університету у Празі. Прага: вид-во Укр. універ., 1923, т. І, с. 1-27.
• Щербаківський В. Ліплявський могильник: (попереднє звідомлення). Niederluv sbornik. Praha, 1925, S. 339–
• Щербаківський В Українське мистецтво. ІІ: Буковинські і галицькі дерев’яні церкви, надгробні і придорожні хрести, фігури і каплиці. К.-Прага, 1925.
• Щербаківський В Основні елементи орнаментації українських писанок та їхнє походження: Студія. Праці Українського Історико-Філологічного Товариства у Празі. Прага, 1925, т. 1.
• Щербаківський В Концепція М. Грушевського про походження українського народу. Праці Українського історико-філологічного товариства у Празі.
• Щербаківський В Формація української нації. Прага, 1941.
• Щербаківський В Трипільська культура. Прага, 1941.
• Щербаківський В Кам’яна доба в Україні. Мюнхен, 1947.
• Щербаківський В Орнаментація української хати. Рим, 1980.
• Щербаківський В Українське мистецтво: Вибрані неопубліковані праці. К.: Либідь, 1995.
• Щербаківський В. Латенський похорон біля Переяслава. Полтавський краєзнавчий музей: Збірник наукових статей 2004 р. Полтава: Дивосвіт, 2005, с. 16–
• Щербаківський В. Формація української нації: нарис праїсторії України. Нью-Йорк, Українське Видавництво «Говерля», 1958, 147 с.

Література:

1. Курінний П. Вадим Михайлович Щербаківський (з нагоди 70 років життя). Женева, 1947.
2. Лугова Л.М., Луговий Р.С., Ткаченко О.М. До історії вивчення археологічної спадщини В. М. Щербаківського (за матеріалами розкопок на Переяславщині). Переяславіка: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Переяслав-Хмельницький, 2011, вип. 5 (7), с. 163–
3. Лугова Л.М., Мельникова І.С. Матеріали з розкопок В. Щербаківського у збірці Полтавського краєзнавчого музею. Полтавський краєзнавчий музей: збірник наукових статей 2001–2003 рр. Полтава: Дивосвіт, 2004, с. 290–
4. Моця О.П. Вадим Щербаківський – дослідник лівобережних некрополів епохи Київської Русі. Полтавський археологічний збірник. Полтава: ЦО-ДПА, 1995, ч. 4, с. 60-70.
5. Провідник по археольогичному відділу Полтавського Народнього Музея (з коротким описом передісторичного життя на Полтавщині). Полтава, 1919, 25 с.
6. Рудинський М.Я. Археологічні збірки Полтавського державного музею. Полтава: ПДМ, 1928, 36 с.
7. Супруненко О.Б. Вадим Щербаківський: сторінки біографії. Архівний збірник на посвяту Полтавської вченої архівної комісії: 1903-1993. Полтава, 1993.
8. Щербаківський, Вадим Михайлович. Малий словник історії України. (Відп. ред. В. Смолій). К.: Либідь, 1997.
9. Атлантова Л. Родовід Щербаківських. Сайт Національного музею українського народного декоративного мистецтва. URL: https://www.mundm.kiev.ua/HISTORY/PERSON/SCHER.HTM.
10. Федорова Л.Д. ЩЕРБАКІВСЬКИЙ Вадим Михайлович. Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. К.: В-во "Наукова думка", 2013, 688 с.: URL: http://www.history.org.ua/?termin=Scherbakivskyj_V.
11. Бузян Г.М. До історії досліджень пам’яток трипільської культури на Лівобережжі Середнього Дніпра. ПЕРЕЯСЛАВІКА: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»: / V обласна наукова конференція «Археологія Київщини: дослідження, знахідки, проблеми охорони та збереження»: Зб. наук. ст. Переяслав-Хмельницький, 2018, вип. 13 (15), с. 23-38.
12. Павленко С. Дослідження В. М. Щербаківським давньоруських курганних могильників Переяслава у 1914 році. Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. Тернопіль: Астон, 2007, вип. 19, с. 62-75.
13. Кулатова І.М., Супруненко О.Б. Кургани скіфського часу на Переяславщині (За розкопками В. Щербаківського 1913 р.). Полтавський археологічний збірник. Полтава: «Археологія», 1995, ч. 4, с. 154-166.
14. Франко А. Д., Франко О. О. Аналіз документів та матеріалі особистого наукового архіву Вадима Щербаківського. Вісник інституту археології Львівского університету. 2012, вип. 7, с. 62–74.

Старший наук. співробітник НДВ археології НІЕЗ «Переяслав»                                                                           Бузян Г. М.

• В. М. Щербаківський. Світлина. В. М. Щербаківський. Світлина.
• В. М. Щербаківський. Портрет. В. М. Щербаківський. Портрет.
• Вигляд будівлі переяславської в’язниці ХІХ ст. в ур. За тюрмою. Світлина 20-их рр. ХХ ст. Вигляд будівлі переяславської в’язниці ХІХ ст. в ур. За тюрмою. Світлина 20-их рр. ХХ ст.
• Вигляд будівлі переяславської в’язниці ХІХ ст. в ур. За тюрмою. Світлина 2010 р. Вигляд будівлі переяславської в’язниці ХІХ ст. в ур. За тюрмою. Світлина 2010 р.
• Курганний могильник давньоруського часу в ур. Ярмарковщина. Світлина 2010 р. Курганний могильник давньоруського часу в ур. Ярмарковщина. Світлина 2010 р.
• Вигляд на поселення Лукаші. Світлина 2017 р. Вигляд на поселення Лукаші. Світлина 2017 р.
• План та роз шифровка космознімка поселення Лукаші (за О. Прядком). План та роз шифровка космознімка поселення Лукаші (за О. Прядком).
•