«Часто одна влучна характеристика сучасника дає нам більше, ніж купа офіційних документів… Лише одні записки сучасника можуть оживити сухі дані архіву, відтворити живі образи старих діячів з їх індивідуальними особливостями, з їх позитивними рисами і недоліками…»
Д. І. Багалій
Дмитро Іванович Багалій народився 7 листопада 1857 р. в Києві в родині ремісників. Після навчання в парафіяльному училищі та прогімназії, прийнятий у 2-у Київську гімназію, скінчив курс в ній із золотою медаллю. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського університетів.
Випускник Київського університету Святого Володимира, найкращий учень Володимира Антоновича, він був направлений до Харкова, де зайнявся вивченням історії Слобідської України. Тут Д. Багалій написав фундаментальні праці, зокрема дослідження «Нарис історії Харківського університету», «Історія Слобідської України». Вивчав діяльність Кирило-Мефодіївського товариства та інші питання.
Протягом свого життя Д. І. Багалій провадив громадську і наукову роботу водночас у Харкові і в Києві. Вчений опікувався діяльністю бібліотеки Харківського університету, особливо у часи ректорства; він був членом комітету із заснування Всенародної бібліотеки України, а пізніше виконував обов’язки його голови (1918–1919, Київ). Брав участь у реформуванні системи науки і освіти України після 1917р., очолював низку наукових закладів (Харків, Київ, 1918–1931). Дмитро Іванович – один із засновників Української Академії наук (УАН, 1918, Київ) та перших академіків УАН (Київ, 1918), голова історико-філологічного відділу УАН, згодом ВУАН (1918–1920, 1929–1930), засновник та директор Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка (1926–1932, першого в Україні НДІ з вивчення життя та творчості поета).
Питання історії українська культури посідають у спадщині видатного вченого Дмитра Івановича Багалія (1857-1932) одне з чільних місць. А в першому ряду серед них - дослідження життя і творчості великого старця-мудреця Григорія Савовича Сковороди. Академік Багалій присвятив філософії Сковороди десять праць. Перша з них датована 1894 роком - ювілейним, остання з'явилась у світ 1926 року як підсумок тривалих копітких досліджень. Цю працю видано, на, жаль, єдиний раз невеликим тиражем, і вона давно вже стала великою рідкістю, якщо не раритетом на рівні з давніми фоліантами. Монографію про Григорія Сковороду було опубліковано за спеціальною постановою уряду України і по виходу в світ вона здобула не тільки широкий розголос, а й офіційне визнання - її відзначено Вищою премією Всеукраїнською комітету сприяння вченим. Сам Дмитро Іванович Багалій вважав цю монографію кращою серед своїх наукових здобутків, а ми з відстані часу можемо ствердити: вона досі одна з найкращих, коли не найкраща взагалі, за всі часи у сковородинознавстві.
Помер 9 лютого 1932 року у Харкові від запалення легенів, похований на міському кладовищі.
Завідувач НДВ «Меморіальний музей Г.С.Сковороди» Тетяна Радіоненко