За уявленнями правовірних християн, найважливішою подією в історії людства є Друге пришестя Христа, за яким назирці йде Кінець світу та Страшний суд, де повинна визначитися доля кожного – чи життя вічне, чи вічні муки. Земний світ тимчасовий, терміни його існування і момент кінця відомі лише Богу – у Святому письмі неодноразово підкреслювалося, що дати кінця світу не можуть знати ані ангели, ані люди.
Та люди не були б людьми, якби не намагалися передбачити майбутнє. Багато середньовічних книжників бажали вирахувати дату Кінця світу, спираючись на Святе письмо, різноманітні пророцтва, апокрифічні твори.
Великого значення надавалося датам. Багато дат, які відслідковуються у літописах, мали символічне наповнення саме як потенційні дати Кінця світу. Та власне і самі літописи писалися як звіт Богу про земні діяння перед останніми часами.
Найбільші есхатологічні очікування були пов’язані з 7000-им роком від створення світу. Ґрунтувалася така точка зору на Книзі Буття, за якою світ був створений за 6 днів, а на 7 день Бог відпочивав. Оскільки в Старому і Новому Заповітах неодноразово згадується, що один Божий день відповідає 1000 нормальних років, то в кінці семитисячолітнього дня і повинно було прийти царство Слави.
Розглядалися й інші можливі дати приходу Страшного суду і Кінця часів. Скажімо, за апокрифами вважалося, що людина була створена 25 березня, також на 25 березня припадало Благовіщення, 25 березня начебто був розіп’ятий Христос, відповідно, і Кінець світу повинен був наступити в рік кіріопасхи, коли Великдень припаде на Благовіщення. Тому роки, на які припадала кіріопасха, старанно розраховувалися і фіксувалися.
Розрахунок Кінця світу пов’язували і з індиктами. Починаючи з 842 року (початок правління візантійського імператора Михаїла) рахунок років індиктами мав на меті передбачити час приходу «нечистих народів» – безбожних Ізмаїлтян, а за ними народів Гог і Магог. Напад цей розглядався як Божа кара за гріхи перед настанням останніх часів. Очікували його у 1-ий місяць 9-го індикту.
Великого значення надавали також незвичним подіям чи нетиповим природним явищам, в яких вбачали знамення – добрі чи злі. Сонячні та місячні затемнення, комети, гало, північне сяйво, особливо в місцевостях, де воно в принципі було неможливе, напад кочівників, посуха, нашестя сарани, надзвичайно холодна зима чи сніг влітку. Усе, що виходило за межі норми, розглядалося як знак, символ, перш за все щодо найважливішого очікування Середньовіччя – настання Кінця світу і Страшного суду.
Із 7000-им роком від створення світу (1492 рік за сучасним літочисленням) пов’язана остання есхатологічна криза. Коли Кінець світу так і не наступив, то християнський світ перестав жити в його постійному очікуванні. Теза про конечність існування людства не зникла, але перестала бути всепоглинаючою, зник страх швидкого завершення буття, терміни відсунулися на невизначене майбутнє. В Європі розпочався ранній модерний час – швидкий розвиток буржуазних стосунків, підйом економіки і, як наслідок, покращення життя. А нормальний рівень життя знизив рівень тривожності, страху та відповідальності.
З точки зору історика людство пережило не один «кінець світу». Наприклад, розвал СРСР, бо це завершення цілої епохи, щоправда в локальних масштабах. Також новітня російсько-українська війна, – тут масштаби дещо ширші, оскільки руйнується світовий порядок, вибудуваний після Другої світової війни.
Дату такої знакової для християн події як Кінець світу вирахувати дійсно неможливо. Знамення вже не лякають, бо давно пояснені або контрольовані наукою. Кіріопасха чи індикти теж не допомагають. Перший місяць останнього 9-го індикту припав на вересень 2016 року. Залишається хіба що навала «нечистих народів»?
З точки зору не тільки історика, а й здорового глузду – закінчення однієї епохи є початком нової. І наш світ, незважаючи на намагання «нечистих» москалів, існує та існуватиме й далі. За зимою прийде весна, а війна закінчиться перемогою України!
Література:
Головащенко С. Історія християнства. Київ, 1999.
Данилевский И.Н. Повесть временных лет. М., 2004.
Яковенко Н. Вступ до історії. Київ, 2007.
Cтарший науковий співробітник НІЕЗ «Переяслав», кандидат історичних наук Олена Колибенко
