Поділ часу на роки зумовлений обертанням Землі навколо Сонця. Повний цикл обертання (тропічний рік, який є основою григоріанського календаря) відбувається за 365 днів, 5 годин, 48 хвилин, 46 секунд (на 2000-ий рік). Потреба обліку часу пов’язана із трудовою діяльністю людей. А от визначення дати початку року – це вже їх довільний вибір.
У східних слов’ян початок року припадав на березень. Після прийняття християнства на Русі була запроваджена візантійська система лічби часу – так звана візантійська ера, що вела відлік від «створення світу» і датувала цю подію 5508 роком до нашої ери. Та початок року (який у Візантії припадав на 1 вересня) на Русі залишили свій і «нове літо» розпочинали з 1 березня.
Але життя вносило свої корективи. Митрополія Русі підпорядковувалася константинопольському патріарху, релігійне життя було тісно пов’язане з Візантією, тож церковний рік, на відміну від світського березневого, розпочинався 1 вересня. З початку ХV ст. поряд із березневим починає вживатися і вересневе новоріччя.
З кінця ХV ст., згідно з рішенням Собору Руської православної церкви, який відбувся у 7000 році від «створення світу» (1492 рік за сучасним літочисленням) єдиним початком року стало новоріччя 1 вересня. Початок церковного нового року залишився незмінним – 1 вересня (14 вересня за Григоріанським календарем). Це свято Симеона Стовпника, або Семенів день – завершення торгівельних, юридичних та господарчих справ, «Свято свічки» – карнавал вогнів на київських базарах, закінчення «вулиці» та початок «вечорниць». На Семена Літопроводця запалювали «новий вогонь», здобуваючи його шляхом тертя дерева об дерево. Майстри, починаючи від Семена, працювали по вечорам при свічках – закінчувалося літо, приходила осінь.
Із новим роком 14 вересня усе зрозуміло і загальновідомо. А от що таке індикти і чому ми пам’ятаємо про них і сьогодні?
Індиктом називається порядкове місце року візантійської ери (тобто року, що починався 1 вересня) у п’ятнадцятирічному циклі. Відлік часу за індиктами був офіційно запроваджений Константином Великим у 326 році у Римській імперії. Роки індикту починалися, як і цивільний новий рік, з 1 вересня. Термін «індикція» означає оголошення, проголошення. Його вживання пов’язане з оподаткуванням: один раз у п’ятнадцять років проводилася переоцінка майна для встановлення розмірів податку. Цей захід був настільки важливим у господарському житті, що населення знало податковий рік часом краще, ніж календарний. Але який стосунок мала римська система оподаткування до Русі і, тим більше, який стосунок вона має до нас теперішніх?
Усе Середньовіччя пройшло в очікуванні «Кінця світу». Для розрахунку дати цієї надважливої події відстежувалися найрізноманітніші події, символи, знаки. Певні підстави для передбачення дати «Кінця світу» давав і розрахунок років за індиктами. Напередодні завершення людського існування очікувався прихід «нечистих народів» як Божа кара для нечестивих грішників. За Мефодієм Патарським це повинно було статися в перший місяць дев’ятого індикту. Тому давньоруські літописці так часто відзначали індикт року – те, що для нас банальна хронологія, для середньовічного монаха було важливою сакрально-символічною датою.
Як вирахувати індикт року? Спочатку потрібно перевести дату року за сучасним літочисленням (від Різдва Христового) на еру від «створення світу» – до числа року додати 5508 і поділити суму на 15. Отриманий результат показує число цілих 15-річних циклів, а залишок від ділення і є індиктом року.
Спробуємо визначити індикт 2022 року. До 2022 додаємо 5508 і отримуємо 7530. Цю цифру ділимо на 15, отримуємо 502 без залишку. Отже індикт 2022 року – 15. Тільки пам’ятаймо, що за візантійською системою літочислення, за якою проводиться розрахунок індиктів, 14 вересня розпочинається новий 7531 (2023) рік. Індикт цього року – 1.
Література:
1. Данилевский И.Н. Повесть временных лет. Москва, 2004.
2. Перехрест О.Г. Історична хронологія. Черкаси, 1999.
Старший науковий співробітник НІЕЗ «Переяслав» Олена Колибенко