На початку липня в Середній Наддніпрянщині дозрівають зернові культури та починаються жнива. Наші предки вірили: від того, як пройде збір урожаю, залежав достаток у наступному році. Тож традиційно жнива складались з етапів: «зажинки», «жниво», «дожинки», або «обжинки», яким відповідали певні ритуально-магічні дії.
Перший етап — зажинки — вважався найважливішим. Збирання хліба намагалися розпочати в так звані «легкі дні», тобто дні тижня з жіночими назвами: у середу, п’ятницю, суботу. Зжати перші пучечки колосся було обов’язком господаря чи господині поля. Давнішим є варіант, коли зажинати розпочинав найстарший, найшанованіший чоловік у родині,. Він просив у Бога благословіння: «Господи-Боже, поможи легенько, добренько, щоб вижати хутенько!». Далі всі ставали до роботи: чоловіки зі словами: «дай, Боже, мені здоровʼя, бо нива велика, косити багато!», жінки: «дай, Боже, швидко почати і швидко закінчити!», вклоняючись при цьому ниві. А дівчата та парубки просили благословіння у матері: «благословіть, мамо, пшеницю жати» — «Бог благословить, іди, дочко, жни, іди коси, сину!».
З перших двох пучечків робили зажинковий хрест. Він символізував початок жнив: «так завжди роблять на добрий початок, — говорять на Переяславщині старші господині, —один пучечок на південь, інший на схід, працювати потрібно старанно, щоб сонечко застало за роботою». Українські народні прислів’я говорять: «хто літом працює до поту, той зимою їсть в охоту», «буде той голодний, хто в жнива холодочку шукає», «шануй хліб, як батька та неньку».
На початку ХХ століття на Яготинщині гуртом формували перший сніп — «Воєводу». Його скріплювали перевеслом із соломи або ж з осоки, щоб зберегти кожну зернину, прикрашали квітами чи червоною стрічкою. Цього дня у полі довго не затримувались, вважалось «чим швидше пройдуть зажинки, тим легше піде робота». Тож забирали «Воєводу» та хутчіш поверталися додому, щоб поставити його на найпочесніше місце в хаті, покуть, під образи. Проводили легку трапезу за столом та йшли відпочивати, бо з наступного дня починалась важка праця в полі з раннього раночку до заходу сонця, бо «як хто робить, так у того й родить», «як хто робить, так і їсть».
Перший сніп стояв під образами до закінчення жнив, а потім доповнювався ще й обжинковим снопом. В окремих регіонах вмілі господині виготовляли Дідуха — прадавнього символа предка-покровителя, зачинателя роду, а також — символа нового урожаю, добробуту, багатства та щасливого життя. Його виготовляли у вигляді вертикально поставленого снопа, що складався з найкращого збіжжя. На Святвечір, 24 грудня, Дідух урочисто ставили на покуті, разом з кутею та узваром. У найголовніше родинне свято українців, коли об’єднується вся родина за вечірнім столом, Дідух або сніп «Воєвода», стоїть на покуті та вказує, що сила нашого народу в єдності, наповнюючи всіх присутніх силою предків, підтримкою та надією на краще. Після зимових свят Дідух обмолочували і цим магічним зерном розпочинали сівбу наступного року. На різних територіях Середньої Наддніпрянщини з першого снопа могли сплітати «Хрест», «Квітку» або ж «Вінок».
Цьогоріч у Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини працівниками музею було засіяно поле пшениці та відтворено «Свято Першого снопа». До створення «Воєводи» долучився начальник Бориспільської районної військової адміністрації — Руслан Дяченко та представники аграрного сектору району. Учасники лагодили реманент для збору врожаю та створили свій перший сніп. Віримо, що «Воєвода», зібраний керівником військової адміністрації, слугуватиме своєрідним символом наближення Перемоги. На згадку про захід працівники скансену подарували учасникам Дідухи, що віншують щастя, силу, здоров’я та плідну працю! Дякуємо, що долучилися до відродження українських традицій!
Запрошуємо до Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»!
Молодший науковий співробітник Музею історії лісового господарства Середньої Наддніпрянщини НДФ МНАП Наталія Шкіра
