3 листопада 1943 р. о 20 год. 30 хв. Верховний Головнокомандувач Й. В. Сталін підписав директиву Ставки ВГК №30236, в якій зазначалося: «…не позже 5–6.11 овладеть городом Киев». О 4 годині 6 листопада 1943 р. Київ було визволено від нацистських загарбників.
Визволити столицю України планували нанесенням головного удару з Букринського, а допоміжного – з Лютізького плацдармів. Найдраматичніші військові дії відбувалися південніше від Києва – під час форсування Дніпра радянськими військами і боїв на правому березі по створенню Букринського плацдарму. Понад місяць (з 22 вересня по 24 жовтня 1943 р.) радянські війська билися на Правобережжі за кожний метр, за кожну хату, утримуючи Букринський плацдарм і намагаючись перейти в наступ.
Жорстокі кровопролитні бої не увінчалися успіхом. Загинуло понад 250 тисяч радянських воїнів. Зазнавши невдачі на Букринському плацдармі, Ставка Верховного Головнокомандування пізно вночі на 25 жовтня 1943 р. прийняла рішення перегрупувати війська на Лютізький плацдарм. А Букринському плацдарму відтоді відводилася роль відволікаючого, аби забезпечити успіх на Лютізькому плацдармі. 1 листопада 1943 р. батальйони (це – смертники), що були залишені на Букринському плацдармі, пішли в наступ, який гітлерівці сприйняли як головний і ввели в дію свої резерви – 3 дивізії (2 піхотні і 1 танкова СС «Рейх»). А 3 листопада 1943 р. радянські війська розпочали наступ з Лютізького плацдарму. З нього й було звільнено Київ від нацистів 6 листопада 1943 р.
