Богдан Лепкий – поет, прозаїк, публіцист, літературознавець, перекладач…
Його «Журавлі» («Чуєш, брате мій…»), музику до яких написав молодший брат поета – Левко Лепкий, стали гімном українських емігрантів. Не менший успіх мала і поезія «Час рікою пливе», яка у контамінації з віршем І.Франка «Як почуєш вночі…» із збірки «Зів’яле листя», також стала народною .
Народився Богдан Лепкий 4 листопада (за іншими даними 9 листопада) 1872 року, на хуторі Кривенькім, що на Тернопільщині, у сім’ї священика.
Перші знання майбутній письменник отримав у батьківському домі, займаючись з приватним вчителем Дмитром Бахталовським, який познайомив Богдана не лише з основами шкільної науки, а й з творчістю Тараса Шевченка, Квітки-Основ’яненка тощо. Лише за одну зиму Богдан навчився писати, читати і рахувати. У 1878 році відразу пішов до другого класу Бережанської «нормальної школи» з польською мовою навчання. Із 1881 року продовжує навчання у Бережанській гімназії з польською мовою навчання, а по її закінченню в 1891 році, вступає до Віденської Академії мистецтв. Та провчившись три місяці, переводиться на філософський факультет Віденського університету. Починаючи з другого курсу продовжує вивчати філологію у львівському університеті, який закінчив у 1895 році.
Закінчивши університет, Богдан Лепкий впродовж п’яти років викладав українську та німецьку мову і літературу у Бережанській гімназії. Дуже швидко молодий вчитель здобув авторитет і повагу, як серед учнів, так і серед свої колег. З 1899 року Богдан Лепкий перебирається до Кракова, де спершу працює у гімназіях ім. Яна Собєского, св. Яцика та св. Анни, а згодом отримує посаду лектора у Ягеллонському університеті.
Під час Першої світової війни проводив культурно-масову роботу в таборах для полонених царської армії (м. Вецлар). Після війни деякий час поживав у Берліні, де був співробітником видавництва «Українське слово». У 1925 році повертається до Кракова, де очолив кафедру української літератури на факультеті слов'янських студій Ягеллонського університету. До свого 60-ліття, яке відзначалося в 1932 р., Б. Лепкий здобув ступінь звичайного професора цього закладу, звання дійсного, а згодом — почесного члена НТШ (Наукове товариство ім. Шевченка), науковий ступінь почесного доктора Українського вільного університету в Празі.
1 січня 1935 року, президент Польщі надав йому титул надзвичайного професора (на відміну від звичайного професора, не є науковим ступенем) університету.
З початком Другої світової війни Краківський університет було зачинено. Богдан Лепкий лишається і без роботи, і без пенсії. Та, незважаючи на матеріальну скруту, він не полишає літературну діяльність. В цей час він пише «Казки мойого життя», повість «Крутіж», низку віршів; продовжує займатися перекладацькою діяльністю.
Творча спадщина Богдана Лепкого становить понад 80 власних книг, що в українській літературі поступається лише І.Франкові. Окрім того, він – упорядник і видавець 62 томів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками, коментарями.
Помер 21 липня 1941 року у Кракові, де і похований на Раковецькому цвинтарі.
Молодший науковий співробітник
НДВ «Музей-діорама «Битва за Дніпро в районі Переяслава і
створення Букринського плацдарму восени 1943 року» Леонід Чирка
