АНДРІЮ, АНДРІЮ… (13 грудня)

День Андрія Первозванного один із найцікавіших у році, особливо для молоді. Від нього віє чарівною українською стихією.

У ніч під Андрія дівчата ворожили на долю. Набирали в пелену насіння конопель, сіяли по снігу та приспівували:

«Андрію, Андрію, конопельки сію,

Спідницею волочу, заміж вийти хочу».

Коли надворі поночіло, дівчата йшли до криниці, кожна набирала в рот води та несла, не озираючись, до вечорничної хати. На тій воді замішували по дві пампушечки (балабушки), позначали соломинкою чи колосочком, щоб знати, де чиї та садили у піч. Як усе це було зроблено, до хати впускали голодного пса, який і «вирішував долю» : чию балабушку проковтне першою, та дівчина першою і заміж вийде. Інколи пес візьме балабушку та й занесе у темний кут – так і доля занесе дівчину в чужі краї, у далекі села. По закінченні, вішали собаці на шию перевесло, прикрашали квітами та відпускали на волю.

Бігали ще дівчата до річки, набирали мулу із дна та уважно його розглядали. Якщо там є шматочок заліза чи цвях – чоловік буде ковалем, тріска – теслею, шкіра – шевцем, пісок – мулярем, якщо , крім землі, немає нічого – хліборобом.

Проте головною розвагою молоді в ніч під Андрія було «кусання калити», обряд, характерний для правобережної України. Ось як святкували його у с. Попівка на Звенигородщині. Запис С. Терещенкової, 1926 рік (орфографія збережена).

«Сходяться хлопці і вішають до сволока на мотузочку  «калиту». Це великий корж. Тісто місять з маком, медом, вишнями, горіхами, накривають другим коржом і викладуть геть-усякими визерунками, а ще й уцяцьковують хрестиками, рогаликами. Ставлять відро, що в нім розведяно з водою сажі, і стають коло калити два хлопці з квачем. А всі инчі, по черзі, сідають верхи на коцюбі і під’їжджають до калити.Коли під’їде, то й каже: «Добривечир тобі, пане Калитинський!». А той, що стоїть коло калити з сажою та квачем, одказує: «Здоров будь, пане Коцюбинський!». Той, що на коцюбі: «Я приїхав калити кусать!». Той, що з сажою: «А я буду по губах писать!». – «Я кусну!». – «Я писну!». «Кусну!». «Писну!». Так три рази і треба сказать, тіко не засміяться; а ті вигадують найсмішніші слова, аби засміяться. Той, хто не засміється, вкусить калиту; а хто засміється, то не вкусить, і квачем з сажою по губах помастять. На коцюбі їхать до калити мусять усі, навіть хазяйка теї хати».

Закінчується тим, що калиту здіймають зі сволока і ділять поміж учасниками гри. Хлопці платять дівкам на стрічки за те, що калиту місили.

• Декоративний пласт «Їду, їду калиту кусати…». Автор Ф.М. Гуменюк. Полотно, левкас, темпера, розпис. 1986 р. Декоративний пласт «Їду, їду калиту кусати…». Автор Ф.М. Гуменюк. Полотно, левкас, темпера, розпис. 1986 р.
•