20 вересня 1245 року Михайло Всеволодович Чернігівський був убитий в ставці Батия і став першим руським князем-мучеником, який постраждав за віру від рук язичників. До столиці Золотої Орди князь вирушив за ярликом на право володіння «своєю волостю» – Чернігівським князівством, але наклав там головою. Папський посол Плано Карпіні, відряджений подивитися, що ж воно таке «тартари» (бо Європа – як завжди – була дуже занепокоєна) так описує цю подію: «…Михаїла, який був одним з князів руських, коли він прибув на уклін до Батия, вони примусили раніш пройти між двох вогнів, опісля вони сказали йому, щоб він поклонився на південь Чінгізхану. Той відповів, що охоче поклониться Батию і навіть його рабам, але не поклониться зображенню мертвої людини, так як християнам цього робити не слід. І після неодноразових вказівок йому поклонитися і його небажання вищеназваний князь (Батий) передав йому, що він буде убитий, якщо не поклониться. Той відповів, що краще бажає померти, ніж зробити те, що не слід». Михайло залишився твердим у своїх релігійних переконаннях і відмовився виконувати язичницькі обряди, за що і був страчений монголами разом із своїм боярином Федором.
Такий відомий після загибелі в Орді, Михайло не виглядає героєм на сторінках літописів. Історики також невисокої думки про князя Михайла Чернігівського. То якою ж людиною був князь Михайло Всеволодович?
Першим столом Михайла став Переяслав. Батько його, Всеволод Святославич, ставши великим київським князем, у вересні 1206 року посадив сина на переяславський стіл. Але Всеволоду довелося дуже швидко розпрощатися з Києвом, тож і Михайло мусив залишити наше місто у кінці осені того ж року. Оце, власне, і все, що пов’язує Михайла Чернігівського з Переяславом.
Далі Михайло Всеволодович активно включився у політичне життя Русі. Він був князем новгородським, галицьким, чернігівським, двічі ставав великим князем київським. З переліку видно, що Михайло боровся за найважливіші (й найбагатші) столи Русі. І захоплював їх. Звісно, лише на деякий час, але так само складалося і в інших політичних діячів того часу. Усі вони вели боротьбу за кращі столи і за Київ як столицю держави, то вступаючи в союзи один з одним, то стаючи непримиренними ворогами.
Ситуація повинна була докорінно змінитися після появи на руських землях монголів. Але не змінилася, як показав подальший перебіг подій.
Чернігів монголи захопили 18 жовтня 1239 року, після чого поруйнували міста й села Чернігівщини, побили та полонили людей. Михайло, тоді великий князь київський, лише спостерігав за трагедією, що розгорілася у його рідному князівстві.
Проте, коли Менгу-хан підійшов до Києва й послав до Михайла послів з вимогою здати місто, Михайло Всеволодович рішуче відмовився і убив монгольських посланців. Менгу-хан не наважився штурмувати Київ. Та проблеми князя Михайла на цьому не закінчилися. Місце монголів заступив суздальський князь Ярослав Всеволодович. Зрозуміло, що ні в яке порівняння з монголами свій, руський князь не йшов, та він витиснув Михайла з Києва. Останній вирушив до Угорщини, а далі до Польщі за допомогою – і від монголів, і від внутрішніх конкурентів.
На київському столі Ярослав суздальський посадив свого ставленика, якого вигнав Данило Галицький. Сам Данило у Києві не сів, віддавши управління столицею воєводі Дмитру Єйковичу. В результаті місто безпосередньо перед нападом Батия залишилося без князя.
Навряд чи наявність князя могла врятувати столицю Русі, монголи – це зовсім інший ворог. Їхні війська були оснащені стінобитними машинами і монголи могли брати міста штурмом, а не тільки «ізгоном» (зненацька, несподівано, поки захисники не зачинили ворота) чи довгою облогою з розрахунку, що оточені жителі не витримають. Монгольська армія у своєму довгому шляху від рідних степів до узбережжя Адріатичного моря не зазнала жодної поразки.
Завоювавши Русь, Батий відійшов у поволзькі степи і заснував там столицю Золотої Орди Сарай. Контроль над завойованою територією він поклав на баскаків, а безпосереднє управління передав руським князям. Для підтвердження прав на свої ж володіння князям потрібно було їхати на поклон до монголів. У 1245 році Ярослав суздальський отримав ярлик на Київ, Данило на Галич і Волинь, тож і Михайлу потрібно було вирушати в Орду, далі зволікати було ніяк. Князь виконав частину вимог Батия, але монголи висували нові і в результаті Михайло Чернігівський та боярин Федір були страчені.
Дослідники наводять цілий ряд пояснень, чому інші князі отримали ярлики, а Михайло Чернігівський був убитий монголами. Писемні джерела єдиною причиною називають релігійні переконання князя. Але князя відверто провокували, він міг безкінечно виконувати вимоги язичників і все одно загинув би. Значно вагомішою причиною може бути помста за спробу організації антитатарської коаліції на Заході. Можливим виглядає і намагання прибрати одного з найбільш реальних претендентів на Київ. Далеко не останню роль зіграло вбивство монгольських перемовників у 1239 році. Можливо Батий намагався такою показовою стратою залякати інших князів, придушити в зародку найменше бажання спротиву.
В історіографії переважно сформовано образ Михайла Чернігівського як князя амбітного, жадібного до Києва і влади, та водночас недалекоглядного політика і боягуза.
У нас недостатньо даних, щоб робити такі серйозні висновки і звинувачувати Михайла Чернігівського в усіх гріхах. Він не був гіршим за інших князів свого часу. Навпаки, входив до когорти тих, хто вершив історію. Двічі ставав великим князем, дії й рішення його як новгородського князя були виваженими, щоразу покращували суспільно-політичну й економічну ситуацію в Новгороді.
А те, що не допоміг, сидячи в Києві, захищати Чернігівщину від монголів, то покажіть хоч одного, що тоді хоча б комусь допоміг протистояти монголам.
Неясно, навіщо було вбивати монгольських послів. З однієї сторони, вбивство послів говорить про нерозуміння до кінця ситуації, недооцінку сили монгольської навали. А з іншої, чи була альтернатива такому рішенню, який був вибір?. Запитання риторичне, бо здати Київ на вимогу ворога Михайло не міг і вибору в нього, по суті, не було.
Яким би не було ставлення сучасників та нащадків до князя, мученицька смерть і подальша канонізація зробили Михайла Всеволодовича Чернігівського одним з найвідоміших руських князів та символом спротиву монгольській навалі.
Література
Івакін Г. Ю. Історичний розвиток Києва ХІІІ – середини ХVI ст. (історико-топографічні нариси). Київ, 1996.
Келембет С. Михайло Всеволодович, великий князь Чернігівський і Київський: деякі питання походження, біографії та складу родини. Сіверянський літопис. 2017. № 1-2.
Котляр М. Ф. Михаїл Всеволодич. Енциклопедія історії України: у 10 т. Київ, 2009. Т. 6.
Павленко С. Князь Михайло Чернігівський та його виклик Орді. Чернігів, 1996.
Сказание о князе Михаиле Черниговском и о его боярине Феодоре. М.: Книга, 1988.