Створення повної картини національної музичної культури сьогодні, це також представлення великого пласту надбань у сфері музичного мистецтва української діаспори ХХ ст. Бандурне мистецтво в цьому напрямі є важливою складовою духовної культури українського народу. Ми активно популяризуємо бандурні осередки в Канаді, Австралії, Аргентині. Тому, що там концертно-виконавська та дослідницька діяльність бандуристів, сама себе презентує завдяки таким митцям, як Віктор Мішалов, Юліан Китастий, Петро Деряжний, Олесь Береговий, Олег Махлай та інші.
Українські музиканти, бандуристи активно себе заявляли і в країнах Західної Європи з кінця 30-х рр. ХХ ст. до початку ХХІст. Найяскравіші з них - Степан Гумінілович (1917-1985рр.) та Ярослав Бабуняк (1924-2012рр.)
Степан Гумінілович походив з родини вчителів, які всім своїм дітям дали музичну освіту. Він з кінця 30-х рр. грав практично на всіх доступних йому музичних інструментах, організовував і очолював різноманітні хори. Також з друзями створив джазовий оркестр, і вони активно виступали перед показом кінофільму в кінотеатрі Коломиї. Перед війною у 1939 р. Степан Гумінілович серйозно захопився спортом, згодом вступив до лав ОУН і активно брав участь в підпільній діяльності. Коли розпочалися події нацистсько-радянської війни він повернувся до Коломиї, де жили батьки, але був арештований гестапо за підпільну діяльність. Після виходу з тюрми зголосився добровольцем йти на службу в дивізію СС «Галичина» з якою у 1943 році подався на Захід. Його військові дороги проходили в Чехії, Словенії, Словаччині, Австрії – аж до 7 травня 1945 року, коли майже вся дивізія попала у британський табір військовополонених. Після того, як вони склали зброю їх, близько 10000 полонених спочатку розмістили в містечку Шпіталь. А в жовтні 1945 р. тих, хто перебував в англійському полоні перевезли до зимового табору поблизу Ріміні. Тяжкі поневіряння, коли чоловіки знаходяться на межі життя і смерті, багато з них хворіють туберкульозом і аби заглушити тугу, молоді чоловіки почали підбадьорювати себе співом. Степан Гумінілович створив чоловічий хор і назвав його по типу їхніх поневірянь «Бурлака».
Якогось разу їх, полонених, англійська команда відправила на купання до Середземного моря в супроводі ескорту танків. Після моря вони вийшли на розжарений пісок, де ніде було й присісти. Тоді вони з туги заспівали і українська пісня та їх спів створили диво. Танкісти підходили до співаків і не з нагайкою, а з посмішкою – почали пригощати цигарками і просили співати ще. На другий день таборова команда повідомила хор, що англійські старшини вимагають, щоб їм дали концерт. Мистецький керівник Степан Гумінілович провів генеральну репетицію і хор пішов на сцену. І полинула рідна пісня, і зачарувала чужинців, і здобула признання та велике захоплення.
До 1947р. талановитий музикант і спортсмен Степан Гумінілович керував у італійському таборі військовополонених хором і брав участь у спортивному вишколі співвітчизників-таборовиків. А через деякий час єпископ І. Бучка допоміг йому достроково звільнитися з полону і переїхати до австрійського Зальцбургу. С. Гумінілович розпочав трудитися вчителем фізкультури у місцевій реальній гімназії, а згодом і одружився. Коли керівник хору «Трембіта» – Микола Штинь виїхав, то Гумінілович розпочав диригувати хором цього товариства. В цей період він по-справжньому захопився створенням музики легкого жанру і, створив музику до кількох успішних естрадних ревю. В подальшому житті подружжя Гумініловичів поміняли Європу на життя в Південній Америці. Життя було не легким, доводилося багато працювати фізично, він майстрував дерев’яні карпатські шкатулки, щоб утримувати трьох дітей. А також грав на скрипці у радіо і в нічному кабаре циганську музику.
Лише коли друзі дізналися, що їх маестро - диригент хормейстер проживає неподалік Буенос-Айреса, то стали активно запрошувати щоб «він приїхав в столицю і розпочав займатися музичною працею». Тому він зважився з сім’єю долучитися туди де українська громада була досить організованою. Вони стали активними учасниками культурного життя української діаспори, співали в хорі «Трембіта» товариства «Просвіта».
Через короткий період, в 1957 р. дивізійники-емігранти настійливо запрошують його до Канади в (Ошаву). Сорокарічний маестро відважується та переїздить в нові кліматичні і мовні умови і успішно опановує ще одну мову, цього разу – англійську. Для утримання родини працює на державних підприємствах, а у вільний час пише музику, проводить репетиції хорів. Диригував хорами церков св. Юрія в Ошаві та св. Покрови в Торонто, також хорами «Боян», «Бурлака-1» (з числа колишніх дивізійників). Вони записують платівки, з Архиєрейською службою Божою та своїми патріотичними творами. Гумінілович Степан відомий і визнаний в професійних колах хормейстер, активно співав у хорі «Прометей», яким керував Лев Туркевич. А після раптової смерті керівника він розпочинає керувати і цим хором і жіночим хором «Чайка».
Його друзі молодості Л. Яблонський та Б. Веселовський, що вже проживали в Торонто та Монреалі активно долучилися до його творчих проектів, а це чудові музичні дійства, де талановиті співаки-солісти прекрасно виконували твори легкого жанру. Серед них були і оперні співаки - Андрій Добрянський, Марія Вербицька, Анна Чорнодольська. До них приєднались чоловічі квартети «Верховина» і «Розвага» з Клівленда, місцеве жіноче тріо «Троянда» за участю доньки А. Дербіша – Люби. Спільними зусиллями композитора і керівника оркестру при фінансовій допомозі власників книгарні «Арка-Квін» вони розпочали випуск серії платівок. Їх було випущено понад сто штук.
Надзвичайна обдарованість композитора музиканта диригента Степана Гумініловича залишила нам велику кількість хорових, інструментальних творів, аранжувань композицій світської та релігійної тематики, ліричних та розважальних пісень, музика до вистав, які успішно збирали повні зали в Нью-Йорку, Чікаґо, Філадельфії, Клівленді й Торонто. Навесні 1984 року Степан Гумінілович через хворобу вже не зміг керувати хором, і 27 січня 1985 року відійшов у засвіти.
З часом його ім’я на батьківщині і в Канаді стали забувати, і лише диски, записані у розквіті таланту, зберегли для нащадків його чудову музику. До його 100-річчя в рамках ІІ Міжнародного фестивалю української ретро-музики ім. Богдана Веселовського стала концертна програма з його естрадних солоспівів «Мрійлива ніч», яку провели 6 червня 2017 р. у Львівській обласній філармонії. Цю подію вшанували своєю присутністю віце-президент світового конгресу українців Петро Штик та син композитора – Юрій Гумінілович, який ніколи раніше не був в Україні і був безмежно зворушений і вдячний за пам’ять про його батька. Плануються інші масштабні проекти конкурси молодих виконавців з гала-концертом переможців. Повернення з забуття імен тих, хто все своє життя присвятив служінню Україні, збачує наші знання про національну мистецьку традицію українців, які проживають в усьому світі.
Інша колоритна постать - Ярослав Бабуняк (1924-2012рр.), який прославляв Україну в Західній Європі, народився на Тернопельщині в селі Вербів, Бережанського району. Батько Ілярій Бабуняк був учителем та директором Вербівської школи. У 1920-1930 р р. – він був диригентом відомого на Бережанщині чоловічого церковного хору, знаного за межами повіту. Вся родина Бабуняків зробили значний внесок в українську визвольну боротьбу та українську національну культуру. Донька Ірина Бабуняк героїчно загинула в лавах УПА, виконуючи важливу роботу референта Українського Червоного Хреста. Син Ярослав Бабуняк – був легендарним воїном 1-ої Української Дивізії Української Національної Армії. Свої дороги війни він пройшов із зброєю на плечі і бандурою в руках.
Гру на бандурі Я. Бабуняк вивчав у Бережанській гімназії, а пізніше у Львові у А. Білоблоцького (1941–1942 рр). Після закінчення гімназії, Ярослав разом із бандуристом Володимиром Юркевичем створили дует бандуристів, концертували по Галичині. В часи німецької окупації він грав в ансамблі разом з С. Ганушевським, С. Малюцою, Ю. Сінгалевичем, Г. Бажулом, З. Штокалком та Г. Смирним; співав у Львові у професійних хорах, виступав і як соліст колективів. У воєнні роки доля закинула Бабуняка у той же табір військовополонених в Італії (Белярія – Ріміні). Хоча Я. Бабуняку лише нещодавно виповнилося 20 років, він стає одним з організаторів відомого хору «Бурлака».
Там, у таборі військовополонених Бабуняк, був співавтором, солістом і керівником славнозвісного чоловічого хору «Бурлака». А ще, організатором виробництва бандур у табірних умовах: він їх виготовляв із дощок з-під харчових продуктів, із діжок з-під оселедців та сухого молока, які постачали в табір полоненим; головку до бандур виготовляли - із чудом знайдених кусків дерева; струни - із повалених війною телефонних дротів та розбитих фортепіано; кріплення для струн - із гарматних гільз.
Весь період перебування в полоні Ярослав Іларіонович був організатором і керівником тріо, квартету і октету бандуристів. За це мав велику повагу і шану в таборі, а також велике визнання, як Батько (саме з великої букви) бандуристів. З Рімінським колективом «Бурлака», а туди входили - хор, танцювальна група і бандуристи, і він проіснував з 1945 р. до 1948 р., вони об’їздили з концертами всю Італію, всі табори полонених і виступали у найбільших містах Великобританії, куди були переведені полонені (1947 - 1948 р р.). Після завершення терміну полону у Великобританії Ярослав Бабуняк у 1949 р. розпочав працювати з мішаним, а згодом чоловічим славнозвісним хором «Гомін». Цей колектив згодом став репрезентативним хором Союзу українців у Великобританії. Бабуняк також був головним диригентом Ювілейного Пластового чоловічого хору (70-ті рр. ХХ ст.). Більшість творів репертуару виконувалися в аранжуванні Я. Бабуняка, серед яких «Запорозький марш», «Човен хитається», «Бондарівна», «Дума про татарський напад», «Зажурилась Україна», «Повій вітре», «Кармелюк», і багато інших. Всі роки поза основною роботою, весь вільний час і відпустки він присв’ячував українському мистецтву. Саме в Манчестері Ярослав здобув вищу професійну музичну освіту – закінчив консерваторію у 50-х роках.
Колишній воїн України - Ярослав Іларіонович Бабуняк ніколи не складав зброї – він лише поміняв її на пісню. В Уельсі на Міжнародному музичному фестивалі в 1955 р. йому 4 рази вручали нагороди – двічі, як співаку за солоспів - бас і, як співаку солоспів баритон. А ще, як бандуриста і як диригента з хором «Гомін». Такий мистецький подвиг українця-вербівчанина Я. Бабуняка до сьогодні ніхто не повторив на цьому фестивалі. Ярослав Бабуняк був, є і залишиться в історії українського мистецтва 1-м лауреатом Міжнародних фестивалів у грі на бандурі (1954 р., Ллянголлен, Валія (Уельс).
Маестро Я. Бабуняку судилася зоряна доля бути диригентом «Хору Тисячоліття з Великобританії», ювілейних світових святкувань 1000-річчя Хрещення України-Руси (1988 р.) у Лондоні, де відкривали пам’ятник князю Київської Русі - Володимиру Великому, і у Римі, куди з’їхалися паломники і духовенство усіх церков з усього вільного світу. Це під його умілою орудою були обєднанні хори (в Англії - з 4 країн, у Римі - з 8 країн) і продемонстровано незнищенність українського християнського духу в усьому світі.
В його рідному селі, вдячні односельці організували музей родини Бабуняків. В цей музей він приїздив і передав свою бандуру. Ярослав Бабуняк і хор «Гомін» – лауреати премії братів Богдана і Левка Лепких - за пропаганду творців пісень рідного краю; мають подяки товариства «Україна-Світ», Міністерства культури України, вищого духовенства. Я. Бабуняк нагороджений Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України, а також отримав почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України» (2001). Учнями Ярослав Бабуняка по бандурі стали: Володимир Мота, Борис Боднар, Петро Семенюк, Володимир Войтович, Петро Гулага, Володимир Домашовець, Микола Стек.
У серпні 2012 р. Ярослав Бабуняк знайшов спочинок в м. Манчестер (Велика Британія), де його і поховали.
Використані матеріали
Бобрик Тамара 2 січня в історії Тернопільщини // режим доступу https://teren.in.ua/news/2-sichnya-v-istoriyi-ternopilshhyny-5_383358.html
Режим доступу https://verbiv.in.ua/places/muzey-rodyny-babuniakiv
Фотосвітлини з доступних інтернет джерел.
Підготувала молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства» Наталія Костюк
-
Гумінілович Степан Володимирович – український композитор музикант диригент, хорунжий УПА. 70-ті рр. ХХ ст. (Канада)
Гумінілович Степан Володимирович – український композитор музикант диригент, хорунжий УПА. 70-ті рр. ХХ ст. (Канада)
-
В періоді військового полону. Італія, м. Ріміні. 1946-1947рр.
В періоді військового полону. Італія, м. Ріміні. 1946-1947рр.
-
Бабуняк Я. В. під час концертних гастролей колективу «Бурлака» 1946р.
Бабуняк Я. В. під час концертних гастролей колективу «Бурлака» 1946р.
-
Бабуняк Ярослав Іларіонович. 50-ті рр. ХХ ст.
Бабуняк Ярослав Іларіонович. 50-ті рр. ХХ ст.
-
Бабуняк Я. І. в с. Вербівка, Бережанського району, Тернопільщина в краєзнавчому музеї, передає свою бандуру. 2008р.
Бабуняк Я. І. в с. Вербівка, Бережанського району, Тернопільщина в краєзнавчому музеї, передає свою бандуру. 2008р.
