9 листопада 1794 р. помер на Харківщині на хуторі Пан-Іванівка Григорій Савич Сковорода – всесвітньо відомий український філософ-містик.
Постать Г. С. Сковороди стала легендарною ще за життя мандрівника. Але не лише життя, а і його смерть оповита таємницями, домислами та легендами.
Мандрівний філософ 23 серпня 1794 р. прийшов на хутір Хотетово Орловської губернії до свого учня, друга, високоповажного таємного радника – Михайла Ковалинського, для якого Г. Сковорода був «духовним батьком». Обнялися старі друзі. Обидва жваво загомоніли й рушили до будинку, розповідаючи наввипередки про себе, - наче часу лишилось обмаль. Впродовж півмісяця 71-річний Григорій Савич спілкувався із найвідданішим учнем, читав свої рукописи, пояснюючи окремі місця, відповідав на численні запитання Михайла Івановича. Г. Сковорода умів передати допитливій людині «Божу іскру» - мудрість та знання. Понад усе у світі цінував справжню істину й щирість друзів, милі серцю поля та луки, привертав до себе увагу не стільки європейською вченістю, як скромністю та поміркованістю.
За спогадами Михайла Ковалинського, Григорій Сковорода вдягався пристойно, але просто, завжди вживав їжу звичайну і грубу, спав не більше чотирьох годин на добу, завжди виглядав бадьорим, рухливим, усім задоволений. І лише до вбогих був особливо прихильним.
Розум, честь та свобода, буденне життя по совісті – основні цінності Григорія Савича. Не зумів піймати його світ: ні царі, ні пани, ні ченці, ні чиновники, ні жінки…
Михайло просив його залишитись, перезимувати, але Григорій Савич не погодився. Він повернувся в с. Пан-Іванівку, на Харківщину до поміщика Андрія Івановича Ковалівського. На даний час це с. Сковородинівка Хаківської області. В даному селі існує зворушлива легенда про смерть видатного українського філософа. Наче він за день до смерті був веселий, жвавий, за обідом багато говорив, так що всі були зачаровані його «краснорѣчіем», начебто потім «долго ходил он по излучистым тропинкам, рвал плоды и раздавал их работавшим мальчикам», далі пішов копати собі яму-могилу, прийшов до хати, змінив білизну, помолився Богу, і «подложивши под голову свитки своих сочиненій и сѣрую свитку – лег, сложивши накрест руки…». А власнику маєтку, де він жив, Андрію Ковалівському сказав напередодні цитатою з Біблії: "Пора, друже мій, в дорогу".
Копав Григорій Сковорода собі могилу чи ні - то все народні перекази. І це тільки підтверджує те, що він був дуже незвичним чоловіком, адже про пересічних людей легенди не складають.
Григорій Савич Сковорода прожив славне, гарне, істинно людське життя, віддавши його пошукам істини, добра, краси. Він говорив: «Важко прожити несхибно, поки живеш той боротись потрібно».
Старший науковий співробітник НДВ «Меморіальний музей Г. С. Сковороди» І. В. Більченко