4 ЛЮТОГО ВИПОВНИЛОСЯ 145 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ ОМЕЛЯНОВИЧА МАКАРЕНКА (4.02./16.02.1877-4.01.1938).

Історичний календар. Особистості Перегляди: 1481

Микола Омелянович Макаренко – видатний український археолог, мистецтвознавець та музеєзнавець, дослідник археологічних пам’яток Переяславщини.

Народився 4 лютого (16 лютого за старим стилем) 1877 р. в селі Москалівка Роменського повіту колишньої Полтавської губернії (нині Сумська обл.) у селянській, козацькій родині. Навчався у Лохвицькій гімназії (1897). Тут у юнака проявився талант художника, який він вдосконалював у Самсонівській художній школі Імператорського Товариства заохочення мистецтв у Петербурзі (1894–1898). Продовжив навчання Микола Макаренко у знаменитому Центральному училищі технічного малювання барона А. Штіглиця у Петербурзі, де по закінченні одержав звання художника першого розряду (1899–1904). Маючи тягу до археології поступив на заочне відділення Петербурзького Археологічного інституту (1902–1905). Після закінчення інституту М. Макаренко викладав на Вищих жіночих архітектурних курсах, у реальному училищі, а згодом вів курс малювання у Самсонівській художній школі (1906–1912), яку в свій час сам закінчив. Ще в студентські роки почалася його співпраця з Ермітажем, а з 1910 р. він почав там працювати, пройшовши посади кандидата, асистента, завідувача античного відділу, помічника головного хранителя Ермітажу (1910–1917). У музеї написав серйозне дослідження «Художественные сокровища императорского Эрмитажа: краткий путеводитель». (1916). Попередній путівник 1864 р. на той час дуже застарів. Путівник М. Макаренка має 307 сторінок й ілюстрований 116 малюнками. Він не втратив свого значення до сьогодні, адже подає конкретні відомості про речі дореволюційного періоду одного з найбільших художніх зібрань світу.

Зацікавлення археологією у Миколи Макаренка розпочалося ще з юності: перший досвід практичної роботи він отримав у 1898 р. в експедиції П. І. Грекова в Саратовській губернії. У 1901 р. Микола Макаренко взяв участь у розкопках городища Монастирище під Ромнами. Самостійні археологічні дослідження М. Макаренко розпочав у 1902 р. згідно Відкритого листа від Археологічного товариства, підписаного графом Бобринським. Він тісно співпрацював з Імператорською Археологічною комісією, був Дійсним членом Російського археологічного товариства. Всі наступні роки, впродовж 1903–1919 рр., кожен рік Микола Макаренко проводив розкопки в різних частинах Російської імперії, особливо часто в Україні.

У 1906 р. М. Макаренко здійснював дослідження від імені Імператорського Російського Археологічного Товариства в Полтавській губернії, у Роменському та Переяславському повітах. Поблизу м. Ромни він провів розкопки на городищі «Монастирище», відомому йому ще з 1901 р. Завдяки дослідженням у Ромнах М. Макаренком згодом була виділена роменська археологічна культура, що існувала протягом VІІІ – Х ст. на території Дніпровського Лівобережжя, носіями якої було східнослов'янське племінне об'єднання сіверян. Довгий час він єдиний з археологів досліджував цю культуру та розвідував нові пам’ятки. У тому ж 1906 році він досліджував курганні та ґрунтові могильники, включно з роменськими, у сс. Липове, Малі Будки, Ліпляве та ін.

Розвідки 1906 р. на Переяславщині М. О. Макаренко проводив з метою пошуку нових пам’яток, зокрема могильників та городищ «після-римського часу» (тобто ранніх слов’ян, зокрема роменської культури). Він зауважив присутність відповідних знахідок із цих місць у Київському музеї, що й спонукало його до розшуків.

У районі своїх пошуків на північ, північний схід та південь від м. Переяслава дослідник одразу звернув увагу на велику кількість курганів: нарахував 6-7 великих насипи по дорозі Переяслав – Бориспіль в районі с. Стовп'яги; три великих кургани між сс. Коптевичева Гребля та Гайшин; групу курганів по дорозі з Переяслава на с. Циблі. Та головне – вчений обстежив «Змійовий» вал, відомий під місцевою назвою «Великий», між селами Циблі та Мала Каратуль. Микола Макаренко описує цей відрізок валу, наводить розміри валу (ширина в основі, висота насипу) та рову (глибина та ширина), публікує схематичний поперечний розріз. У примітках наводить уривки з літопису з 1096 та 1150 рр., де згадується цей вал.

Дослідник обстежив також частину ще одного «Змійового» валу – Наддніпрянського, біля с. Стовп'яги, теж провів його обміри, вказавши точні розміри, подав профіль насипу. В ур. Валки, Піски та Погоріле (суч. «Горіле») шукав сліди поселень та могильників, знайшов уламки ліпної кераміки, не датованої ним у тексті. Він продовжив розвідку в районі сіл Андруші, Карань, Підсінне, В'юнище, Циблі та Хоцьки, але очікуваних пам'яток не виявив. В останньому селі (Хоцьках) вчений зіткнувся з фактами поширення серед місцевих жителів грабіжницьких розкопок та скуповування старожитностей особливими перекупниками зі столиці та засудив це явище. Він обстежив городище у с. Гайшин, земляні укріплення якого вже на той час були забудовані й поруйновані. Описав останні залишки валів городища. Відмітив, що якраз у 1906 р. для зручності проїзду був знятий верх валу. Ним навіть були відмічено знахідки решток деревини з оборонної конструкції зруйнованого насипу. На валу городища стояли два кам’яні хрести, які дослідник описав, виміряв і сфотографував.

У місті Переяславі дослідник звернув увагу на давні кам’яні хрести при кладовищі в ур. Ярмарковщина, всередині церкви с. Борисівка та біля с. Циблі вздовж дороги на Переяслав, які описав і сфотографував. Більш детально дослідник описав хрест та відтворив напис на хресті у Борисоглібській церкві, на місці вбивства князя Бориса, наводячи у примітках суперечливі міркування на цю тему А. В. Стороженка та П. Свіньїна. Фото М. Макаренка надзвичайно якісні, що часто відмічають дослідники його наукової спадщини. Вчений оглянув Михайлівську церкву ХVІІІ ст., побіжно згадавши залишки оборонного валу дитинця біля неї. Він відмітив наявність давньої підлоги церкви, яка складалася з кам’яних плит та цегли доброї якості, підтесаної по кутках. Якраз на час його відвідин ця підлога мінялася на нову і дослідник міг її побачити і описати. Зацікавила Миколу Омеляновича надмогильна плита з темно-рожевого пісковику над похованням 1720 р. переяславського судді Івана Берло, незвично розміщеного на порозі церкви. Дослідником опубліковано розмір плити та напис на ній. Оглянув дослідник також дерев’яний іконостас, який, за його словами, заслуговував на увагу. Вчений-мистецтвознавець одразу прозирає в цьому короткому описі: він звертає увагу на оборотну сторону іконостасу, яка «вся зайнята зображеннями сцен». «Стиль та техніка живопису, і його колорит говорять, скоріш за все, про Єлисаветинські часи», – читаємо в тексті публікації. Польові дослідження М. О. Макаренка викладені у науковому звіті «Отчет об археологических исследованиях в Полтавской губернии в 1906 г.», виданому в «Известиях императорской археологической комиссии» (ИАК) за 1907 р.

Того ж 1906 року М. О. Макаренко вперше відвідав давній Остер, колись с. Старгород, нині м. Остер Чернігівської обл., де оглянув залишки напівзруйнованої так зв. Юрієвої божниці – Михайлівської церкви переяславської архітектурної школи, збудованої Володимиром Мономахом в «Остерському городку» 1098 року. Найцінніше, що зробив вчений для цієї унікальної пам’ятки: залишив опис церкви, обміри, малюнки і фото фрескових розписів. Цим дослідженням він присвятив чотири публікації: «Развалины в Старгороде» (1907), «О разрушающемся памятнике Переяславского зодчества» (1909), «Древнейший памятник искусства Переяславского княжества» (1916) та «Старогородська «божниця» та її малювання взагалі» (1928) з малюнками автора.

Археологічна діяльність вченого тісно і нероздільно пов’язана з мистецтвом. Він не тільки самостійно виготовляв кресленики, рисунки, фотографії, робив розрізи, плани до звітів, а й художньо оформляв, малював, ілюстрував різні видання, досліджував орнаменти стародавніх книг, скульптуру і різьбярство Київської Русі. Він виконав понад 2 тис. малюнків для археологічних видань.

На Полтавщині Микола Макаренко здійснив обстеження околиць Опішні, дослідження поселення скіфського часу поблизу с. Головач, поховання скіфського часу (с. Броварки), городищ і могильників слов’яно-руської доби, зокрема, городища «Монастирище», ставши першовідкривачем роменської археологічної культури. Вчений досліджував Покровську церкву у Ромнах, споруджену гетьманом П. Калнишевським, втілив у життя перший в Україні пам’ятко-охоронний проект її демонтажу в Ромнах, перевезення і реставрації унікальної дерев’яної культової споруди в Полтаві (1908). У 1908 р. він був обраний дійсним членом Полтавської вченої архівної комісії та Полтавського церковно-археологічного комітету (1908–1919). Підсумком багаторічних дослідів на Полтавщини стала цікава праця М. Макаренка «Городища і кургани Полтавської губернії» (1917).

У 1918 р. Микола Омелянович Макаренко отримав громадянство УНР та оселився в Києві. Викладав у Київському університеті (1919–1921); був професором Київського художнього інституту (1919–1920). Брав активну участь у роботі історико-філологічного відділу ВУАН (Всеукраїнської академії наук) (1919–1922). Разом з колегами створює бібліографію всієї літератури про київську архітектуру часів середньовіччя, складає технічну документацію та кошторис для реставрації старовинних храмів. Із 1919 р. увійшов до складу Археологічного Комітету ВУАН та Софійської комісії: вивчав Софійський собор, Києво-Печерську лавру, Михайлівський Золотоверхий собор, Спаський собор у Чернігові, численні пам’ятки давньої Русі. Як співробітник Трипільської комісії ВУАК у 1925–1926 рр. дослідив низку трипільських поселень, серед яких: Євминка, Жолудівка, Грушева, Чичиркозівка, Верем’є, Балико-Щучинка, Ржищів. З документів ВУАН випливає, що М. Макаренку було доручено організувати аерофотозйомку району: якщо ці роботи були проведені, то дійсно, це була перша спроба використання аерофотозйомки для досліджень трипільської культури. Про результати цих дослідів нічого не відомо – звітні документи досі не виявлено. Світове визнання вченому принесли розкопки Маріупольського могильника епохи пізнього неоліту-енеоліту, виявленого під час будівництва «Азовсталі» (1930–1931). Про результати цих досліджень Макаренко видав знамениту монографію «Маріупольський могильник» (1933).

Як досвідчений музеєзнавець, М. Макаренко брав активну участь у створенні на основі приватної збірки картин подружжя Ханенків музею мистецтв ВУАН. В 1920–1925 рр. він був директором цього музею (зараз музей мистецтв Богдана і Варвари Ханенків). Неабиякими зусиллями Миколи Омеляновича до музею було повернуто більшість картин, вивезених у 1915 р. до Москви та Петербурга.

Надзвичайно плідною була співпраця вченого з Роменським, Полтавським, Сумським, Прилуцьким, Донецьким, Маріупольським та Чернігівським краєзнавчими музеями. Завдяки М. Макаренку ці музеї поповнились етнографічними та археологічними матеріалами.

Впродовж усього життя він боровся за охорону і збереження пам'яток старовини, займався реставрацією храмів, зокрема Софійського собору разом з Борисом Реріхом, дружив і співпрацював із знаменитим художником та філософом Миколою Реріхом (у свій час вони досліджували стародавній Новгород та ін.). До кінця життя Макаренко залишався прихильником реріхівської ідеї єдності і нерозривності минулого, сучасного й майбутнього.

Починаючи вже з 1922 р. почався наступ більшовицької влади на культуру та історію України. Вона готувала наукове підґрунтя для знищення старовинних церков, переважно споруд князівських часів та козацько-гетьманської доби. Була створена так звана «ліквідаційна комісія». Уряд залучав до цієї діяльності відомих вчених, але не всі погоджувалися працювати в них, а тим більше мовчати. В протоколі ВУАН від 20 лютого 1922 р. вказано, що М. О. Макаренко «рішуче відмовився з особистих мотивів бути представником у ліквідаційній комісії». Після цієї відмови за Макаренком було встановлено нагляд ДПУ і в 1924 р. його було вперше заарештовано, проте поки що звинувачено в порушеннях у керівництві ним музею мистецтв. Можливо передбачаючи наслідки такої політики влади, Микола Макаренко організував і сам особисто зайнявся професійними обмірами, кресленнями та фотографуванням визначних архітектурних пам’яток давньоруського та козацького часів.

У 1934 р. столицю Радянської України було переведено з Харкова до Києва. В центрі Києва планувалися архітектурні зміни. Потрібен був новий «урядовий радянський центр» і для цього було вирішено знести Софійський собор, Михайлівський монастир, Трьохсвятительську церкву. Храму Софії «пощастило» – його вирішено було залишити – посприяло втручання всесвітньо відомих французьких діячів культури, як вважають деякі дослідники, не без прихованої участі Миколи Макаренка. А от на місці Михайлівського монастиря і Трьохсвятительської церкви мали збудувати два палаци: Раднаркому та ЦК КП(б)У, а між ними – поставити велетенський пам’ятник Леніну. У 1933 р. професор Макаренко не лише не підписав (єдиний з науковців) акт на знесення Михайлівського Золотоверхого собору, але й рішуче протестував: він надіслав телеграму Сталіну, був на аудієнції у Павла Постишева, який на той час керував Україною. Але всюди йому рішуче відмовили. 26 квітня 1934 р. Макаренко був заарештований зі звинуваченням: «член контрреволюційної організації». В концентрованому вигляді та в сухих документах перипетії останніх трагічних років життя подає дослідник життя Миколи Макаренка Дмитро Макаренко: «У обвинувальному висновку від 26.04.1934 року зазначалося: «В 1934 году, в связи с переездом столицы Украины в г. Киев Макаренко включился в кампанию, поднятую националистическими элементами против снесения Михайловского монастыря и постройки на его месте здания правительства. Он использовал свои связи для создания общественного мнения и противодействия постановлению правительства УССР». Вирок гласив: «Сослать Н. Е. Макаренко в Севкрай сроком на три года». В Казані, куди був засланий Макаренко, 24 квітня 1936 року його заарештовують вдруге «за контрреволюционную работу и клевету в отношении вождя ВКП(б) и руководителей правительства» його засудили на три роки виправно-трудових таборів. Судило «Особое совещание» заочно в Москві. Покарання відбував у Томську. Пік беззаконня тоталітаризму припав на 1937 рік. Не минуло й восьми місяців після другого арешту, як М. Макаренка заарештовують утретє. В'язня з України, який перебував у таборі Томська «без определенных занятий» звинуватили як «учасника кадетско-монархической повстанческой организации «Союз спасения России», имевшей своей целью свержение советской власти путем вооруженного восстания». Вирок був фатальний – найвища міра покарання. Через 10 днів, 4 січня 1938 року, Макаренка розстріляли».

М. О. Макаренко автор понад 170 наукових праць з різних проблем археології, історії, давньоруської культури, мистецтвознавства, музеєзнавства. Найзначнішими здобутками Макаренка-археолога, які принесли йому світову славу, були відкриття ним Роменської археологічної культури та Маріупольського могильника.

Місце поховання визначного вченого досі невідоме. М. О. Макаренка був реабілітований Постановами Верховного суду Татарської АРСР від 07.07.1960 р. та Томського обласного суду від 28.01.1965 р. 16 січня 1989 р. Президією Верховної Ради СРСР його було визнано невинною жертвою сталінського терору. Після цього представники Інституту археології України намагалися повернути документи Миколи Омеляновича, але майже безрезультатно, багато цінних паперів досі залишаються в архівах РФ. На стіні відновленого Михайлівського Золотоверхого собору в Києві відкрита меморіальна дошка видатному досліднику та громадянину, щороку 4 лютого у Михайлівському соборі по ньому правиться поминальна літургія.

Вибрані твори М. О. Макаренко:

  1. Макаренко Н.Е. Отчет об археологических исследованиях в Полтавской губернии в 1906 г. // Известия императорской археологической комиссии. (ИАК). – СПб., 1907. – Вып. 22. – С. 38–90. (с 64 рис. в тексте).
  2. Развалины в Старгороде // Старые годы. – 1907. – Февр. – С. 58–60.
  3. Макаренко Н.Е. Материалы по археологии Полтавской губернии // Труды Полтавской ученой археологической комиссии (ПУАК). – Полтава, 1908. – Вып. 5. – С. 201–212.
  4. Макаренко Н.Е. Памятники украинского искусства ХVІІІ века // Зодчий. – СПб. 1908. – № 24. – С. 211–215, № 25. – С. 219–222.
  5. Макаренко Н.Е. О разрушающемся памятнике Переяславского зодчества // Зодчий. – СПб., 1909. – № 8. – С. 82–84.
  6. Макаренко М. Ломоносов и мозаичное дело в России. – Санкт-Петербург: Ломоносов. сборник, 1911. – 206 с.
  7. Макаренко Н.Е. Перещепинский клад (предварительное сообщение) // Известия императорской Археологической комиссии. – СПб., 1912. – Доп. к вып. 46. – С. 207–211.
  8. Макаренко М. З артистичної спадщини Шевченка. – Санкт-Петербург: Шевченківський збірник, 1914. – 126 с.
  9. Макаренко Н.Е. Художественные сокровища императорского Эрмитажа: краткий путеводитель. – Санкт-Петербург, 1916. – 307 с. (116 рис. и 2 плана).
  10. Макаренко Н.Е. Древнейший памятник искусства переяславского княжества // Сборник статей в честь графини Пасковьи Сергеевны Уваровой. – М., 1916. – С. 373–404 ( с 3 табл. и 19 рис. в тексте).
  11. Макаренко Н.Е. Серебряный ритон случайной находки в «Кропивянской сотне Переяславского полку» // Труды ПУАК. – Полтава, 1916. – Вып. 14. – С. 16–24.
  12. Макаренко Н.Е. Городища и курганы Полтавской губернии. – Полтава: изд. ПУАК, 1917. – 124 с.
  13. Макаренко М.О. Найдавніша стінопись княжої України // Україна. – К., 1924. – Кн. 1–2. – С. 7-13.
  14. Макаренко М.О. Городище «Монастирище» // Науковий збірник за рік 1924. – К.: Держвидав України, 1925. – С. 3–23.
  15. Макаренко М.О. Орнаментація керамічних виробів в культурі городищ Роменського типу // Niederluv sbornik (Usporada) J. Schranil. – Praha. – 1925. – С. 328–338 (з 2 табл.).
  16. Макаренко М.О. Етюди з обсягу трипільської культури. Трипільська культура на Україні. – Київ: Друкарня УАН, 1926.
  17. Ольбія // Коротке звідомлення Всеукраїнського археологічного комітету за 1926 рік. – К.,1927. – С. 90–105.
  18. Макаренко М.О. Старогородська «божниця» та її малювання // Чернігів і Північне Лівобережжя. – К., 1928. – С. 205–223.
  19. Макаренко М.О. Чернігівський Спас: Археологічні досліди року 1923. – К.: Друкарня ВУАН, 1929. – 90 с..
  20. Макаренко М.О. Садиба Софійського собору // Київ: Путівник. – К.,1930. – С. 294–313 (з іл. в тексті)
  21. Макаренко М.О. Скульптура й різьбярство Київської Русі передмонгольських часів // Київський збірник історії й археології, побуту й мистецтва. – Зб. 1. – К., 1931. – С. 27–96.
  22. Макаренко М. Маріупольський могильник. – Київ: Всеукраїнська академія наук, 1933. – 152 (з 55 табл., 2 планами, 1 портретом і 100 мал. в тексті).

Джерела та література:

  • Цвейбель Д.С. Микола Омелянович Макаренко (До 40-річчя відкриття Маріупольського могильника) // УІЖ. – 1970. – № 8. – С. 128–130.
  • Макаренко Д. С. Жизненный путь Николая Емельяновича Макаренко // Охрана и исследование памятников археологи Полтавщины. – Полтава, 1989. – С. 114–116.
  • Білодід О. Про М. Макаренка // Археологія. – 1989. – № 1. – С. 120–131.
  • Звагельський В.Б. Невтомний у праці (М. О. Макаренко) // Репресоване краєзнавство (20–30-ті роки) / АН України. Ін-т історії України; Всеукр. спілка краєзнавців; Міністерство культури України; Ред.: П.Т. Тронько (гол.) та ін.– К.: Рідний край, 1991. – 478 с.
  • Макаренко Д.Є. Микола Омелянович Макаренко. – К., 1992. – 168 с.
  • Німенко Н. А. Велет українознавства (До 125-річчя від дня народження Миколи Омеляновича Макаренка) // Сумська старовина. – 2002. – №Х.
  • Макаренко Д. Є. Шлях до Храму. – К.: Хрещатик, 2006. — 128 с.
  • Коренюк Ю. Микола Макаренко – дослідник середньовічного стінопису // Студії мистецтвознавчі. – Київ, 2007. – Чис. 3 (19): Архітектура. Образотворче та декоративно-вжиткове мистецтво. – С. 39–62.
  • Визначний археолог та мистецтвознавець. До 135-річчя від дня народження Миколи Омеляновича Макаренка (1877–1938). Бібліографічний покажчик / Центральна міська бібліотека для дорослих ім. Бориса Антоненка-Давидовича; укладач В. І. Салогуб. – Ромни, 2012. – 31 с.
  • Франко А.Д., Франко О.О. Огляд маловідомих архівних матеріалів про життя і наукову діяльність Миколи Макаренка // Вісник інституту археологів. Львівський університет. – 2013. – № 8. – С. 75–81.
  • Принь О.В. Археологічні дослідження М. О. Макаренка на території заводу «Азовсталь» у 1931 році: невідомий рукопис спогадів історика П. В. Клименка // Праці Центру пам'яткознавства. – К., 2015. – Вип. 28. – С. 212–216.
  • Коренюк Юрій. «Комитет по исследованию архитектуры бывшего Михайловского монастыря» та його історичне значення (пам’яті Миколи Макаренка) // Opus mixtum: № 5 / [ред.: Н. Писаренко, Є. Архипова, Т. Ананьєва та ін.]; Міністерство культури України, Музей історії Десятинної церкви. – Київ, 2017. – С. 87–100.
  • Кириленко О., Тронь-Радомська А. Внесок Миколи Макаренка в дослідження пам’яток трипільської культури // Opus mixtum: № 5 / Міністерство культури України, Музей історії Десятинної церкви. – К., 2017. – С. 115–118.
  • Савенко Е.В. Казанская Голгофа Николая Макаренко. К 140-летию со дня рождения Николая Макаренко [Електронний ресурс]. // Конгрес національних громад України (КНГУ) / Режим доступу: http://kngu.org/uk/kazanskaa-golgofa-nikolaa-makarenko-k-140-letiu-so-dna-rozdenia-nikolaa-makarenko.
  • Кухарчук Ю. Внесок Миколи Макаренка в археологічну науку // Православ’я в Україні: збірник за матеріалами VIII Міжнародної наукової конференції «Українська Церква в історії українського державотворення»: до 100-ліття Української революції, державного органу в справах релігій та боротьби за автокефалію. (м. Київ, 20 листопада 2018 р.). – Київ, 2018. – С. 366–381.

Старший науковий співробітник НДВ археології                                                                                        Г.М. Бузян

View the embedded image gallery online at:
https://niez.com.ua.ksereda.com.ua/museums/entsyklopediia-zapovidnyka/istorychnyi-kalendar/%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96/2561-4-%D0%BB%D1%8E%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D1%81%D1%8F-145-%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2-%D0%B2%D1%96%D0%B4-%D0%B4%D0%BD%D1%8F-%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%BC%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8-%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%D0%B0-%D0%BC%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0-4-02-16-02-1877-4-01-1938.html#sigProId5971fd9760