На обрії сучасної української літератури є дуже глибока, загадкова й ніби вросла своїм корінням у рідну землю, рідну історію, рідне слово постать - Валерій Шевчук.
Валерій Шевчук народився 20 серпня 1939 р. у родині шевця в Житомирі. Після закінчення в 1956 р. школи хотів стати геологом, але, розчарувавшись у геології, поїхав до Львова вступати у Львівський лісотехнічний інститут. Не вдалося, і Валерій повернувся додому. Працював будівельним підсобником на ремонті Житомирського сільськогосподарського інституту (тепер – Житомирський національний агроекологічний університет). У цей період захоплювався вивченням літератури, зокрема української. Особливе враження справили на майбутнього письменника книга Д. Багалія «Григорій Сковорода – український мандрований філософ» і твори І. Франка, що, за висловом самого Шевчука, «встановило основи мого світогляду. Я почав розуміти й вивчати українську літературу за методологією І. Франка, а Г. Сковорода став для мене учителем життя».
Валерій Шевчук є автором близько 500 наукових і публіцистичних статей з питань історії літератури, дослідником і перекладачем сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури. Також він працює над актуалізацією старокиївської літературної тематики та літератури середньої доби. Творчість Валерія Шевчука презентує особливе заглиблення в історію української культури. Вагоме місце в сфері наукових зацікавлень посідає бароковий пласт української літератури.
Однією з останніх праць письменника є фундаментальна книга «Пізнаний і непізнаний СФІНКС: Григорій Сковорода сучасними очима», що стала новим словом у сковородинознавстві. У цій книзі автор зауважує інтертекстуальні, алюзивні, метавербальні тонкощі письма Сковороди, яке може бути прочитане крізь призму політичного тла його доби. Цікаво, що жива муза Сковороди – це повторення долі української культури ХХ століття з усіма її застереженнями, пересторогами, зрадами ремесла тощо, позаяк звільнення духу мислителя має супроводжувати і свобода від «старшого» брата (тут йдеться не лише про північного сусіда, а й про характерологію образів панівної верхівки). Слід додати, що книга Валерія Шевчука видана в серії «Українці у світовій цивілізації», і в цьому є слушність: Григорій Савич Сковорода, по праву заслужив собі титул «громадянина світу». В.Шевчук наголошує: «Головне для нас зараз – зрозуміти Сковороду! Бо навколо імені цієї геніальної людини за понад два сторіччя наплетено стільки фантазій, що вони не мають нічого спільного з реальністю... Створено образ «блаженного старця», який блукав українськими сільськими шляхами й грав собі на сопілочці. Тим часом цей ніби «простачок» грав насправді аж ніяк не на сопілочці, а на чудовій флейті, присланiй з Сицилії; цей «Блаженний» мав чин «уставника» царської придворної капели – тобто мав право керувати половиною цієї капели. Він досконало знав стародавні мови, усю античну класику загалом. Такого Сковороду ми не знаємо, а він же був не «людиною дня», а «людиною віку», як сам писав!»
Валерій Шевчук – почесний професор Києво-Могилянської академії та Львівського університету. Лауреат Шевченківської премії, премії Фундації Антоновичів та численних літературних премій. Заслужений діяч польської культури. Твори письменника перекладено 22 мовами світу.
Молодший науковий співробітник НДВ «Меморіальний музей Г.С.Сковороди» В.В. Нікітіна
