У мережі facebook у групі «Хоцьки Історія Генеалогія» автори випадково натрапили на фото молодого чоловіка з бандурою та двох дівчат. Це фото нас зацікавило саме з огляду на те, що в чоловіка в руках була бандура аматорська хроматична. Пізніше було організовано та проведено зустріч із автором посту – Катериною Бузницькою. Вона проживає в м. Києві, та народилася, закінчила школу і певний час проживала в с. Хоцьки на Переяславщині. Бузницька Катерина надала для огляду нам дві світлини, одна це групове фото її предків – дідуся бабусі та їх рідних. На другій світлині – молоді люди 1940-го р. На ній зображений чоловік із бандурою в руках, а по боках біля нього стоять дівчата. Це фото Катерина Бузницька назвала «хоцьківські дівчата. 1940 р.»: «Літо. Літня перерва під час навчання в Переяславській педшколі». Аналізуючи світлину вона також зазначила: «…ліворуч моя мама Бузницька Ганна Іванівна, а праворуч від бандуриста мамина подруга –Тригубенко Тетяна Петрівна, вчителька, жила ніби, в с. Улянівка. Про бандуриста їй дещо підказав земляк, вчитель пенсіонер – Лисенко Олександр Олександрович:«…з бандурою, може бути Кісіль Михайло родом з Поліг-Яненок (у 1940р. проживав у Хоцьках). Він був надзвичайно талановитий, складав пісні».
Авторів зацікавила ця постать із бандурою і спонукала розпочати пошуки тих людей, які б могли щось про нього розповісти. Перш за все було зроблено звернення про сприяння у вирішенні даного питання до старости с. Ульянівка, яке межує із с. Пологи-Яненки – Ємця Петра Олександровича. Він допоміг знайти старожилів, які ще пам’ятали про Кісіля М. Ф. У ході їх опитування вдалося зібрати важливу інформацію та дані, які дали змогу скласти певну життєву картину даної особистості.
Як згадує респондент – жителька з с.П-Яненки Рубан Ольга Тихонівна (1940 р. н.): «Чоловік з бандурою – Кісіль Михайло родом із села Пологи-Яненки, приблизно 1915-1917 року народження. Він викладав у школі –фізкультуру, трудове навчання та ще музику і співи. У 1940 році працював у школі села Хоцьки і певний час там проживав. Достеменних даних немає, але кітель – (форма військово-морського флоту на ньому) вказує, що він міг служити перед Другою світовою війною у військово-морському флоті. Чи мав яку освіту, мені невідомо. Але скоріше міг закінчити Переяславську педагогічну школу, як її тоді називали. Як він грав на бандурі не чула, а в школі ми співали пісні і Микола Федосійович грав у основному на скрипці та гармонії.
Його дружина – Кужільна Ганна Данилівна, сама родом із села Ташань, працювала вчителькою української мови та літератури в Полого-Яненківській школі. В родині було троє дітей – два сини і донька. Донька працювала в книжковому магазині в Києві, один син жив у Переяславі (нині покійний), а другий після школи навчався, а потім переїхав та проживає до цього часу в місті Золотоноша.
На православне свято Благовіщення 7 квітня, якого року не пам’ятаю, коли вранці йшла на ферму, то почула новину, про те, що її сусід – Михайло Кисіль, помер. Його вранці знайшли за дві хати до його двору, на лавочці. Згодом донька забрала вже дуже хвору матір до себе в Київ. Пізніше, їх садибу, яка довго стояла пусткою, розібрали і розгорнули все дворище. В селі Пологи-Яненки нікого з рідних не залишилося».
У Михайла Федосійовича Кісіля був унікальний природний дар музиканта. Коли він чув пісню, яку співали чи то в школі діти, чи односельці на гулянці, то вже на другій стрічці він брав такі, як потрібно, акорди і далі вільно акомпанував мелодію. Грав у більшості на гармонії в школі і на скрипці, а вдома в нього було таке стародавнє піаніно, фісгармонія, на якому він також грав. У останні роки життя, його оточували, різні люди, і він їм за копійки повіддавав свої музичні інструменти.
«Усі чоловіки з родини Кісілів були надзвичайно майстровиті. Так Іван Семенович Кісіль, він син Семена Федосійовича Кісіля,(1913 р.) був природний самоук, він також грав на гармонії, співав. І все він міг робити своїми руками. Коли будували хату – родичі і сусіди допомогли, виклали короб майбутнього будинку, а далі батько все зробив своїми руками разом з мамою.
Ще один брат Карпо Федосійович Кісіль поїхав на навчання в Одесу, служив, воював і там залишився жити. До рідного дому, майже не приїздив. Одного разу на весілля когось із родичів навідався в рідні краї, батьківську хату і більше не бував. Тому про цю гілку неординарної родини Кісілів ми нічого не знаємо – розповіла Валентина Іванівна Кісіль (Олексенко)
Моя бабуся дружина діда Семена прожила 86 років солдатською вдовою. В неї було три листи написані дідом Семеном із фронту. Вона їх зачитала до дірочок. А коли помирала, то попросила: «Покладіть ці листочки мого хазяїна зі мною в могилу». Ми так і зробили.
Інший брат Михайла Федосійовича – Карпо служив у Одесі в військово-морському флоті, коли приїхав зі служби – привіз, свою військову форму. Отож Михайло любив одягати білий морський кітель, а взагалі все життя він носив військову форму і картуз. Бувало десь забуде картуза, але завжди знав де, йшов і знаходив щоразу. У діда Михайла було троє дітей два сини і донька Антоніна. Один син Володимир, йому за 70 років, він живе у Золотоноші, був вчителем фізкультури, займався вільною боротьбою. Зараз він перехворів на тяжку хворобу, тож почувається не дуже здоровим. Другий син, на жаль, покійний, жив у Переяславі. А дочка Антоніна, працювала в книжковому магазині на площі Перемоги у місті Києві. Після смерті батька, вона забрала матір, яка потребувала піклування, до себе в Київ.»
Дружина нашого музиканта Кужільна Галина Данилівна родом із села Ташань, що на Переяславщині, пройшла остарбайтерські табори і пережила в своєму житті великі тяготи. Коли вони тікали з молодими дівчатами з фашистського полону, їм довелося стояти по шию в очереті – холодної осінньої пори, що в подальшому вплинуло на її здоров’я. Вона повернулася додому, познайомилася і одружилася з Михайлом Федосійовичем Кісілем, працювала вчителькою української мови та літератури. Мала двох синів і доньку. Життя було, як у багатьох сільських інтелігентів, але в неї ускладнювалося ще й тим, що чоловік мав залежність від алкоголю.
На схилі її літ, далися взнаки пережите в молодості – розпочала прогресувати хвороба деформуючого поліартриту, тому донька Антоніна забрала матір до себе, там вона дожила своє життя і на одному із кладовищ міста знайшла свій спочинок.
Ось на такі краєзнавчо-етнорафічні пошуки авторів наштовхнув пост у всесвітній соціальній мережі. Ще однією причиною даного дослідження стало прагнення якнайповніше дослідити прояви традиційного музикування на території Переяславщини. У подальшому планується дослідити іще декілька населених пунктів цього регіону з метою формування цілісної картини, щодо даного питання.
Завідувач НДС «Музей кобзарства» Світлана Тетеря
Молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства» Наталія Костюк
-
На фото (зліва направо) Бузницька Ганна Іванівна, Кісіль Михайло Федосійович, Тригубенко Тетяна Петрівна, 1940 р. Із архіву Бузницької К. М.
На фото (зліва направо) Бузницька Ганна Іванівна, Кісіль Михайло Федосійович, Тригубенко Тетяна Петрівна, 1940 р. Із архіву Бузницької К. М.
-
Фото Демяненко В. Д., 2021 р. Автор фото Костюк Н. В.
Фото Демяненко В. Д., 2021 р. Автор фото Костюк Н. В.
-
Фото могили Кісіля М. Ф. , 2021 р. Автор фото Костюк Н. В.
Фото могили Кісіля М. Ф. , 2021 р. Автор фото Костюк Н. В.
