Дмитро Іванович Яворницький народився 7.11. (26.10).1855 р., с. Сонцівка, нині с. Борисівка Харківської обл. Помер 05.08.1940 р., м. Дніпропетровськ, похований на території Дніпропетровського історичного музею, який носить його ім’я.
Від 1867 р. навчався в Харківському повітовому училищі, 1874–1877 рр. – в Харківській духовній семінарії, яку залишив після 4-го класу, 1877–1881 рр. – на історико-філологічному факультеті Харківського університету. Після його закінчення залишений стипендіатом для підготовки до професорського звання на кафедрі російської історії. Одночасно працював викладачем історії в 3-ій чоловічій гімназії в Харкові. Здійснив експедиції по місцях Запорозької Січі, виступив з серією публічних лекцій «Про запорозьких козаків», брав участь у роботі Харківського історико-філологічного товариства. 1884 р. за звинуваченням у сепаратизмі та відвертому українофільстві звільнений з університету.
1885 р. переїхав до Петербурга, де познайомився з І. Рєпіним, О. Сластьоном, Д. Мордовцевим, М. Микешиним, написав низку статей з історії Запорожжя. Працював викладачем історії в гімназії та на педагогічних курсах, збирав матеріали з історії Запорозької Січі. За політичну неблагонадійність Д. І. Яворницького знову звільнили з роботи. У 1892–1895 рр. був у відрядженні в Середній Азії з забороною викладати. Працював чиновником при туркестанському генерал-губернаторі в Самарканді. Продовжив дослідження з історії та археології, склав «Путеводитель по Средней Азии от Баку до Ташкента в археологическом и историческом отношениях» (1893). У 1895–1896 рр. – співробітник Варшавської казенної палати. 1897–1902 рр. – приват-доцент Московського університету на кафедрі російської історії. 1901 р. захистив магістерську дисертацію в Казанському університеті.
1902–1932 рр. – директор крайового історичного музею ім. О. Поля в м. Катеринослав. Дійсний член Катеринославської ученої архівної комісії, активний діяч катеринославської «Просвіти». Професор Катеринославського університету (1918), керівник науково-дослідної кафедри українознавства (1921-1932). 1923–1924 рр. очолював Катеринославське губернське архівне управління.
У 1924 р. Д. І. Яворницького обрали дійсним членом ВУАК, від 1925 р. – член-кор., 1929 р. – дійсний член ВУАН. 1927–1932 рр. – відповідальний керівник археологічного нагляду над розкопками на території Дніпрогесу. З початком більшовицького терору проти української інтелігенції зазнав утисків і гонінь. У 30-их рр. його твори не публікували. 1933 р. звільнений з роботи як буржуазний націоналіст, деякий час не отримував академічну пенсію.
Д. І. Яворницький започаткував комплексне дослідження історії запорозького козацтва, археологію козацького періоду, розробив власну методику археологічних досліджень і створив один із перших посібників з археології. Очолював підготовчий комітет ХІІІ (Катеринославського) Археологічного з’їзду 1905 р. Підготував археологічну й етнографічну виставку, що стала основою місцевого музею. Його стараннями створено колекцію матеріальних пам’яток (75 тис. експонатів), пов’язаних із Запорожжям і Півднем України, зібрано понад 600 експонатів церковної старовини, переважно XVIII ст. Дослідив близько 200 поховань.
Автор понад 200 праць з історії, археології, етнографії, фольклористики та лексикографії України, а також роману «За чужий гріх» (1907), низки повістей і оповідань. Рукописний спадок становлять сотні народних оповідань, тисячі пісень, зокрема з нотами.
Літ.:
Яворницький (Эварницкий) Дмитро Іванович // Інститут археології Національної академії наук України. 1918–2014 / Гол. редактор – П.П. Толочко. – К.: ВД «АДЕФ-Україна», 2015. – С. 661–662.