В експозиції Музею кобзарства Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» є розділ, який розповідає про бандуристів 30-х рр. ХХ ст. До цієї когорти належить і відоме в Переяславі ім’я Петра Федоровича Палагути (1899-1977) – співака, драматичного актора, керівника місцевого осередку культури. А ще Петро Федорович був бандуристом, якому перші навики гри на бандурі дав переяславець Пантелеймон Коцар. Це від нього П. Ф. Палагута отримав бандуру, яка нині експонується в Музеї кобзарства.
Протягом усього свого життя Петро Палагута працював із бандурою, організовував виступи та репетиції оркестрових колективів. Своє вміння він щедро передавав молодим митцям: І. П. Хрумалу, М. Я. Овсянниковій. У 50-х рр. ХХ ст. ним був створений невеликий колектив бандуристів, у складі якого виступали: Іван Богуш, Марія Дудка, Марія Овсянникова, Микола Погасій.
Художній образ свого учителя створив на полотні художник із с. Хоцьки Хрумало І. П. Експонується портрет у Музеї кобзарства. Живе він і в пам’яті його родичів та містян. Онука Палагути П. Ф. - Швидка Тетяна Давидівна так згадує про свого діда: «З «дєдом» можна було посміятися, поспівати, послухати його якісь приказки, віршовані і прозові уривки тоді мені невідомих, творів, які він міг цитувати до будь-яких випадків. Багато читав, в основному його цікавили історичні романи та повісті, п’єси українських авторів перечитував часто, любив читати періодику, газети та журнали, яких у нас в сім’ї було безліч. Старші внуки могли казати йому «діду, Ви…», і було зрозуміло, що це буде якийсь жарт, а жартувати він любив аж надто! І сміялися всі: від малого до великого! Він міг кумедно зобразити когось, пародіювати. Народився він 1899-го р. в с. Лецьки, закінчив церковно-приходську школу і отримав відзнаку (майже золоту медаль) – червоне Євангеліє в оксамитовій палітурці.
Дід Петро був досить грамотним, мав красивий почерк, що не раз допомагало і навіть рятувало його в житті. Він писав усьому селу «прошенія», заяви, листи, приходили навіть із інших сіл, чим потроху заробляв харчі. Інколи навіть виконував послуги коваля, чоботаря чи ще когось – майже натуральний обмін. В голодовку 30-х рр., вже в місті Переяславі, це рятувало його сім’ю від голоду.
А музика у родині була, мабуть, завжди! Під час навчання обоє і він, і його майбутня дружина, наша бабуся Таня – були учасниками церковного хору. Бабуся мала перше, дзвінке, сильне сопрано, у «дєда» Петра був тенор. Він же грав на бандурі і на гітарі.
У Переяслав вони перебираються у кінці 20-х рр. ХХ ст. Проживають у садибі на розі теперішніх вулиць Гімназійної та проспекту Червоноармійців, навпроти сучасного ЖЕКу, на місці двоповерхівки. Це була простора сільська хата: сіни, дві світлиці з піччю та кухнею, трохи городу та кілька дерев саду.
У Петра Федоровича з дружиною народилося шестеро дітей. Троє хлопчиків, які з’явилися на початку 30-х рр. ХХ ст., померли маленькими. То були страшні роки голодомору 1932-1933 рр. Мама Тетяни Швидкої, Надія Петрівна інколи згадувала, як вони пережили ті страшні роки голоду. Вона ходила з дорослими в села, щоб обміняти на якість речі, щось поживне. «Малесенькі сережки золоті, подаровані її бабусею, зняли прямо з вух за окрайчик хліба і кілька жмень пшона. Доки донесе, що наміняла, трохи вкусить хліба… Більше ніколи в житті не одягла моя мама сережок, спогади були надто болючими…
Бабуся мені розповідала, що одного разу витягувала з печі гарячий рідесенький пшоняний кандьор, і якось випадково прямо у горщик кутиком звалилася стара дерев’яна дощечка, на якій із покоління в покоління члени родини різали м’ясо чи сало. У горщику почали розпливатися кружечки жиру. Ото була радість! З того дня Петро сколював з тієї дощечки тоненькі смужечки дерева, які додавалися до гарячого. Це було щось поживне і теж рятувало від голоду... А потім прийшла Друга Світова війна, яка принесла в родину Палагути Петра Федоровича багато тягот та поневірянь йому і його дітям. Після війни Петро Федорович продовжує свою невгамовну творчу діяльність в районному Будинку культури, де в 40-50 рр. ХХ ст. повністю реалізовує свій талант як актор, співак та музикант. 10 років поспіль він був директором цього закладу. Українські п’єси, уривки з українських класичних творів, навіть опер, драми, комедії, концерти. Завжди сміявся, що у «Наталці Полтавці» не грав тільки Наталку, а у «За двома зайцями» – Галю та її маму Лимериху! Навіть Проню Прокопівну грав! За домашніми спогадами, у цій ролі його розсекретив чотирирічний онук, який з криком радості упізнання вискочив на сцену серед постановки перед повним глядацьким залом. Їздити по селах із концертами та постановками – теж було тоді дуже модно. Це були їхні гастролі! Майже столичні!
У базарні дні, вихідні, актор-співак теж розважав людей у парку біля Будинку культури. Люди йшли на базар і з базару, а він сидів з бандурою, грав та співав. Знав безліч українських народних пісень, балад, дум, арій з українських опер, виконував майстерно, при цьому грав за всіх акторів. Люди спинялися, обступали кругом, хтось співав разом з ним, слухати могли ці імпровізовані концерти годинами. Я народилася пізніше, цього не бачила, але про це мені розповідала неодноразово старенька прибиральниця першої школи, коли я прийшла вчитися до першого класу, вона аж зраділа, дізнавшись, що я онука такої людини! Вона передавала емоції та почуття захоплення людей цілої післявоєнної епохи, повторюючи слова вдячності від них за прояв людиною такого таланту, що допомагав хоч на якийсь час забути горе, біди, і, зрештою, здолати такі тяжкі часи...
Петро Федорович передавав своє вміння, любов до мистецтва не лише своїм сучасникам. Цей талант мали і його діти та внуки. Вони всі мали музичний слух. Надія співала і грала на гітарі, Галина співала, Микола умів співати і красиво писав.
Пізніше із шести онуків двоє виявилися талановито обдарованими: син Наді – Валентин Швидкий – поет і музикант, писав вірші, музику, грав на всіх клавішних інструментах. Син Колі – Ігор Палагута – був відомий в Переяславі художник і музикант, створив відомий у 80-х рр. ХХ ст. місцевий вокально-інструментальний ансамбль (гурт) «Роси», який користувався любов’ю не тільки молоді, а й старших людей міста».
Відомий в Переяславі музикант, керівник народних колективів Анатолій Євсевський в дитинстві проживав біля П. Ф. Палагути. Він згадував, наскільки це була харизматична постать! При усіх своїх чеснотах та повазі до нього містян, він не мав і краплі гонору. Міг взяти мітлу і прибрати весь квартал тротуару міста…
Ми надзвичайно вдячні пані Тетяні (Т. Д. Швидка) за надані унікальні спогади про видатного переяславського митця – Петра Федоровича Палагуту. Саме завдяки таким шляхетним світочам людського духу – славне українство було, є і буде жити.
Завідувачка НДС «Музей кобзарства» С. А. Тетеря
Молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства» Н. В. Костюк
