Ім’я Оврама (Аврама) Семеновича Яценка, музиканта з с. Харківці на Переяславщині, мало відоме широкому загалу. У 1918 р. разом із групою ентузіастів він створив Першу українську художню капелу кобзарів. Відомо також, що він був майстром з виготовлення дуже гарних на звук бандур і особливо талановитим інструментальним виконавцем.
Цікаві факти із життя О. С. Яценка зберегли архівні джерела. А саме, свідчення Михайла Полотая, що зберігаються в Центральному державному архіві-музею літератури і мистецтв України: «Яценко Аврам Семенович (1880 – 1952) був найбільш яскравою і поважною постаттю в капелі. Родом з с. Харківці Переяславського повіту, він закінчив 4 класи сільської школи і юнаком поступив на один з київських заводів ковалем, де й пропрацював багато років. Це була людина особливого складу. Природна делікатність натури з часом ще більше набрала благородних рис в наслідок багатьох прочитаних книг, зокрема з художньої літератури. Змолоду приохотившись до читання, Аврам Семенович багато років був активним читачем публічної бібліотеки, «вичитав» усю «Киевскую старину», «Літературно-науковий вісник», добре знав поезії Шевченка, чимало Франка, Л. Українки та інших українських письменників і що особливо цікаво, був учасником всіх робітничих маївок, забастовок і демонстрацій у Києві. У 1905 році Яценко брав участь у забастовці, яка була організована в січні на знак протесту проти розстрілу робітників 9 січня в Петербурзі, також під час всеросійської робітничої стачки 1905 р. і в 1914 р. брав участь у демонстрації проти заборони царським урядом святкування сторіччя від дня народження Т. Шевченка. В цій демонстрації також брали участь кобзарі Ф. Панченко, Ф. Дорошко, М. Кашуба…
А. Яценко був старіший за всіх у Капелі (після М. Кашуби), його урівноважений характер, статечність мимоволі вселяли повагу, в колективі і його авторитет визнавався всіма, часто його звали напівжартома, напівсерйозно «дядюшка Яценко».
У цьому машинописному тексті із авторськими правками М. Полотая подано й дату смерті – 1952 р. Проте є відомості, що Аврама Семеновича Яценка було репресовано та страчено в 30-х рр. ХХ ст., але цей факт було замовчано. Досить поширеним було явище, коли офіційна дата і причина смерті репресованих видатних діячів культури й науки не відповідали дійсності. У збережених джерелах також зустрічається різний правопис імені бандуриста: є Аврам і Оврам. Це пояснюється тим, що у той час звичним явищем було, коли одне і те ж ім’я записували в різних документах та джерелах по-різному (церковний та народний варіанти).
Краєзнавчі дослідження НДС «Музей кобзарства» не дали поки що бажано результату, в рідному селі митця про нього не лишилося жодних спогадів. Про те неординарна особистість Оврама Яценка потребує подальшого дослідження та вивчення істориками та краєзнавцями.
Підготовлено за матеріалами Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтв України, ф. 1161, оп. 1, спр. 17.
Завідувач НДС «Музей кобзарства» С. А. Тетеря
Молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства» Н. В. Костюк