17 БЕРЕЗНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 150 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАДИМА МИХАЙЛОВИЧА ЩЕРБАКІВСЬКОГО (17(05).03.1876–18.01.1957) ‒ ВИДАТНОГО УКРАЇНСЬКОГО ІСТОРИКА, АРХЕОЛОГА, МИСТЕЦТВОЗНАВЦЯ, ЕТНОГРАФА, ДОСЛІДНИКА АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ՚ЯТОК ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ

Історичний календар. Особистості 16 березня 2026 Перегляди: 228

Вадим Щербаківський народився 17 березня (5 березня за старим стилем) 1876 р. у с. Шпичинцях Сквирського повіту Київської губ. (нині Бердичівського р-ну Житомирської обл.) у родині священика отця Михайла Пилиповича Щербаківського (1848–1920). У сім’ї було четверо дітей Вадим, Данило, Зінаїда та Євгенія (Ївга). Мати рано померла, тому синів та дочок виховував батько.

Вадим був на рік старший від брата Данила Михайловича Щербаківського (1877–1927) – визначного українського етнографа, музейного діяча, історика народного мистецтва, археолога. Отець Михайло був людиною високоосвіченою, належав до передової частини української патріотичної інтелігенції, був членом «Старої київської громади», товаришував з Володимиром Антоновичем (1834–1908) - згодом вчителем братів Данила й Вадима в Київському університеті, з Тадеєм Рильським (1841–1902), Іваном Нечуєм-Левицьким (1838–1918), Миколою Біляшівським (1867–1926), був близьким із родинами Грушевських, Терещенків, Кричевських, Ханенків. З родиною Кричевських Щербаківських пов’язували сімейні зв’язки – дочка Євгенія Михайлівна (1881–1964) була одружена з видатним художником Василем Григоровичем Кричевським (1872–1952). Отець Михайло Щербаківський друкувався у часописі «Київська Старовина» й інших виданнях, писав історичні розвідки та вірші, збирав народні оповідання та перекази. За власний кошт реставрував церкву, школу та народну бібліотеку в селі. Зібрав колекцію українських старожитностей, які пізніше передав до київського музею, деякі з них збереглись у фондах Державного музею українського народного декоративного мистецтва. Широта душі, глибока порядність батька, атмосфера інтелігентності та духовності в близькому оточенні родини передалися й дітям отця Михайла Пилиповича, які були виховані у дусі українського патріотизму і суспільної відповідальності. Обидва сини, Вадим і Данило, навчалися у знаменитій Третій Київській чоловічій гімназії. Вадим, крім Київської гімназії (1886–1892), навчався також у не менш відомій Ніжинській гімназії (1892–1895).

У 1895 р. Вадим Щербаківський поступив на математичний факультет Санкт-Петербурзького університету, у 1897 р. перевівся на природничо-математичний факультет Московського університету. Тут став учасником українських соціал-демократичних гуртків, за що був заарештований і до 1902 р. знаходився під наглядом поліції. Завершив навчання і отримав вищу освіту у Київському університеті (1901–1903), де захопився археологічними та історичними студіями, змінив фах і присвятив себе гуманітарним наукам. У Києві він навчався у професорів Володимира Антоновича та Григорія Павлуцького.

З 24 грудня 1907 р. по 1910 р. Вадим Щербаківський перебував у Львові, де на запрошення митрополита Андрія Шептицького працював співробітником Церковного музею. В. Щербаківський став одним із засновників нинішнього Національного музею у Львові імені Андрія Шептицького, який базувався на фондах тодішнього Церковного музею. Вчений об’їздив Галичину, Закарпатську Україну, Буковину, досліджував народне будівництво, побут, звичаї, обряди, фольклор, фотографував церкви, дзвіниці, хати, господарські споруди, етнографічні типажі людей, робив плани, кресленики та рисунки, збирав для музею пам’ятки, поповнив музей дуже цінними церковними тканинами, хрестами, кадильницями, давніми рукописами, серед яких виділяються унікальні зразки. Вадим Щербаківський брав активну участь в роботі Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові. На засіданнях секцій Товариства він виступав з рефератами із досліджень не лише Галичини, але й Великої України. У 1910 р. вчений видав у Львові велику працю обсягом у 254 сторінки «Архітектура у різних народів і на Україні». У тексті монографії вміщено понад 200 ілюстрацій. У той час він здійснив також поїздки в Італію, Францію, Німеччину, де вивчав європейське мистецтво.

У 1911 р. працював у Київському художньо-промисловому і науковому музеї, брав участь у розкопках Вікентія Хвойки, був співробітником газети «Рада», став діяльним членом Українського наукового товариства в Києві.

Наприкінці 1912 р. за рекомендацією Дмитра Яворницького його було прийнято на службу до музею Полтавського земства. Вчений переїхав до Полтави, де із 1912 по 1922 рр. завідував археологічним відділом Природничо-історичного музею Полтавського губернського земства (згодом Полтавського Народного музею, нині – Полтавського краєзнавчого музею). За 10 років роботи на Полтавщині здійснив численні археологічні розкопки та етнографічні експедиції. Йому належала ідея поповнення етнографічних збірок музеїв унікальними зразками стародавньої української вишивки, художніх виробів, начиння народного виробництва, килимарства, кераміки.

Вчений брав участь в археологічних розкопках палеолітичної стоянки у Гінцях, давньоруського міста та могильника у Білгороді (Київському), курганні могильники у Ліплявому, Липовому, Переяславі, де було досліджено більше сотні курганів, провів розкопки 31 кургану епохи бронзи та раннього залізного віку (в т.ч. скіфського часу) в околицях сіл Лукаші і Великий Круполь, Мала Березанка, Гречаники, Софіївка, дослідив одне з перших трипільських поселень на Лівобережжі Дніпра поблизу с. Лукаші на Переяславщині.

Поселення поблизу с. Лукаші Переяславського повіту (нині Баришівського р-ну Київської обл.) досліджувалося В. М. Щербаківським у 1913 р. На поселенні було відкрито 9 так званих «точків» – решток наземних жител у вигляді скупчень обпаленої глини. У 1915 р. археолог вдруге повернувся до пам’ятки, а навколо села провів пошуки трипільських «точків»-площадок експериментальним методом з допомогою металевого щупа. Матеріали цих досліджень побачили світ вже за кордоном, у Празі, в збірнику Українського Вільного університету, де вийшла стаття «Мальована неолітична кераміка на Полтавщині (З додатком щоденника розкопів)» (1923). Залишки жител на Лукашівському поселенні розміщені по овалу, що стало зрозуміло з досліджень В. Щербаківського. Площа поселення визначена у 4,5-5,0 га (овал розміром 240х200 м). Сучасні дослідники, використовуючи новітні засоби досліджень, зокрема супутникове картографування, дешифровку космознімків, підтверджують наявність згаданих Вадимом Михайловичем дев’яти площадок, розміщених овалом, із спорудами у центрі (О. Прядко, 2017). Лукашівське поселення нині є епонімною пам’яткою, яка дала назву окремій локально-хронологічній групі трипільської культури – лукашівській.

У 1913–1914 рр. В. М. Щербаківським були проведені археологічних дослідження давньоруського курганного могильника біля с. Ліпляве на історичній Переяславщині (тодішній Переяславський повіт), на якому було досліджено 66 курганів. Ці матеріали у статті «Ліплявський могильник: (попереднє звідомлення)» були опубліковані дослідником 1925 р. у відомому науковому виданні «Niederluv sbornik» (Прага).

1914 р. Вадим Щербаківський здійснив дослідження у м. Переяславі, розкопавши 108 курганних насипів на одному з чотирьох давньоруських міських могильників в урочищі «За тюрмою». Найбільш цікаві знахідки були виявлені у похованні №140. Тут знайдено скроневі кільця, перстень, бронзові дрібнозернисті та золотоскляна намистини, шматочки тканини від головного убору. Але найціннішою знахідкою виявилася саксонська єпископська срібна монета Оттона та Адельгейди (991–995 рр.), яка побутувала на Русі здебільшого у першій половині ХІ ст. Цими масштабними дослідженнями вчений виявив, що поховання курганного могильника датуються різним часом – від кінця Х до ХІІ – ХІІІ ст. Цей факт засвідчує існування курганного обряду ще впродовж кількох століть вже після прийняття християнства в давній Русі. Крім того він працював й на інших курганних могильниках Переяслава, в цілому дослідивши 117 поховань на могильнику «За тюрмою», 6 – на Альтицькому кладовищі, 17 – на могильнику в ур. Ярмарковщина, 3 – на Підварському могильнику.

У 1919 р. опубліковано роботу В. М. Щербаківського «Провідник по археольогичному відділу Полтавського Народнього Музея з коротким описом передісторичного життя на Полтавщині». Це була перша наукова праця, присвячена дослідженням археологічних пам’яток Переяславщини. У цьому музейному путівнику В. М. Щербаківський коротко охарактеризував різночасові археологічні матеріали, виявлені на Переяславщині. Особливу увагу він приділив матеріалам власних досліджень пам’яток скіфського часу, а також – давньоруської доби, що походили з розкопок у м. Переяславі та с. Ліплявому. Путівник В. Щербаківського по археологічному відділу музею через століття є винятково цікавий для нинішніх дослідників.

Матеріали досліджень В. М. Щербаківського, в т.ч. на Переяславщині (Лукаші, Ліпляве, Гречаники, Переяслав), були оприлюднені у путівнику М. Рудинського «Археологічні збірки Полтавського державного музею» (1928), вони супроводжуючись численними фотографіями та малюнками, а також посиланнями на літературу та джерела, що робить його повноцінною науковою працею.

Знахідки із розкопок Вадима Щербаківського на Переяславщині надійшли до Полтавського музею. На жаль, колекція повністю не збереглася, значна її частина була втрачена в роки Великої Вітчизняної війни, пошкоджена під час пожежі музею 1943 р. та депаспортизована. Велика кількість знахідок давньоруського часу із поховальних комплексів Переяславських могильників зникла. Частково збереглася колекція із розкопок трипільського поселення Лукаші (112 фрагментів кераміки). Із розкопок курганних пам’яток епохи бронзи та скіфського часу в музейній колекції вціліли лише окремі знахідки.

Під час української революції 1917–1919 рр. Вадим Михайлович щиро і віддано долучився до державотворчого життя та становлення вітчизняних наукових установ. 1918 р. він видав путівник по археологічному відділу Полтавського музею. Був активним членом Товариства українських поступовців, Українського наукового товариства. За часів Гетьманату один час перебував у Відні мистецький аташе Української Держави (1918). Був одним з фундаторів Українського університету в Полтаві (1918–1922), який сам розбудовував і де викладав до початку 1922 р. Працюючи в Полтавському музеї, Вадим Щербаківський був членом Полтавського церковно-археологічного комітету, а також одним із перших керівників Полтавського губернського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини. У 1917 р. українським урядом був обраний комісаром з охорони пам’яток (1917–1918).

З першими ознаками більшовицьких репресій і гонінь на українських діячів Вадим Щербаківський був змушений виїхати до Праги. З 1922 р. Вадим Щербаківський перебував у еміграції. 1922 р він став доцентом, а 1926 р. – професором, а потім – проректором Українського Вільного Університету (1922–1945). Був одним із фундаторів Українського історико-філологічного товариства в Празі (1923).

Після приходу радянських військ до Праги, 1945 р. переїхав до Німеччини, де був ректором Українського Вільного Університету в Мюнхені (1945–1951).

У 1951 р. Вадим Михайлович переїхав до Англії. Був дійсним членом Української вільної академії наук, Словацького Наукового Товариства, Чеської Академії наук, Міжнародного Антропологічного Інституту у Франції. Нагороджений сербським орденом св. Сави.

Найбільшим науковим здобутком Вадима Щербаківського сучасний йому дослідник П. Курінний вважав його власну концепцію вченого про походження українського народу, яку дослідник він висунув на підставі археологічних та етнографічних матеріалів на противагу загальноприйнятій тоді схемі Михайла Грушевського.

У зв’язку з виїздом В. Щербаківського до Чехії в 1922 р. десь із середини 30-их років його ім’я в Україні замовчувалось або тарувалось ярликами буржуазного націоналізму. Його робіт не публікували. Зате з рубежем він користувався повагою та популярністю. В. Щербаківський опублікував багато своїх праць у Празі, Берліні, Познані, Парижі, Львові. Учений був найпочеснішим гостем на міжнародних з’їздах, конгресах, конференціях. Лишень їх перелік говорить сам за себе: 1922 р. – ІІ Міжнародний соціологічний конгрес у Відні; 1924 р. – Слов’янський конгрес географів та етнографів у Празі; 1924 р. – З’їзд антропологів і археологів у Празі; 1925 р. – З’їзд антропологів і археологів у Варшаві; 1928 р. – Конгрес народного мистецтва в Празі; 1930 р. – Конгрес народного мистецтва в Югославії; 1930 р. – Конгрес народного мистецтва в Брюсселі; 1932 р.– З’їзд антропологів і передісториків у Лондоні; 1933 р. – Історичний конгрес у Варшаві; 1935 р. – Форум антропологів і передісторнків та релігійний конгрес у Брюсселі; 1936 р. – Конференція передісториків в Осло; 1936 р. – З’їзд слов’янської етнографії і географії в Софії; 1936 р. – Наукове зібрання чеських археологів у Брно; 1937 р. – Конгрес антропологів і передісториків у Бухаресті. У 1930–1934 рр. Вадим Щербаківський брав участь у підготовці Української загальної енциклопедії і в роботі Українського історично-філологічного товариства, яке видало за період 1926–1945 рр. п’ять томів енциклопедії та інші праці. В. М. Щербаківського, як відомого на той час археолога й етнолога, було запрошено до Карлового університету. Він виїжджав також з курсами лекцій до інших країн.

В останній період життя В. Щербаківський мешкав у м. Байроні (Англія). Багато працював, подавав у друк наукові та мемуарні роботи. Вже після смерті вченого було надруковано його великі праці «Формація української нації» (1965–1970), «Український етнічний тип» (1961–1962) та інші дослідження. Він є автором понад 100 наукових праць.

Помер Вадим Михайлович Щербаківський у віці 80 років 18 січня 1957 р. в Брайтоні (південна Англія). Похований на цвинтарі Ґаннерсбері в Лондоні.

Вибрані праці В. М. Щербаківського:

Щербаківський В Деревляні церкви на Україні і їх типи. Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Львів, 1906. Кн. VІ.
Щербаківський В Архітектура у ріжних народів (З ілюстраціями). Л., 1909.
Українське мистецтво: І. Деревляне будівництво і різьба на дереві, улаштував В. Щербаківський. Львів-К., 1913.
Щербаківський В Розкопки палеолітичного селища в с. Гонцях. ЗУНТ. Т. 1. Полтава, 1919.
Щербаківський В Мальована неолітична кераміка на Полтавщині: (З додатком щоденника розкопів). Наук. зб. Українського університету у Празі. Прага: вид-во Укр. універ., 1923. Т. І. С. 1–27.
Щербаківський В. Ліплявський могильник: (попереднє звідомлення). Niederluv sbornik. Praha, 1925. S. 339–
Щербаківський В Українське мистецтво. ІІ: Буковинські і галицькі дерев’яні церкви, надгробні і придорожні хрести, фігури і каплиці. К.-Прага, 1925.
Щербаківський В Основні елементи орнаментації українських писанок та їхнє походження: Студія. Праці Українського Історико-Філологічного Товариства у Празі. Прага, 1925. Т. 1.
Щербаківський В Концепція М. Грушевського про походження українського народу. Праці Українського історико-філологічного товариства у Празі.
Щербаківський В Формація української нації. Прага, 1941.
Щербаківський В Трипільська культура. Прага, 1941.
Щербаківський В Кам’яна доба в Україні. Мюнхен, 1947.
Щербаківський В Орнаментація української хати. Рим, 1980.
Щербаківський В Українське мистецтво: Вибрані неопубліковані праці. К.: Либідь, 1995.
Щербаківський В. Латенський похорон біля Переяслава. Полтавський краєзнавчий музей: Збірник наукових статей 2004 р. Полтава: Дивосвіт, 2005. С. 16–
Щербаківський В. Формація української нації: нарис праїсторії України. Нью-Йорк, Українське Видавництво «Говерля», 1958. 147 с.

Література:

Курінний П. Вадим Михайлович Щербаківський (з нагоди 70 років життя). Женева, 1947.
Лугова Л.М., Луговий Р.С., Ткаченко О.М. До історії вивчення археологічної спадщини В. М. Щербаківського (за матеріалами розкопок на Переяславщині). Переяславіка: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Переяслав-Хмельницький, 2011. Вип. 5 (7). С. 163–
Лугова Л.М., Мельникова І.С. Матеріали з розкопок В. Щербаківського у збірці Полтавського краєзнавчого музею. Полтавський краєзнавчий музей: збірник наукових статей 2001–2003 рр. Полтава: Дивосвіт, 2004. С. 290–
Моця О.П. Вадим Щербаківський – дослідник лівобережних некрополів епохи Київської Русі. Полтавський археологічний збірник. Полтава: ЦО-ДПА, 1995. Ч. 4. С. 60–70.
Провідник по археольогичному відділу Полтавського Народнього Музея (з коротким описом передісторичного життя на Полтавщині). Полтава, 1919. 25 с.
Рудинський М.Я. Археологічні збірки Полтавського державного музею. Полтава: ПДМ, 1928, 36 с.
Нестуля О.О. В. М. Щербаківський і охорона пам’яток Полтавщини. Археологічний збірник Полтавського краєзнавчого музею: збірник наукових статей. Полтава, 1992. Вип. 2. С. 59–63.
Супруненко О.Б. Вадим Щербаківський: сторінки біографії. Архівний збірник на посвяту Полтавської вченої архівної комісії: 1903–1993. Полтава, 1993.
Павличко Я. Внесок Вадима Щербаківського в розбудову колекції Національного музею у Львові. Полтавський археологічний збірник: Збірник наукових праць. – Пам’яті В.М.Щербаківського (1876–1957). Полтава: видавничий центр «Археологія» ЦОДПА, 1995.. Полтава: ЦО-ДПА, 1995. Ч. 4. С. 105–116.
Ханко В. Мистецтвознавча спадщина великого україніста В.Щербаківського. Полтавський археологічний збірник: Збірник наукових праць. – Пам’яті В.М.Щербаківського (1876–1957). Полтава: видавничий центр «Археологія» ЦОДПА, 1995. Ч. 4. С. 60–70.
Щербаківський, Вадим Михайлович. Малий словник історії України. (Відп. ред. В. Смолій). К.: Либідь, 1997.
Крушельницька Л. Праця українських археологів в еміграції (В. Щербаківський, Л. Чикаленко, І. Борковський). Записки НТШ. Т. 235. Праці археологічної комісії. С. 638–642.
Щербак В. А. Вірні лицарі української культури (Пам’яті братів Вадима і Данила Щербаківських). Українська академія мистецтва. Київ, 2010. Вип. 17. С. 299–304.
Атлантова Л. Родовід Щербаківських. Сайт Національного музею українського народного декоративного мистецтва. URL: https://www.mundm.kiev.ua/HISTORY/PERSON/SCHER.HTM.
Федорова Л.Д. Щербаківський Вадим Михайлович. Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. К.: В-во «Наукова думка», 2013. 688 с. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Scherbakivskyj_V.
Бузян Г.М. До історії досліджень пам’яток трипільської культури на Лівобережжі Середнього Дніпра. ПЕРЕЯСЛАВІКА: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»: / V обласна наукова конференція «Археологія Київщини: дослідження, знахідки, проблеми охорони та збереження»: Зб. наук. ст. Переяслав-Хмельницький, 2018. Вип. 13 (15). С. 23–38.
Павленко С. Дослідження В. М. Щербаківським давньоруських курганних могильників Переяслава у 1914 році. Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. Тернопіль: Астон, 2007. Вип. 19. С. 62–75.
Кулатова І.М., Супруненко О.Б. Кургани скіфського часу на Переяславщині (За розкопками В. Щербаківського 1913 р.). Полтавський археологічний збірник. Полтава: «Археологія», 1995. Ч. 4. С. 154–166.
Франко А.Д., Франко О.О. Аналіз документів та матеріалі особистого наукового архіву Вадима Щербаківського. Вісник інституту археології Львівського університету. 2012. Вип. 7. С. 62–74.

Старший наук. співробітник НДВ археології НІЕЗ «Переяслав» Бузян Г. М.

View the embedded image gallery online at:
https://niez.com.ua.ksereda.com.ua/museums/entsyklopediia-zapovidnyka/istorychnyi-kalendar/%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96/3373-17-bereznya-vypovnyuyetsya-150-rokiv-z-dnya-narodzhennya-vadyma-mykhaylovycha-shcherbakivskoho-1705031876-18011957-vydatnoho-ukrayinskoho-istoryka-arkheoloha-mystetstvoznavtsya-etnohrafa-doslidnyka-arkheolohichnykh-pam-yatok-pereyaslavshchyny.html#sigProIdbf0d306b1a