За роки незалежності України стали доступні архівні джерела, які дозволили по іншому інтерпретувати ту чи іншу подію чи явище. До таких подій ми можемо віднести й біографічні дані із життя кобзарів та бандуристів, як носіїв української етнічної культури. Працюючи в архівних установах та опрацьовуючи масив усіх доступних джерел та літератури вдалося віднайти безліч невідповідностей із тією інформацією, що подавалась радянським режимом та інформацією, яка стала доступна з архівних джерел.
У цьому контексті варто розглянути й постать кобзаря Івана Кучугуру-Кучеренка, неординарної постаті українського культурного простору. Народився Іван Іович Кучугура Кучеренко 1879 р., с. Мурафа Богодухівського повіту (тепер Краснокутського району Харківської області). Коли йому було 9 років помер батько. Через злидні і хворобу залишився слабовидячим, ходив з поводирем. Змалку співав. Потім мав чудовий баритон. Грати на бандурі навчився майже у 20-річному віці, очевидно, у свого земляка-кобзаря. З 1900 р. подорожував по Україні та Росії, кобзарював. Бував у Києві, Москві, Петербурзі, Ростові, Мінську, Одесі, Полтаві.
Мав цей талановитий кобзар і свої нововведення – носив із собою не одну, а дві бандури налаштовані на «жаліб» і на «весело» (на мінор і мажор), щоб не втрачати часу на перелаштування. Бандура Івана Кучеренка мала 5 струн 16 – підструнків.
Був надзвичайно обдарованою людиною. Високий на зріст, довгі та пишні вуса, красивого тембру голос-баритон. Це прикрашало його як бандуриста. В 1913-1917 рр. часто виступав у Харківській бібліотеці ім. Короленка та в залі колишнього земського зібрання. Був одним із кращих виконавців дум: «Олексій Попович», «Плач невільників», «Хмельницький та Барабаш», «Смерть Хмельницького». Репертуар його був дуже різноманітний та великий. За свій вік проспівав понад 500 пісень.
У 1902 р. він став наймолодшим учасником славнозвісного виступу кобзарів на XII археологічному з’їзді в Харкові. Гнат Хоткевич, який організував цей виступ, писав про нього, що «це була на рідкість здібна натура».
Навесні 1906 р. гру Івана Кучеренка почув на базарі в Катеринославі (Дніпропетровськ) відомий історик Дмитро Яворницький. «Мені він видався коштовним діамантом,– згадував потім професор, – який тільки тоді заграє всіма барвами, коли його відшліфує вмілий майстер». Яворницький порадив поїхати в Миргород до митця і досвідченого бандуриста Опанаса Сластіона. Три місяці навчався Кучеренко в Сластіона, далі помандрував до Галичини, а в 1912 р. мав нагоду виступити у Варшаві й по інших містах Польщі, де наспівав українські пісні і думи для патефонного і грамофонного запису. У 1908 р. Кучеренка запросили вчителювати до Київської музичної школи Миколи Лисенка. Деякі його курсанти пізніше вступили до «Кобзарського хору», організованого Василем Ємцем у Києві в 1918 р., який згодом став першою Капелою бандуристів. У післяреволюційні часи Іван Кучугура-Кучеренко дає концерти майже у всіх райцентрах тодішньої Харківської губернії і під час виступів розповідає про Українську автокефальну православну церкву. Кобзарює також біля храмів та монастирів. Влада на початку приймала Кучеренка поблажливо, працевлаштувала кобзаря в Мураф’янському клубі. У 1921 р. в повітовому центрі Богодухові було урочисто відзначено 25-річчя його творчої праці кобзаря, а в 1925 р. йому було надано звання Народного артиста УСРР. Проте після «Процесу СВУ–СУМ» у 1930 р. його становище різко змінилося. Кучугурі-Кучеренку забороняють виступати. Кобзар плете рукавиці, вірьовки й тенета. Тим часом на культурному просторі з’явились молоді бандуристи з підібраним ідеологічним репертуаром.
Репресивна Радянська машина не жаліла нікого, якщо ти мав відношення до будь-яких проявів етнічної культури, то це миттєво викорінювалось. Зазнав таких дій на собі й Іван Кучугура-Кучеренко.
Судячи із довідки про страту «От 8 ноября 1937 г. Слушали 34: Дело № 4-го Отдела УГБ ХОУ НКВД, по обвинению: Кучугуру ИванаИовича, 1874 г. рожд., уроженца с. Мурафы, Краснокутского р-на, Харьковской обл., украинца, пенсионера, кобзаря, в 1917 г. Примыкалк УПСР, по ст. 54-2, 54-8, 54-11 УК УССР.
Кучугуру-Кучеренка Ивана Иовича растрелять имущество, принадлежащее ему конфисковать. Верно: секретарь тройки подпись»
Воно й не дивно, адже кобзарі – це проповідники, інформатори, ідеологи свого часу, люди які несли до людей слово правди, віри, любові до своєї рідної землі, люди які ідентифікували українців як представників етносу з глибокими культурними традиціями. Саме це і суперечило радянській імперській ідеології, де будь-який народ ставав частиною імперії.
У березні місяці 1989 р. з нагоди 175-річниці від дня народження Т. Г. Шевченка в Переяславі було відкрито єдиний в Україні Музей кобзарства. Але відкриттю передувало декілька років кропіткої роботи по облаштуванню самої будівлі (крамниця 1904 р.), яка довгий час використовувалась як заклад громадського харчування, та створення музейної експозиції.
Під час цієї титанічної роботи було замовлену серію декоративних порцелянових ваз на фабриці в м. Полонне Хмельницької обл. Розробив цю серію художник Козак Микола Іванович. До неї увійшла й ваза із портретом Івана Кучугури-Кучеренка. Вона і зараз знаходиться у експозиції Музею кобзарства НІЕЗ «Переяслав». На ній окрім портретного зображення є напис Іван Кучугура-Кучеренко (1878 – 1943). Рік смерті не відповідає дійсності, тому що на час створення вази архіви не були доступні, це ще була радянська доба. Вже після проголошення Незалежності України ми маємо дані, що насправді кобзаря було страчено в 1937 р. Але з метою максимально приховати злочини радянської влади надавались такі неправдиві дані. Була прийнята думка, що Кучугура-Кучеренко загинув під час німецької окупації.
Так на прикладі одного експоната із експозиції Музею кобзарства ми можемо прослідкувати той тернистий шлях, який пройшло кобзарство – унікальна традиція, що притаманна лише для України, від свого зародження в часи, коли зароджувалась Українська державність та формувалась українська нація – Київська Русь до його розквіту Дізнатися про трагічні сторінки української історії – знищення не лише кобзарів, а й кобзарства взагалі, тому що знищували не лише фізично, а й духовно. Як приклад такого нищення є саме розстріл Івана Кучугури-Кучеренка. І дізнаємось, як відбувається процес відродження цього явища в сучасних соціально-побутових умовах.
Завідувач НДС «Музей кобзарства» Світлана Тетеря
-
Ваза декоративна з зображенням портрета кобзаря Івана Кучугура-Кучеренка. Авт. Козак М. І. Автор фото Гайдаєнко І. В., 2022 р
Ваза декоративна з зображенням портрета кобзаря Івана Кучугура-Кучеренка. Авт. Козак М. І. Автор фото Гайдаєнко І. В., 2022 р
-
Виписка із протоколу №.2.23 засідань особливої трійки по Харківській області. Фотокопія узята із твідкритих інтернет джерел
Виписка із протоколу №.2.23 засідань особливої трійки по Харківській області. Фотокопія узята із твідкритих інтернет джерел
-
Кучугура –Кучеренко І. І. (1879 – 1937). Фото узято із відкритих інтернет джерел
Кучугура –Кучеренко І. І. (1879 – 1937). Фото узято із відкритих інтернет джерел
