15 ЛИПНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 115 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВОЛОДИМИРА КИРИЛОВИЧА ГОНЧАРО́ВА (02.07./15.07./1909–26.08.1987) – УКРАЇНСЬКОГО АРХЕОЛОГА, ДОСЛІДНИКА АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ’ЯТОК ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ

Володимир Кирилович Гончаров народився 15 липня (2 липня за старим стилем) 1909 р. у м. Замостя Люблінської губ. (нині Люблінського воєводства, Польща). Закінчив Бердичівський кооперативний технікум (нині Житомирської обл.) (1929). Після закінчення навчання працював у Бердичівському краєзнавчому музеї завідуючим відділу археології (1929-1934). Зі своїм керівником, директором Бердичівського музею Тодосієм Миколайовичем Мовчанівським, Володимир Гончаров проводив виїзні експедиції (розвідки) та стаціонарні польові дослідження. У 1929-1935 рр. Т. Молчановский та В. Гончаров виявили і досліджували городище поблизу с. Райки Бердичевского р-на на Житомитщині.

З 1934 р. молодий вчений разом зі своїм вчителем Т. Мовчанівським перейшли на роботу до Інституту археології АН УРСР, де Володимир Гончаров працював на посаді старшого наукового співробітника відділу слов’янської археології та Археологічного музею Інституту. Дослідження Райковецького городища були продовжені у 1935 р., а згодом, вже після війни, експедицією Інституту археології АН УРСР (1946-1948). Крім розкопок городища проводились розкопки поселення Лука-Райковецкая біля с. Райки, яке дало назву археологічній культурі. Праця В. Гончарова «Райковецкое городище» (1950) зробила його відомим в наукових колах. Дослідник працював у багатьох археологічних експедиціях з розкопок стародавніх міст Іскоростеня (1939), Городська (1947), Колодяжина (1948-1953), Пліснеська (1950), Галича (1951), Києва («місто Володимира», 1955), Воїня (1956-1957), городища Іван-Гора (1960-1967). Він досліджував слов’янську археологічну Лука-Райковецьку культуру, черняхівську культуру.

У 1952 та 1954 рр. вчений досліджував Переяславський ґрунтовий могильник черняхівської культури ІІІ – ІV ст. н.е., очоливши Переяслав-Хмельницьку археологічну експедицію Інституту археології АН УРСР. Пам’ятка була виявлена випадково восени 1951 р. під час земляних робіт у приміському радгоспі «Переяславський»: при закладці кагатів під цукровий буряк робітники знайшли цілі керамічні посудини і кістяк людини. Знахідки передали до Переяслав-Хмельницького історичного музею. Як засвідчує В. К. Гончаров у звіті, саме музей повідомив про знахідки в Інститут археології, і напевне за безпосередньої участі новопризначеного директора музею М. І. Сікорського.

У травні 1952 р. наукові співробітники ІА АН УРСР В. К. Гончаров, В. А. Богусевич , Д. Т. Березовець і Р. О. Юра відвідали Переяслав з тим, щоб на місці ознайомитися з матеріалами, переданими в музей, потім археологи побували на місці знахідки. Кагати ще не були засипані, й у розрізах траншеї на глибині 1,20 м були знайдені рештки сіроглиняного кружального горщика та кістки поховання. Знайомство М. І. Сікорського, директора переяславського музею, з відомими археологами В. К. Гончаровим та Р. О. Юрою відбулося ще на початку 1950-их рр. Між дослідниками в результаті взаємовигідних творчих відносин зав’язалося щире приятелювання.

Давній некрополь розташовувався на землях радгоспу «Переяславський», на правому березі р. Трубіж. Роботи експедиції, організованої у 1952 р., тривали з 20 серпня по 20 вересня. До її складу були зараховані музейники М. І. Сікорський та Є. С. Нестеровська, що засвідчує запис у щоденнику експедиції, а у науковому звіті В. К. Гончарова коротко зауважено: «Для участия в работах были привлечены научные сотрудники Переяслав-Хмельницкого исторического музея т. Сикорский М.И. и Нестеровская». Учасники розкопок з боку Переяславського музею згадуються й у великій підсумовуючій статті В. К. Гончарова та Є. В. Махно про результати досліджень могильника, яка вийшла друком 1957 р.

У розкопках 1952 р. В. К. Гончарову дуже допомагали переяславські музейники на чолі з М. І. Сікорським, які взяли на себе не лише практичну участь у розкопка, але й організаційні питання. Копачів та фотографа наймали місцевих: робочими були працівники радгоспу, а фотографом підрядився працювати переяславець П. Шепель. Саме він, певно, й сфотографував учасників розкопок 1952 р.: на фотографії справа другим та третім сидять В. К. Гончаров та М. І. Сікорський з копачами-робітниками експедиції, які переважно були жителями сіл Борисівка та Гребля – працівниками місцевого радгоспу.

Розкопками 1952 р. було розкрито 700 кв. м, на яких виявлено 22 поховання, з них 6 тілопокладень та 16 тілоспалень. Серед них виділено рідкісне поховання № 5, що знаходилось у незвично глибокій (3,50 м) ямі, яка мала розміри: вгорі 2,80х2,10 м, знизу – 2,20х0,90 м. Похованого супроводжував багатий інвентар: 5 цілих посудин (тривуха ваза, миски, кубок), скляний кубок, кістяний гребінь, бронзові фібули, пряжка, велика бурштинова намистина, залізні вістря стріли та ніж. В одній з мисок знаходились залишки ритуальної їжі у вигляді кісток барана та двох курей. Це поховання вирізнялося ще й незвичною знахідкою – комплектом скляних гральних жетонів (11 з білого скла, 11 – з чорного), за якими закріпилася назва «шашки». Знахідка комплекту й на сьогодні залишається унікальною, оскільки у черняхівських похованнях здебільшого знаходять поодинокі скляні, як вважається, гральні жетони подібного типу (точне призначення яких досі не визначене). У відкритті й розчистці цього рідкісного поховання брав безпосередню участь Михайло Іванович, про що неодноразово згадував у приватних розмовах, пізніше ці розповіді оприлюднені у біографічній книзі М. Махінчука.

Подальші дослідження були відкладені на один рік, оскільки В. Гончаров завершував дослідження давньоруського городища Колодяжин на Житомирщині. У 1954 р. експедиція повернулася до Переяслава з метою продовження досліджень переяславського могильника. Вона була посилена участю двох досвідчених науковців – Є. В. Махно з Інституту археології АН УРСР та Н. І. Шендрик із Державного історичного музею УРСР (Київ). Дослідники працювали на двох ділянках, що дозволило охопити розкопками значну площу у 607 кв. м та розкрити 21 поховання. Є. В. Махно вела дуже детальний щоденник робіт експедиції, насичений цікавими подробицями щодо власне розкопок, так і взаємовідносин з М. І. Сікорським та переяславським музеєм.

Всього у 1952 та 1954 рр. було досліджено 19 тілопокладень, 21 тілоспалення і 2 кенотафи. Супроводжуючий поховальний інвентар виявився багатим і різноманітним: керамічний кружальний посуд провінційно-римського типу, візантійські скляні ваза та келих, комплект скляних гральних жетонів, різноманітне намисто зі скла, сердоліку, металу, бронзові фібули, кістяні гребінці, залізні шпора, ніж тощо. На думку дослідників, інвентар дослідженого могильника не виходив за межі типових черняхівських поховальних комплексів. Але за виразністю отриманого матеріалу та повнотою досліджень Переяславський могильник належить до визначальних пам’яток в характеристиці черняхівської культури.

Цікаві згадки у щоденнику засвідчують діяльну роботу М. І. Сікорського з пошуку, дослідження і збирання археологічних матеріалів на Переяславщині. Так, 25 вересня Гончаров із Сікорським виїхали у с. Дем’янці, звідти у музей поступила амфора ХІ ст. Дослідники вирішили перевірити місце знахідки й встановили, що амфора була знайдена на глибині 2,50 м під час копання колодязя (як випливає із запису в щоденнику). 1 жовтня науковці експедиції разом з М. І. Сікорським виїздили на хутір Чубуки, де за його відомостями знаходився могильник, аналогічний переяславському. Хазяїн хутора Володимир Андрійович Чубук-Подільський розповів гостям про те, як у 1914 чи 1916 р. він передав у тодішній Переяславський музей посудину, виявлену рибалками на дні озера Станіслав. Посудина за описом могла належати до черняхівської культури.

Згодом, після наукової обробки знахідки експедиції були передані до Переяслав-Хмельницького історичного музею. Ці матеріали склали найбільш яскраву й виграшну частину експозиції Археологічного музею.

Відомий дослідник є автором монографії «Райковецьке городище» (1950), «Древньоруське місто Воїнь» (у співавторстві) (1966), близько 40 наукових статей, розділів у виданнях «Нариси стародавньої історії УРСР» (1957), «Археологія Української РСР» (1975).

Помер Володимир Кирилович Гончаров 26 серпня 1987 р. у віці 78 років, похований у Києві.

Деякі праці дослідника:

1. Гончаров В. К. Райковецьке городище. К.: изд. АН УРСР, 1950. 216 с.
2. Гончаров В. К. Могильник культуры полей погребений у г. Переяслава-Хмельницького. КСИА АН УСССР. 1955. Вып. 4. С. 37–39.
3. Гончаров В. К. Археологічні розкопки в Києві у 1955 р. Археологія. К., 1958. Т. 10.
4. Довженок В. Й., Гончаров В. К., Юра Р. О. Древньоруське місто Воїнь. К.: Вид-во АН УРСР, 1966. 148 с.
5. Гончаров В. К., Махно Є. В. Могильник черняхівського типу біля Переяслава-Хмельницького. Археологія. К., 1977. Т. 11. С. 127–143.

Джерела:

• Гончаров В. К. Отчет о раскопках Переяслав-Хмельницкого могильника культуры полей погребений в 1952 г. / В.К. Гончаров Дневник начальника Переяслав-Хмельницкой археологической экспедиции. Науковий архів ІА НАНУ. 1952/13. 18 с.; 57 с. рукопис.
• Гончаров В. К., Махно Е. В. Отчет о раскопках 1954 г. на Переяслав-Хмельницком могильнике / Махно Е. В. Дневник №1 старшего научного сотрудника Переяслав-Хмельницкой экспедиции Института археологии АН УССР. Науковий архів ІА НАНУ. 1954/7. 36 с.; 60 с. рукопис.
• Мезенцева Г. Г. Дослідники археології України. Чернігів: Сіверянська думка, 1997. С. 143.
• Архипова Є. І. Гончаров Володимир Кирилович. Енциклопедія Сучасної України. Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.]; НАН України, НТШ. К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. URL: https://esu.com.ua/article-30898.
• Махінчук М. Г. Переяславський скарб Михайла Сікорського: художньо-документальна повість. К.: Криниця, 2005. 302 с. С. 59–61.
• Бузян Г. М. М. І. Сікорський – археолог. Михайло Іванович Сікорський: творець історії й хранитель часу: колективна монографія, присвячена 90-річчю з дня народження М. І. Сікорського / Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав»; упоряд. О. М. Жам. Переяслав-Хмельницький, 2013. С. 139–183.

Старший науковий співробітник НДВ «Археологічний музей»                                                                              Г.М. Бузян

• В.К. Гончаров. 1960-і рр. В.К. Гончаров. 1960-і рр.
• В.К. Гончаров та М.І. Сікорський (другий та третій справа) та учасники розкопок Переяславського могильника. 1952 р. В.К. Гончаров та М.І. Сікорський (другий та третій справа) та учасники розкопок Переяславського могильника. 1952 р.
• В.К. Гончаров та М.І. Сікорський (перший та третій зліва). 1952 р. В.К. Гончаров та М.І. Сікорський (перший та третій зліва). 1952 р.
• Переяславський могильник. Поховання 4. 1952 р. Переяславський могильник. Поховання 4. 1952 р.
• Переяславський могильник. Поховання 2. Сторінка з наукового звіту. 1954 р. Переяславський могильник. Поховання 2. Сторінка з наукового звіту. 1954 р.
• Малюнки посуду з переяславського могильника. Сторінка з наукового звіту. 1954 р. Малюнки посуду з переяславського могильника. Сторінка з наукового звіту. 1954 р.
• Посуд гончарний з розкопок переяславського могильника 1952, 1954 рр. Фото 1980-их рр. Посуд гончарний з розкопок переяславського могильника 1952, 1954 рр. Фото 1980-их рр.
• Скляний келих, «шашки» та кістяний гребінь з поховань переяславського могильника 1952, 1954 рр. Фото 1980-их рр. Скляний келих, «шашки» та кістяний гребінь з поховань переяславського могильника 1952, 1954 рр. Фото 1980-их рр.
•