Пане Олеже, Ви детально вивчали історію Переяславського полку, знаєте всі його військові звитяги, історичні постаті. Зокрема про повстання в Переяславі у 1966році. Ви з юних літ присвячували цій темі свої поетичні рядки. Можна Вас попросити розповісти про свої дослідження цього питання?
Олег Князенко «Слово про Полк» ( З історії написання).
Перші відомості про ці події – тобто – Повстання Переяславського полку 1666 року, я отримав від свого старшого брата Володимира та від старшого свого друга Станіслава Вишенського ще в 1966 році, якраз на 300-ліття того повстання. Вони обидва цікавилися історією козацтва тоді, читаючи праці М. Костомарова, В. Ляскоронського, Д. Яворницького, О. Єфіменко, М. Грушевського та інших. Брат Володимир якраз працював над історико-поетичним твором «Видиво на дорозі».
Памятаю, одну із своїх перших історичних балад – «Фрагмент Повстання..» писав улітку того ж 1966-го. Твір юнацький і якоюсь мірою експериментальний. Однак, по-справжньому я до цієї теми повернувся через десять літ, коли почав працювати в історичному музеї Переяслав-Хмельницького державного історико-культурного заповідника.
Тоді, глибокої осені 1976 року, я написав поему-думу «Слово про полк», де описав, - наскільки собі уявляв, - ті події.
Моєму брату Володимиру твір сподобався і він попрохав друзів його віддрукувати на друкарській машинці – для літературних читань в Ірпені.
Звісно, опублікувати в ті роки таку поему було неможливо, через її явно антиімперіалістичний характер.
Можете запитати: чому пізніше не опублікував? З різних міркувань. Можливо, через свою певну самовимогливість. А може й через відсутність реального запиту (тобто через «незатребуваність»). Через швидкісну зміну подій. Та й не тільки через те.
Однак, події останніх років показали, що цей твір може стати в пригоді небайдужим людям. Принаймні, нашим землякам, краянам із виховною метою патріотизму та зацікавленістю героїчними сторінками наших попередників.
Сьогодні, ці згоди є вельми важливими для оборони України (духовно і фактично). Саме тому слід згадати героїв-козаків, які поклали свої звитяжні голови за нашу свободу. Наші попередники – переяславці, наші прапрадіди. Пам’ятаймо їх!
Олег Князенко.
Братові Володимиру
Фрагмент Повстання, (що сталося триста літ тому…)
…Як рушав гордий вершник
до боярина в гості –
уставало вже сонце над полем
На коні воєвода чужинський
глузував: «Саблю – просім!..»
«Зараз, зараз, – секунду, «мінуту»!.. –
Тож козак її рвучко здіймає –
і зненацька завзято ще й люто
він опричників царських – рубає!..
…Знов горів храм могутньо-дзвінкий
І палали мелодії маршеві
Й запеклась щемна згода про бій –
У змалілому Переяславі…
(Орко Переяславець) літо 1966року
перед 9 класом у с.Ташань
СЛОВО ПРО ПОЛК
(Повстання Переяславського полку 1666 року)
І.
Ой заграли-заграли
та сурмоньки срібні
над Трубежем, над Переяславом –
рано-пораненьку – в суботу –
числа вісімнадцятого
місяця сьомого
року 1966-го
в Богушівській слобідці
чотириста гожих
козаків переяславських –
шабельки погострили –
на Івашка, на Брюховецького,
на гетьмана боярського лукавого,
що народ свій обдурений кривдив –
гірше лютого ляха,
бусурмана невірного
та москаля підступного
Та ними ж посадженого –
на полковника переяславського
Дениса Ярмоленка, що від слова «ярмо»
Той полковник від московітів
Та від зрадника –гетьмана –
Хотів зарубати Хоменка Максима,
А далі – упокорить його побратимів
Однак в чесному герці –
Максим його сам переміг,
а козацтво тутешнє переяславське
ватажком ухвалило своїм –
бо він – мудрий, завзятий ватаг
бо він – сотник уславлений
козаків Полку Переяславського !
Спорядили гінця – щоб він рушив до Гадяча
із такими словами:
«Гей, Іване – гетьмане та й Брюховецький
Як же ти нам, козакам, – у вічі зазирав
Як же ти воєводам царським руки й морди лизав –
задля того, щоб тобі булава дісталась!
Як же ти бояринову доньку за дружину брав,
щоб самому боярином стати!
Що ж ти виробляєш, бісів сину?
Чом народ свій у кріпаки заганяєш?
А на козаків, на міщан та посполитих –
Зайву подать – данину кладеш?
Не минеться тобі жодна кривда.
Поквитаємось ми за кров лицарів –
За Сомка та Золотаренка,
Побратимів Богданових
Та за полковника нашого переяславського –
Опанаса Щуровського…
А сам – хто єси перед нами?
Боярський служник, чи колишній обозний?...»
2.
Ой ударили-вдарили дзвінко литаври
та над славним градом Переяславом!
Смолоскипи засяяли під мурами храмів його.
Попереду на білім коні виступав отаман
загартований сотник Хоменко Максим
Ось він скочив з сідла, зупинивсь
Став на праве коліно, вклонившись громаді
Ой забили, заграли у дзвони, в у чистії, –
переяславські, вольнії!...
Присягли козаки із Максимом Хоменком
на грізний похід –
його хлопці, його побратими вірненькії –
ті панове – молодці –
полковий наш обозний Пригара Іван
осавули – Захар Лободин, Іван Момот,
Підхорунжий Кульбочка Грицько ,
Реєстрові – Ярко Загорук, Степан Білик,
Богдан Словик, Степан Захорощенко:
Завзятці усі, молоді, однак стріляні, –
встигли боїв скуштувати
за честь – славу козацьку!
Шабельками таки помахали не раз
А тепер – знову січа – ще тяжча,
Бо незнаних нових ворогів додається сюди,
що стають гірші ляха й ординця пекельного
– То кого ж волите на покловника? –
обізвався Пригара Іван
- Оберемо давайте Максима Хоменко!
- Лиш його залюбки отоманом назвем.
3.
Ой уранці – раненько – в неділю –
та дня 19 –го…
Загриміли навкруг крем’яні годівниці.
Затріщали пістолі й гармати заграли
Гей, загупали чорними ядрами!
Облягли козаченки – звитяжці
ту фортецю міцну, де засів воєвода московський –
лихий Вердеревський:
Нахвалявся розбить – покорить
«своєвольних черкес»!
Що ж, – не гнівайся, царський холопе!
Доведеться повідать тобі,
що ми вольнії таки козаки,
а не темні раби «государеві»!
…Гей лютує пекельний упертий герць!
Налягли козаченьки на Спаські ворота.
Матір Божа з журби почорніла
І сльоза її стала, мов ніч…
А попереду сокіл літає –
І зветься так само – Максим!
Ще нестримніш лютішає січ –
Однак міцно тримають
опричники царські фортецю…
Вже їх онде лягло кілька сот
Вже б пора їм спиниться
Бо стомились усі вояки…
Гей, Максиме, спинись подивися, –
Не відходь од Трубайла – ріки!..
Ой заграли-заграли
та в сурмоньки срібні …
Відступає полковник Хоменко
у ліс, до Дніпра…
Захопивши маленькі й середні гармати.
Посилає салют московиту підступному
А Івашко, боярин-гетьманчик –
таки Брюховецький
З міста Гадяча пише листи –
Олексієві, царю московському,
Щоб прислав йому в поміч полків
І од страху та злості
Його мовби та пропасниця трясе…
Царський пес, блюдолиз та підніжок боярський…
Надсила йому цар Олексій
ще й підмогу –
Добре військо із князем Щербатовим
(Він сказав: «Вижечь, висечь всьо!»)
А Івашко ще й власних старшин іззивав
проти міста преславного Переяслава!
Ой ударили – вдарили дзвони
Та посеред тижня в жнива…
Ой, як глянули смутно брати – козаки –
Обнялися востаннє.
І озвався полковник – Хоменко Максим Переяславський
– Чуйте новий наказ, мої славні герої…
– Чуйте, хлопці, наказ мій завзятий…
Ви, Яремо й Богдане, –
з маневром лаштуйтеся,
щоб на конях близенько під’їхать
до князя Щербатова –
не вклонятися й падати в ноги йому,
а здійснити
неждане отамування!
«Гей, як рушили вершники наші
до князя пихатого «в гості»
–Уставало вже сонце над полем.
на коні князь московський –
веселий та лютий –
глузував: « Себлі! Мілості просім!»
«Зараз, зараз дамо, твоя «світлість»!
Ось Ярема ту шабельку тихо виймає
І зненацька ударом залізним
він опричників царських рубає!..
Налетіла щербатівська свита
на тих лицарів, наче круки
наступали пекельного літа
на старий Переяслав
московські полки!
Бились хлопці, рубали на славу!
Полягли у бою сміливіші.
А поранених в пута кували.
І до Києва й Гадяча гнали й везли
у кайданах…
…Знов горів Переяслав старий
і палали мелодії маршеві –
Грізний спомин про те,
як рубавсь Переяславський Полк
у степу та в байраках довколишніх…
6.
А Хоменко – полковник – ватаг
Рушив, щоб попрохати підмоги
у славетного гетьмана Дорошенка
Він отримав її
Хоча й дещо запізно…
Через літа два хлопці трон покорили
Свого зрадника Брюховецького.
А Хоменко Максим повернувся в пошані –
до козацького Переяслава
знову обраний був
на полковника і отамана
Переяславської громади.
І дожив аж до древніх він літ.
Відійшов із Мазепою в вічність…
Бо любили його переяславці –
За розсудливу мудрість,
За козацьке завзяття.
От собі він лише докоряв
до кінця наш Хоменко Максим –
що своїх бойових побратимів
не зумів захистить – вберегти
від московських сокир та списів
І вони час від часу вночі
перед ним поставали і
Богдан Словик,Опанас Захарощенко.
(страчені в Київі)
Іван Пригара, Захар Лободин, Іван Момот,
Кульбачка Грицько (вбиті в Гадячі)
Степан Білик, Ярко Загорук, Богдан Гулий
(убитий в бою поза градищем Переяславль)
Й ще, іще…
Не забудьте колись помолитись за них!
Полягли добрі хлопці:
Лиш слава козацька зосталась
Гей, тремти, лютий враже!
Бо однині й довіку
хай згода про них –
не умре, не поляже!..
2016р.
Олег Князенко
Дати написання поеми «Слово про полк»
1966 р. – 300 літ повстання – перший фрагмент із поеми.
1976 р. – перший варіант всієї поеми.
1991 р. – другий варіант поеми – 325 літ повстання.
2016 р. – третій і останній варіант поеми –350 років повстання
