8 БЕРЕЗНЯ 2026 РОКУ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 80 РОКІВ ВЕТЕРАНУ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ ЗОЇ ПАВЛІВНІ ГОНЧАРУК

Зоя Павлівна Гончарук (до заміжжя Бондарєва) народилася 8 березня 1946 р. у с. Сатанівка Городоцького району Хмельницької області у творчій родині. Дід по материній лінії був керамологом. Мати, Марія Миколаївна, перукар за фахом, а за покликом – майстриня: ткала килими, вишивала покривала, шила одяг, виготовляла картини, інкрустовані соломкою. Батько, Павло Тимофійович Бондарєв, добре малював, різьбив.

У 1961 р. вступила на навчання до Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша. Навчання завершила в 1966 р., здобувши спеціальність «художнє ткацтво».  Після цього отримала цільове направлення на роботу на Богуславську фабрику художніх виробів «Перемога» (м. Богуслав Київської обл.).  Деякий час мешкала в м. Овідіополь, куди  переїхала за чоловіком, що отримав сюди направлення по роботі. Весною 1975 р. подружжя переселилося до м. Переяслава-Хмельницького, де З. П. Гончарук влаштувалася художником на місцеву фабрику художніх виробів.

У червні 1978 р. перейшла працювати лаборантом у Переяслав-Хмельницький державний історичний музей. З 10 травня 1979 р. обіймала посаду завідувачки відділом народно-прикладного мистецтва, 1 липня 1980 р. переведена на посаду художника-реставратора ІІ-ї категорії. 15 липня 1990 р. розпочала викладацьку діяльність у Переяслав-Хмельницький дитячій  художній школі, де працювала до 2000 р.

Під час роботи у музеї З. П. Гончарук взяла участь у оформленні експозицій низки музеїв Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», а саме: Музею класика єврейської літератури Шолом-Алейхема, Музею світопізнання та мирного освоєння космосу, Меморіального  музею Г. С. Сковороди, Музею хліба, першої експозиції Музею історії українського рушника, Музею-діорами «Битва за Дніпро в районі Переяслава восени 1943», Музею архітектури Давньоруського Переяслава, Музею кобзарства, Музею М. М. Бенардоса. Також виконала художнє оформлення інтер’єрів на екстер’єрів багатьох пам’яток житлового будівництва в Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини: хати із с. Циблі у дворі селянина-середняка; хати перших комунарів із х. Червоний шлях, хати пасічника Ф. К. Хвостика із с. Помоклі, хати селянина-хлібороба з с. Кунцеве, хати селянина-безземельника з с. В’юнище. Працювала над оформленням реконструкції  козацької військової залоги XVII–XVIII ст.

З. П. Гончарук мала також досвід пам’яткоохоронної роботи. У 1984 р. долучилася до демонтажу, перевезення та встановлення у переяславському скансені приміщення школи із с. Студеники.

У 60-80-их рр. брала активну участь у пошукових етнографічних експедиціях з метою виявлення пам’яток народної архітектури та збору предметів музейного значення для поповнення фондів Заповідника. Більшість експедицій за участю З. П. Гончарук були спрямовані на Полтавщину та Київщину, де знаходилися відомі осередки гончарства, мешкали відомі майстри народної творчості. У с. Дибинці Богуславського району на Київщині відвідала відомого гончара М. Ф. Тарасенка, який передав до музею свої роботи. Одними з найцікавіших були експедиції у м. Опішня на Полтавщині у 1983–984 рр. з метою збору предметів музейного значення для Музею народно-прикладного мистецтва Київщини. Тоді З. П. Гончарук  познайомилася з подружжям Пошивайлів – Гаврилом Ничипоровичем та Явдохою Данилівною й переконала їх передати до музею свої вироби. У березні 1980 р. здійснила індивідуальну експедицію в Іванківський район Київської області, під час якої зустрілася з відомими майстрами декоративного розпису М. О. Приймаченко, Ф. В. Приймаченком, художником В. П. Скопичем.

Успішна пошукова робота З. П. Гончарук дала результати, що полягали у виявленні, науковому опрацюванні та передачі до фондів Заповідника великої кількості предметів музейного значення. Лише за період 1979–1981 рр. нею здано кілька сотень музейних предметів: книг, поштових листівок, народного одягу, рушників, скатертин, художніх творів народних і професійних майстрів, виробів Переяслав-Хмельницької  фабрики художніх виробів ім. Б. Хмельницького. У 1980 р. З. П. Гончарук передала до фондів Заповідника 21 декоративний розпис художника Г. П. Сокола з с. Ковалин. До особливо цінних надбань фондової скарбниці НІЕЗ «Переяслав», отриманих завдяки З. П. Гончарук відносимо декоративний розпис «Дорогому Києву-столиці дарує наш колгосп хліб-паляницю» Заслуженої діячки мистецтв УРСР, народної художниці України М. О. Примаченко із с. Болотня на Київщині; декоративний розпис «Торжество» художника І. В. Шостака, талановитого послідовника творчості своєї матері, славетної майстрині народного декоративного розпису – Г. Ф. Собачко-Шостак; декоративний розпис «Трудівниці-молодиці» художника К. Ющенко.

Окрім творів народного й професійного мистецтва, З. П. Гончарук виявила, науково опрацювала й передала до музею чимало зразків народного одягу, предметів побуту, знарядь праці. Так, наприклад, завдяки З. П. Гончарук до експозиції Музею історії бджільництва Середньої Наддніпрянщини потрапили вулики та ємкості для зберігання меду, а також цікавий вулик на дві бджолині сім’ї, який раніше належав її батьку.

У січні 1980 р. З. П. Гончарук була відкомандирована в Кагарлицький район Київської області для паспортизації шкільних музеїв і взяття на облік цінних експонатів. У травні 1982 р. із колегами працювала над створенням експозиції громадського Меморіального музею-садиби українського композитора Кирила Григоровича Стеценка   у с. Веприк Фастівського району Київської області, а в червні 1984 р. разом із художником В. С. Савенком – над створенням експозиції Музею-садиби Андрія Малишка в м. Обухів Київської області.

Науково-дослідницька діяльність З. П. Гончарук увінчалася публікацією низки статей у міськрайонній газеті «Комуністична праця» («Вісник Переяславщини») й підготовкою довідника-каталогу «Майстри народної творчості Київщини» (проект).

Окрема сторінка у професійній діяльності З. П. Гончарук у Переяслав-Хмельницькій дитячій художній школі. Навчальний заклад було створено у 1990 р. головним завданням стало поглиблене вивчення народного мистецтва для збереження та відродження національних традицій. Перші півроку З. П. Гончарук працювала у художній школі на півставки, згодом перейшла на постійну зайнятість. Викладала так звані основні предмети: малюнок, живопис, композиція, серед додаткових, спрямованих на вивчення народних промислів і ремесел, –  ткацтво. 

Після виходу на пенсію в 2000 р. не порвала з творчістю, виготовляла на замовлення килими й гобелени. Для цього використовувала саморобний вертикальний ткацький верстат.

Зоя Павлівна Гончарук – талановита художниця, майстриня, своєю працею у Переяслав-Хмельницькій фабриці художніх виробів ім. Б. Хмельницького, Переяслав-Хмельницькому державному історико-культурному заповіднику, Переяслав-Хмельницькій дитячій художній школі сприяла збереженню культурної спадщини через професійну й творчу діяльність, мистецьку освіту. Вона органічно увійшла в життя наукової і культурної інтелігенції міста. Музейна спільнота, мешканці міста добре знають і глибоко шанують Зою Павлівну як досвідченого фахівця, творчу особистість, щиру і доброзичливу людину, яка віддавала роботі багато сил та творчої енергії на різних посадах. Зоя Павлівна звикла жити і працювати поряд зі скарбами, високохудожніми творами мистецтва, в обстановці високої духовної культури, спілкуватися з неординарними особистостями – музейниками, художниками, майстрами народної творчості, відомими діячами культури. Після виходу на пенсію, реалізувала себе у садівництві, квітникарстві.

Вітаючи Зою Павлівну з ювілеєм, зичимо, від усіх музейних працівників, творчої інтелігенції міста міцного здоров’я, щастя і добробуту, добра і розуміння, невичерпної наснаги і життєвої енергії на Многая і Благая літа.

Провідний науковий співробітник науково-дослідного філіалу «Музей народної архітектури
та побуту Середньої Наддніпрянщини» НІЕЗ «Переяслав»                                                                                                                 Олена Жам