ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ РОБОТИ З ВІДВІДУВАЧАМИ

У процесі роботи з відвідувачами співробітники Музею кобзарства НІЕЗ «Переяслав» розуміють доцільність та необхідність застосування новітніх методів роботи. Якось у музей завітала незряча молода дівчина з мамою. Вони з цікавістю слухали екскурсію. А на закінчення, як виняток, їй було запропоновано руками торкнутися струн бандури, корпусу колісної ліри. Незряча дівчина зовсім по іншому відчула інструмент і ту інформацію, яку їй доносили. Тоді ми зрозуміли, що необхідно мати в експозиції музичні інструменти які можна брати до рук, послухати срібний звук струн, або квінтовий акорд суму на колісній лірі.

Наша мрія збулася, у 2017 р., коли Микола Товкайло, цех майстер Київського кобзарського цеху, передав Музею кобзарства НІЕЗ «Переяслав», виготовлену ним, колісну ліру. Вона стала «живим» експонатом для усіх відвідувачів. Її можна брати до рук, на ній можна грати, акомпанувати до співу. А через певний проміжок часу, вже Микола Томенко голова Фонду «Рідна країна» подарував музею – старосвітську діатонічну бандуру та вересаєвську кобзу виготовлені тим же майстром, вони також доступні відвідувачам для гри.

Ці інструменти дозволяють усім, хто завітає до музею, доторкнутися до української історичної спадщини, та відчути всю велич та унікальність традиційної музичної культури українців. Особливо це необхідно людям із особливими потребами, і співробітники в цьому неодноразово переконувались на власному досвіді.

Так у 2018 р. до Музею кобзарства завітала група людей з обмеженими можливостями – це слабочуючі люди. З ними була керівник групи, яка могла дещо чути і сурдоперекладом розповідала своїм підопічним історію зародження та розвитку унікального явища української етнічної культури – кобзарства. Ми разом з екскурсоводом запропонували кожному з них, узяти в руки інструмент – колісну ліру і відтворити музику. Всі вони показували, що не чують, але ми переконали їх спробувати. І в кожного, хто покрутив ручку (корбу) ліри, очі засяяли по іншому. А у нас склалося враження, що вони почули сумний «квінтовий» звук ліри – звук трагічної історії кобзарів і лірників України. Ми не помилилися тому, що їх запис у книзі відгуків Музею кобзарства НІЕЗ «Переяслав» це підтвердив: «Наша ненька Україна вистояла завдяки кобзарям – хранителям незламного духу українства, історії, обрядів нашого народу. Дякуємо чудовим і чарівним працівникам музею – ви справжні берегині і закохані у свою справу. Наша історія – душа народу, а через наші душі проходять струни кобзи, ліри. Хай навіть, ми її не чуємо, але відчуваємо. З великою повагою, група нечуючих з м. Києва та м. Брянка Луганської області.03.11.2018р.»

У 2019 р. Музей кобзарства відвідала група із Центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями Дарницького району м. Києва. Саме вербальний та тактильний контакт дає можливість людям із особливими потребами зрозуміти та відчути глибинне коріння старцівства – феноменальної традиції української традиційної культури. Важко передати емоційний стан людей, які зі сторонньою допомогою, брали до рук ці інструменти із унікальною енергетикою і намагалися відтворити на них правічну українську мелодію.

Наукові співробітники НДС «Музей кобзарства», особливо відповідально і зворушливо зустрічають у Музеї кобзарства людей незрячих. Адже традиційними кобзарями були виключно незрячі чоловіки. Через це вони мали інший великий божий дар – абсолютний музичний слух. Аналізу цієї проблематики присвятив свою статтю «Пластичність людського мозку й кобзарство» кандидат мистецтвознавства – Віктор Мішалов. Зокрема, автор зазначає: «Коли людина втрачає зір, то та частина мозку, яка опрацьовувала зорову інформацію, функціонально не зупиняється, але перелаштовується на іншу діяльність. Людська природа так створена, що мозок не може споживати енергію неекономно й безцільно. Частина мозку, яка традиційно обробляла зорову інформацію, за площею є досить великою, адже треба встигнути обробити дуже багато вхідної інформації і з цього щось зрозуміти. Згадана частина мозку поступово перебирає на себе функції сусідніх органів для допомоги в опрацьовуванні та переробленні інформації. Деякі незрячі музиканти мають також і інші вади, що відокремлюють їх від звичайних зрячих людей. Зокрема, найчастішими  бувають проблеми в комунікації з людьми. Цей факт також пояснює зовні дивну й характерну поведінку деяких незрячих, які, віддаючи перевагу самотності, уникали комунікації з людьми. Хрестоматійним прикладом такої людини був видатний кобзар кінця ХІХ ст. Хведір Гриценко-Холодний. Це він пішов жити відлюдником і ночував у скиртах соломи, завжди перемерзав та ходив босий».

Нині в Україні плідно працюють два кобзарські цехи (Київський і Харківський) та один лірницький (Львівський). Братчики на чолі з М. Товкайлом, К. Черемським, Н. Черкасом проводять унікальну роботу по поверненню традиційної української музики в побут нашого народу. Вони виготовляють народні інструменти, вивчають репертуар давніх традиційних кобзарів, досліджують історію кобзарства. В переважній більшості– вони зрячі, але серед них є традиційні кобзарі – Олександр Тріус, Лайош Молнар, Тарас Дороцький. Які є незрячими і дотримуються усіх традицій кобзарювання, наскільки це можливо в сучасних соціально-побутових умовах.

Глибоко розуміючи історичну роль «кобзарства» – цього оригінального народного мистецтва у відродженні української духовності співробітники Музею кобзарства НІЕЗ «Переяслав» прагнуть підняти із забуття і відродити цю оригінальну духовну інституцію українського народу.

Так, поруч із прослуховуванням співогри того чи іншого кобзаря була організована можливість споглядати процес виготовлення кобзарського музичного інструменту бандури, ліри, кобзи. Це демонстрував молодий учень Київського кобзарського цеху Василь Жованік. Таку можливість отримали учні місцевих шкіл під час проведення в Музеї кобзарства уроку-мандрівки «Як народжується бандура».

Музей кобзарства ставить перед собою культурно-просвітницькі завдання бути цікавим, сучасним та доступним для відвідувачів, і активно та успішно втілює їх у життя. Тому будь який відвідувач незалежно від віку, освітнього рівня, фізичних можливостей може зрозуміти, відчути та осягнути глибинне коріння української етнокультури. І насправді, після змістовного наповненого екскурсійного матеріалу відвідувачі, з натхненням беруть до рук традиційні інструменти і занурюються в звуки давніх мелодій історичних пісень, псалмів, звитяжної пісні українських патріотів «Ой у лузі червона калина» та пісні, яка стала гімном «Ще не вмерла Україна», якою ми завжди закінчуємо нашу екскурсію. Після ознайомлення з українськими традиційними інструментами, шляхом видобування звуку, співу під їх супровід, наші відвідувачі набувають неповторних вражень від емоційної рівноваги і насправді стверджують, що ніколи раніше не відчували такої єдності з корінням свого народу.

Завідувач НДС «Музей кобзарства»                                                                                Світлана Тетеря

Молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства»                                         Наталія Костюк