Гойдалки відомі з давніх часів і поширені серед багатьох народів світу. В Україні їх називали «гойдалки», «колиски», «орелі», «шехалки», «качелі». У давнину дітвора скручували гілки двох сусідніх дерев і, прикріпивши примітивне сидіння з кори, качалися досхочу. На гойдалках зазвичай гойдаються діти, для яких гойдалки виступають в якості відносно дешевого тренажера широкого спектру дії. Дитина не просто отримує задоволення від гойдання, формується її вестибулярний апарат. Паралельно дитина вчиться боротися з негативними емоціями: захват від гойдання сильніше, ніж страх впасти.
Звичай гойдатися на гойдалці походить, на думку дослідників, зі Сходу, де гойдалка була відома ще у стародавні часи. До слов’янських країн цей звичай міг прийти з Туреччини. Що цей звичай вважався поганським, свідчить наступний факт. Патріярх Андріян у 1697 році в інструкції, що була адресована «старостам поповскимъ», наказував не ховати «ни на кладбищђ, ни на убогомъ дому, а на полђ и въ лђсу тђхъ, которые играя утонуть или съ качели убьются». Отже, якби цей звичай не вважався поганським, то церква не протестувала б проти гойдалки, та ще так суворо. Пізніше гойдалка, як і багато інших поганських звичаїв, здобула християнське тлумачення. Ось яке пояснення цього звичаю записав Олександр Терещенко: «Існує звичай чіпляти у стодолі (клуні) гойдалку; і старий, і молодий повинен погойдатися на цій гойдалці, на згадку про те, що Юда повісився».
Гойдалки облаштовували в будь-якому місці. Практично в кожній родині були звичайні мотузяні гойдалки з дощечкою-сидушкою, які підвішувалися на гілках дерев, різних поперечинах, балках у господарських спорудах. Вони могли бути стаціонарними або ж підвішуватися на гачках. Для найменших облаштовували гойдалки-люльки із ряден, полотна, чіпляли в хаті до сволоків.
Великі гойдалки, каруселі влаштовували здебільшого на свята. З початком нового року першу гойдалку ставили на Сирному тижні – останній тиждень перед Великим постом. На ній парубки з дівчатами гойдались по двоє. Ставали на гойдалку й літали аж до неба. Вірили, чим далі злетиш, тим щасливішим будеш. Дівчата хлопців дражнили фразами з народної пісні: «Попід мостом риба з хвостом, плавають качата. Як у нашому селі хороші дівчата. Не так тії пристарії, як ті молоденькі. Бодай вони та й діждали неділі святенькі. Попід мостом риба з хвостом, плавають лебеді. Як у нашому селі хлопці, як ведмеді. Не так тії пристарії, як ті молоденькі. Бодай вони не діждали неділі святенькі. Попід мостом риба з хвостом, плавають індики. Як у нашому селі хлопці без’язикі».
Напередодні Великодня у центрі села споруджувалася громадська гойдалка. Будували її парубки. Це була досить проста конструкція: на два вкопані глибше в землю стовпи (з боків іноді прилаштовувалися косі підпірки) клали зверху поперечину з рухомими кільцями, до яких чіпляли дві голоблі. Внизу прикріплювалася дошка, де можна було сидіти чи стояти. Траплялося, що обходилися і без верхньої поперечини – кінці мотузки, що провисала, просто прив'язувалися до верхівок стовпа. Траплялося, влаштовували гойдалку у вигляді великого колеса, до якого прикріплювалися сидіння. На них між дорослими, щоб було тісніше, садили хлопця, якого називали «клинчиком». Подібні каруселі крутили вручну (за плату) спеціальні «гойдальщики». Гойдалка на селі під час Великодня – центр розваги всього села: від самого ранку до пізнього вечора на перший, другий і третій день свят біля гойдалки роїлись, бувало, дівчата, хлопці, діти та й поважні люди. Тут, біля гойдалки, хлопці й дорослі, жонаті чоловіки звичайно грали у крашанки чи писанки (жінки й дівчата в іграх участі не брали). На півдні України великодні гойдалки були особливі – з довгою дошкою для сидіння. Каталися на них усі: і малі, і дорослі: по троє, по п’ятеро, навіть по десятеро. Ці гойдалки були вкрай небезпечні, взагалі важко зрозуміти, як люди на них утримувалися. На сьомий четвер після Великодня припадав Семик (дівоче і жіноче свято). Все в цей день набувало ритуального сенсу: катання дівчат на гойдалках сприяло родючості полів, підстрибування на гойдалках стимулювало зростання рослин. Адже жінки уособлювали собою родючість.
Найчастіше гойдалки використовувалися у літній період.
До свята Трійці традиційно прикрашають дерев’яні гойдалки та каруселі. Здебільшого вінчають гойдалку гілками верби і берези, прив’язуючи їх до кізлин – велетенських стовпів, що тримають гойдалку. Ці прикраси з гілок називають клечанням. Прикрашають гойдалку, за традицією, в суботу ввечері, перед Трійцею. Діти та підлітки щодуху каталися на прикрашених гойдалках.
Особливе значення відводилося гойдалкам на Івана Купала. Молодь каталася на підводі по селу, здійснювала прогулянки на човні по річці, каталася на купальській гойдалці, щедро прикрашеній зіллям.
За народним календарем 12 липня відзначають Петрів день – свято апостолів Петра і Павла (Петропавлів день, Пе́тра). Цього дня встановлювали чи підвішували на деревах гойдалки. На них обов’язково гойдалися не лише діти, але й дорослі. Вважалося, що люди мають пройти очищення повітрям перед початком жнив. Ця традиція збереглася ще з язичницьких часів.
В наш час гойдання на гойдалці – це тільки розвага, але колись в основі цього звичаю була поважна мета: очищатися повітрям від усього злого, що накопичилося за зиму. А звідси: хто очиститься, той буде здоровий, а хто не очиститься – буде хворіти. У Боснії, Герцеговині, Сербії, а частково і в Україні, існує повір’я, що хто погойдається на гойдалці в Лазареву суботу (у нас на Великдень), той весь рік буде здоровий, а хто не погойдається, у того буде боліти голова. Гойдання у Петропавлів день було пов’язане з магією родючості. Підйом вверх на гойдалці мав допомогти посівам піднятися, зростати, оживити рух сонця.
Під час ярмарок встановлювали каруселі. Біля них збиралася маса людей, а найбільше молоді. Каталися на каруселях всі охочі за певну плату.
11 червня віруючі православної церкви вшановують пам’ять преподобномучениці Феодосії Константинопольської (народна назва «Колосяница», «Гречишница», «Феодосія», «Рискунья», «Колосава»). Цього дня дітям заборонялося кататися на гойдалках і скакати на дошках.
Найвища в Україні дерев’яна гойдалка заввишки 11 метрів була урочисто відкрита 21-го листопада 2021 р. в с. Поромові Володимир-Волинського району. Її рекомендовано включити до Книги Рекордів України.
Традиція катання на «рєлях» (гойдалках) на свято Петра і Павла в с. Грем’яч Новгород-Сіверського району внесена до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Чернігівської області. На високій гілці найвищої верби, в кількох кутках села з вечора 11 липня розвішуються саморобні гойдалки. Найсміливіші хлопці забиралися на верби з товстими довгими мотузками у руках. В побуті такі мотузки призначені для перев’язування великих тюків сіна чи стогів. Гойдалка кріпилася високо над землею, так, що дівчині, або хлопцю самотужки на такий пристрій сісти було важкувато. Під сидіння встановлювали вистругані дощечки. Раніше прийнято було качатися на рєлях нежонатим хлопцям та неодруженим дівчатам на виданні. Протягом трьох днів, з 11 липня вечора, весь день 12 числа та бува 13 липня молодь сходиться на рєлі. 14 липня гойдалки вже знімалися з дерев. Охочі по одному або по двоє сідають на гойдалку. Їх товариші стають по обидві сторони гойдалки. За допомогою другої товстої мотузки, яку вони за кінцівки тримають у руках, починають розгойдувати релі.
Провідний науковий співробітник Музею хліба Олена Жам
