«Такі люди тихим робом своїм і щоденною науковою працею
вславляють рідну Україну краще, ніж велемовні патріоти»
Пантелеймон Куліш
Осип Максимович Бодянський - випускник Переяславської семінарії, магістр словесних наук, історик, перекладач (знав 14 іноземних мов), фольклорист, видатний український філолог-славіст і педагог. Народився 12 листопада в 1808 р. у м. Варва, Лохвицького повіту, Полтавської губернії (нині смт. Варва, Чернігівської області).
Під впливом Михайла Максимовича почав займатись питанням історичного мовознавства й вивченням пам’яток усної народної творчості. Як результат, в 1834 р. захистив роботу «Щодо походження Русі», де на основі лінгвістичних досліджень спростовує теорію норманського походження. Через рік ще одне дослідження – «Розгляд різних думок про стародавню мову північних та південних русів», в якому відстоює своєрідність української мови.
Під час наукового відрядження слов’янськими землями Осип Максимович здобув цінні знання з історії, культури, етнографії і літератури слов’янських народів, вивчав їхні писемні пам’ятки. Даному науковцю належить і відкриття в 30-х роках ХІХ ст. визначної писемної пам’ятки української мови та мистецтва XVI ст. – Пересопницького Євангеліє. Звертає особливу увагу на мову пам’ятки: «мова південноруська чиста, як зорі небесні». Пізніше М. Максимович довів, що мова Пересопницького Євангеліє є взірцем книжної української літературної мови XVI ст.
Під редакцією О.М. Бодянського виходить славнозвісний «Літопис Самовидця» (козацький літопис староукраїнською мовою, одне із фундаментальних джерел із історії Східної Європи XVII ст.).
1846 р. Осип Бодянський видав «Історію русів» — твір кінця XVIII — початку XIX ст., присвячений історії розвитку України від найдавніших часів до другої половини XVIII ст.
У 1847 році Осип Бодянський у «Чтениях в Императорском Обществе» оприлюднив латинський текст конституції Пилипа Орлика. Він спирався на копію, що зберігалася в паперах генерального хорунжого Миколи Ханенка.
У 1854 р. О.М. Бодянський став членом-кореспондентом Академії Наук, а за рік блискуче захистив дисертацію «Про час походження слов’янських письмен», яке є значним дослідження з використанням великої кількості джерел і коментарів до них. Любов до батьківщини, інтерес до українського фольклору він проніс крізь усе своє життя.
Помер Осип Максимович у м. Москві, 18 вересня 1877 р. і похований в Новодівичому московському жіночому монастирі.
Старший науковий співробітник НДВ «Меморіальний музей Г.С. Сковороди» І.В. Більченко