ХВЕДІР КІНДРАТОВИЧ ВОВК – СЛАВНОЗВІСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ УЧЕНИЙ, ЕТНОГРАФ ТА АНТРОПОЛОГ(1847-1918)

Народився Хведір Вовк 17 березня 1847 року у селі Крячківці Пирятинського району на Полтавщині в родині заможного козака Кіндрата Вовка. Він дав освіту своєму з дитинства обдарованому сину, відправивши його рано з дому навчатися в Ніжинській гімназії. Потім він здобував вищу освіту в Новоросійському (Одеса) та Київському університетах. Коло його захоплень простягалося від ботаніки і зоології до етнографії та культурології. Значний вплив на нього мав земляк – полтавець з Гадяча Микола Драгоманов.

Коли в імперії розпочалися реформи, які сприяли певному зародженню національно-демократичного руху в такій формі як громади, Хведір Вовк став активістом "Київської громади". Тоді він знайомиться з Володимиром Антоновичем, Тадеєм Рильським, Павлом Чубинським, організовує недільні школи, збирає етнографічний матеріал.

Певний час він працював у Київській контрольній палаті, де 2 березня 1874 р. взяв участь в одноденному переписі населення Києва, під час якого збирав статистичні дані серед городян Подолу. Також був учасником археологічних розкопок у Київській та Волинській губерніях – влітку 1875-го та 1876-го рр.

Після виходу Емського указу (вересень 1876 р.) припинив свою діяльність Південно-Західний відділ Російського Географічного товариства. Його активісти зазнають переслідувань, й щоб уникнути арешту, Федір Вовк 1879 р. переїздить до Женеви (Швейцарія). Там він з Миколою Драгомановим підготовили до видання перші номери журналу «Громада». Але постійного заробітку не мав, і через бідність та хвороби, а також через тугу за родиною, через два роки Федір Вовк повернувся до Києва. Але дружина і його діти були заарештовані і заслані у В’ятку. Згодом 1883 р. були розіслані повідомлення про розшук Вовка, тому вчений знову повернувся до Женеви. Крім занять етнографією і коротким періодом його служби в Київській контрольній палаті, Хведір, перебуваючи в еміграції, пробував переправити в Україну підпільну друкарню, і там він сповна віддається науці.

Хв. Вовк майже пішки проходить усю Європу, вивчає етнографічні та археологічні колекції музеїв Відня, Софії, Риму, Парижа, Женеви, піднімає українську етнографію і етнологію на вищий ступінь, запропонувавши їхню нову методологію: він уперше вивчав і описував не тільки духовні, але й матеріальні здобутки нашого народу. Йому повезло оселитися в тодішній столиці європейського мистецтва - Парижі.

У чотирьох наукових інституціях Вовк вивчає анатомічну антропологію, порівняльну етнографію, археологію. Він відкриває для наукової Європи обряди невідомого широкому загалу слов'янського народу в Центрі та Сході Європи, видавши монографію "Шлюбний ритуал та обряди на Україні".

Після заснування в Парижі Російської вищої школи суспільних наук Федора Вовка обрали професором антропології та етнографії.

Як дійсний член НТШ Вовк був заступником голови Етнографічної комісії Історично-філософічної секції НТШ, а згодом очолив її. Паризьке антропологічне товариство доручило Федору Вовку дослідити антропологічні ознаки українського народу.

У своїх дослідженнях вчений зробив висновок, що українці становлять окремий антропологічний тип, відмінний від сусідніх слов’янських народів. Завдяки йому українська етнографічна та археологічні науки піднялися на один рівень з європейськими народознавчими науками кінця XIX – початку XX ст. До появи праць Федора Вовка українська етнографія була простим описом особливостей народу, у якому переважали захоплення лінгвістикою та фольклором.

У 1899 р. Хведір Вовк стає дійсним членом неофіційної української академії наук - Наукового Товариства ім. Шевченка (НТШ) і багато працює над аналізом і поєднанням славістичних досліджень українських та французьких вчених.

У 1903 року Вовку вдалося після майже 30-річної еміграції повернутися в Україну – хоч лише в її австрійську частину. Його запрошує голова НТШ Михайло Грушевський і він, разом з учнями, здійснює дослідження Галичини, Буковини та Закарпаття. Результати його згодом висвітлив у окремій праці.

А під час революції 1905 року йому дали дозвіл повернутися до Росії, і призначили викладачем Вищої школи Лестгафта, а ще через рік запросили до Петербурзького університету.

Він палкий і відданий патріот України - організував український розділ в Російському музеї, а також всіляко підтримував вивчення арктичних народів, тоді мало кому відомих.

Впродовж трьох років Хведір Вовк обійшов буквально всю Україну з науковими експедиціями. За дорученням Російського музею він об'їздив у пошуках експонатів Скандинавію і Балкани.

В колі його пошуків і напрацювань також були питання вивчення архітектури, образотворчого мистецтва, літератури. Хведір Вовк займався публіцистикою і видавничою справою.

Так, знамените перше безцензурне видання "Кобзаря" Тараса Шевченка у Женеві 1876 р. відбулося за активної участі Вовка. Це саме він уперше вказав на роль Шевченка в національно-визвольній боротьбі українського народу.

1917 р. – сімдесятилітній вчений із піднесенням сприйняв проголошення Української Народньої Республіки, в складі керівників якої був і його давній знайомий та колега Михайло Грушевський. За його запрошенням Вовк вирішив остаточно переїхати на Батьківщину і віддати їй всю свою незгасну енергію. А в Петрограді вже хазяйнували більшовики.

Хведір Кіндратович вирушив у дорогу додому, але за нез'ясованих обставин, раптово, помер у білоруському місті Жлобин на Могилівщині. Це сталося влітку 1918 р. Там він був і похований, але могила не збереглася. Загальна офіційна версія смерті великого вченого, застуда в розпал літа… Єдине, що можна стверджувати, це те, що дуже непевним і утаємниченим було літо 1918 року, яке відібрало життя багатьом патріотам України, тим хто прагнув працювати для неї. Це - Іван Стешенко, Олександр Мурашко, Іван Нечуй-Левицький та інші дивні і невияснені причини смерті.

За доступними посиланнями матеріалів інтернет ресурсів

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/berezen/17/1847-narodyvsya-etnograf-fedir-vovk

https://web.archive.org/web/20150406085228/

https://www.istpravda.com.ua/columns/2011/03/17/32232/

Молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства»                                                                                            Наталія Костюк