27 ТРАВНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 180 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВІДОМОГО АРХЕОЛОГА, ІСТОРИКА, АРХІВОЗНАВЦЯ ДМИТРА ЯКОВИЧА САМОКВАСОВА (15/27.05.1843–5/16.08.1911)

Народився він 27 (15) травня 1843 р. на хуторі Стахорщина Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії (нині село Новгород-Сіверського району) у збіднілій дворянській родині, яка походила від українського козацького, старшинського роду. Дмитро Самоквасов навчався у Новгород-Сіверській гімназії, потім – на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету, який закінчив у 1868 р.

Був професором Варшавського (1873–1892) та Московського університетів (1894–1911), де викладав право, історію та археологію. У 1873 та 1878 рр. захистив дві дисертації: при Київському університеті «Древние города России», при С.-Петербурзькому – «История русского права». Довгий час керував московським архівом Міністерства юстиції (МАМЮ) (1892–1911). Є автором близько 200 наукових праць.

Як прихильник наукового напрямку, який домагався, щоб писемні джерела, зокрема літописні, перевірялися даними інших наук. Найважливішою з таких конкретних наук виявилася археологія. З початку 1870-их рр. Дмитро Самоквасов захопився археологічними дослідженнями, дуже швидко став активним польовим дослідником. Розкопки нерідко проводив власним коштом. Він здійснив дослідження великої кількості археологічних пам’яток, зокрема городищ та поховань у різних регіонах Російської імперії, у т.ч. в Україні. Одними із найвизначніших його досліджень стали розкопки курганів у Чернігові, зокрема, знаменитого кургану «Чорна Могила» та низки т.зв. «дружинних» (варязьких) поховань Х ст. Курган у Чернігові знаходився в центрі міста. Він згадується в Іпатіївському літописі під 1147 р. За легендами ХІХ ст., тут було поховано засновника міста князя Чорного. Досліджений Д. Самоквасовим у 1872–1873 рр. На початок розкопок висота насипу дорівнювала 10 м, довжина окружності – 170 м. Виявлено поховальне кострище із залишками трьох осіб, значну кількість зброї, побутових предметів, візантійську монету, кістки жертовних тварин. Дещо вище, в самому насипі, на місці тризни знайдені шоломи, залишки кольчуги, казан, два ритони (турячі роги, прикрашені срібними карбованими накладками з прорисованими сюжетними рисунками), монети, бронзова фігурка (імовірно зображення скандинавського бога Тора). Вірогідно, тут було поховано місцевого князя разом із жінкою та підлітком. Поховання датується 960-ми роками. У свій час М. І. Костомаров одним з перших оцінив ці відкриття, визнавши їх несподіваними і надзвичайно важливими у розумінні початків історії давньоруської держави.

У своїх археологічних студіях вчений ставив перед собою багато завдань: на основі археологічних даних спробувати визначити роль варягів у політичній історії Київської Русі, окреслити кордони давньоруських князівств і волостей, простежити етапи формування городищ, визначити їх класифікацію тощо. У науковій діяльності дослідник особливий інтерес приділяв питанню виникнення давньоруських міст, тому його захоплення найбільш ранніми пам’ятками, до яких відносились курганні поховання, було закономірним. Наявність великих курганних могильників у Чернігові, а також у Переяславі привернули увагу науковця до цих пам’яток.

У 1877 р. Д. Я. Самоквасов приїздив до Переяслава, де розкопав 55 курганів на всіх його чотирьох курганних могильниках (по 10-15 курганів на кожному). За локалізацією дослідника курганні могильники розміщувались на околицях давнього Переяслава в чотирьох пунктах: «1) в урочище Альтицком, у кладбищенской церкви, при выезде из Переяслава на пароходную пристань; 2) на выгоне у городского острога; 3) на выезде из Переяслава на Киев, где ярмарочная площадь у кладбищенской церкви; 4) в урочище Подворах при выезде из Переяслава в г. Пирятин». Із 55-ти розкопаних експедицією давньоруських курганів у 17-ти похованнях містився поховальний інвентар: срібні сережки, срібні та металеві персні, срібні та бронзові скроневі кільця, залізні ножі, кістяний гребінець, глиняний посуд та інше. Д. Самоквасов стверджував, що отримані матеріали з вивчених курганних могильників дають змогу говорити про Переяслав, як центр феодальної округи ще в ІХ – Х ст. Дослідник вважав Переяслав одним з найдавніших ранньослов’янських центрів, оскільки жодне з городищ Переяславської землі не мало такої кількості курганних могильників як городище Переяслава. Дослідник відносив розкопані поховання Переяслава до сіверянського поховального обряду, і відповідно вважав, що місто Переяслав та місцевість навколо нього належали до сіверянської землі. Нині дослідники не підтримують цю тезу вченого. Датою заснування міста Д Самоквасов вважав його першу літописну згадку, тобто час складання договору з Візантією 907 р.

Ранній час функціонування курганних некрополів Переяслава підтверджують й сучасні дослідження. Так, виявлений археологами в 2003 р. на східній околиці міста ґрунтовий могильник, датується кінцем ХІ-ХІІ ст., що засвідчує еволюцію поховального обряду від раннього, курганного, до ґрунтового, більш пізнього.

Результати польових досліджень Дмитра Яковича у Переяславі були опубліковані в узагальнюючих монографічних працях: «Основания хронологической классификации, описание и каталог коллекции древностей» (1892) та «Могилы Русской земли» (1908). Питання розвитку поселенських структур Переяславської землі науковець висвітлив у своїй роботі «Северянская земля и северяне по городищам и могилам» (1908).

На сьогодні з вказаних могильників Переяслава частково збереглись курганні насипи лише на могильнику в ур. Ярмарковщина. Тому нині розкопки Д. Я. Самоквасова, збережені, описані й видані ним матеріали досліджень у Переяславі мають неабияке значення для сучасних археологів.

У 1877 р. дослідник здійснив також розкопки двох великих курганів на Переяславщині поблизу сіл Вінинці та Лецьки, зокрема кургану «Гостра могила» з похованнями епохи ранньої бронзи та кочівницького (т.зв. торчеського). За рік до того, у 1876 р. Д. Я. Самоквасов провів розвідку на піщаних дюнах поблизу с. Хоцьки Переяславського повіту Полтавської губ., перед тим обстеживши місцевості біля сіл Яблунівка та Пекарі у Канівському та Черкаському повітах Київської губ.

З ім’ям Д. Я. Самоквасова пов’язані розвиток методології тодішніх археологічних розкопок, а також розробка низки проблем в галузі охорони пам’яток. Він домагався масового обліку і картографування археологічних пам’яток. Авторитетний вчений був одним з розробників «Инструкции для описания городищ, курганов, пещер и для производства раскопок курганов», затвердженій на ІІІ Археологічному з’їзді в Києві (1878). Ця методологія невпинною працею багатьох археологів, зокрема й самого Д. Я Самоквасова, з року в рік вдосконалювалась. Надзвичайно плідний і насичений період польових археологічних робіт дослідника припадає на 1871–1891 рр., а останні розкопки ним були проведені у 1908 та 1909 рр. Свою величезну колекцію знахідок (близько 5,5 тис. одиниць) та археологічну документацію (щоденники, описи, малюнки, креслення) у 1891 р. дослідник подарував Історичному музею у Москві.

Д. Я. Самоквасов був одним з організаторів та учасником ІІІ Археологічного з’їзду у Києві (1874), VІ АЗ – в Одесі (1882), ІХ АЗ – у Вільно (1893), ХІV АЗ – в Чернігові (1908), а також Всесвітньої виставки в Парижі (1878) та Антропологічної виставки в Москві (1897). Він був членом Імператорської археологічної комісії в С.-Петербурзі, Російського географічного, Московського археологічного товариств, товариства Любителів природничих наук, антропології й етнографії при Московському університеті, членом архівних комісій кількох губерній.

Д. Самоквасов пропрацював 19 років у МАМЮ, де зберігалися документи Великого князівства Литовського, Московського царства XIV – XVII ст. та Російської імперії XVIII – XIX ст. – всього більш ніж 2,5 млн. справ. Більшість з них не було навіть описано, багато елементарно не розібрані. Д. Я. Самоквасов, людина рішуча та наполеглива, долаючи супротив, упередження та пануючий в архіві хаос, розробив і застосував новітню методику пофондового опису архівних матеріалів. Його праця виявилася не даремною – вже тоді внаслідок цих запропонованих ним змін та новацій вдалося описати и ввести до наукового обігу низку нових історичних джерел. Він також ініціював та створив проект радикальної реформи архівної служби.

Д. Я. Самоквасов був одним з небагатьох тогочасних вчених, який широко використовував і пропагував археологічні матеріали як важливу складову комплексного історичного дослідження. Йому належить вагомий внесок у вирішенні існуючих на той час проблем походження й становлення давньоруської держави, створення власної концепції історичного розвитку слов’ян з врахуванням матеріалів археологічних досліджень, у постановці багатьох питань як прикладної, так і теоретичної археології, яка на той час утверджувалась як окрема наука. Учений розробив власну класифікацію та хронологію археологічних культур, що була однією з перших спроб подібної розробки науковців. Перед своєю кончиною, незважаючи на хворобу, він як відповідальний науковець встиг скласти науковий звіт про свої останні археологічні дослідження.

Помер Д. Я. Самоквасов 16 (5) серпня 1911 р. у віці 68 років після тривалої і тяжкої хвороби (малярія), похований у Москві.

ПРАЦІ Д. Я. САМОКВАСОВА З ПУБЛІКАЦІЄЮ ПЕРЕЯСЛАВСЬКИХ ПАМ՚ЯТОК:

1. Самоквасов Д. Я. Основания хронологической классификации, описание и каталог коллекции древностей. Варшава: в типографии М. Земкевич, 1892. 143 с.
2. Самоквасов Д. Я. Могилы Русской земли. М.: Синодальная типография, 1908. 276 с.
3. Самоквасов Д. Я. Северянская земля и северяне по городищам и могилам. М.: Синодальная типография, 1908. 119 с.

ЛІТЕРАТУРА:

• Щавельов С. П. Д. Я. Самоквасов: заповіт археолога. Археологія. № 1. С. 98-108.
• Щавелев С. П. Д. Я. Самоквасов – историк, археолог, архивист. Вопросы истории. 1993. № 3. С. 177-183.

• Бузян Г. М., Колибенко О. В. Могильники Переяславля Руського. Слов'яни і Русь у науковій спадщині Д. Я. Самоквасова. Матеріали Історико-археологічного семінару, присвяченого 150-річчю від дня народження Д. Я. Самоквасова (14–16 вересня 1993 р., м. Новгород-Сіверський). Чернігів, 1993. С. 54-55.

• Юренко С. П. Самоквасов Дмитро Якович. Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол. В.А.Смолій та ін. Т. 9. К.: Наук. думка, 2012. С. 435. E mail: http://www.history.org.ua/? Termin=Samokvasov_D

Старший науковий співробітник НДВ археології                                                                                      Бузян Г. М.

• Портрет Д. Я. Самоквасова. 1880-ті рр. Портрет Д. Я. Самоквасова. 1880-ті рр.
• Розкопки кургану Чорна могила у 1872 р. Розкопки кургану Чорна могила у 1872 р.
• Сучасний вигляд насипу кургану Чорна могила. Чернігів. 2013 р. Сучасний вигляд насипу кургану Чорна могила. Чернігів. 2013 р.
• Курганний могильник в ур. Ярмарковщина. Переяслав. 2010 р. Курганний могильник в ур. Ярмарковщина. Переяслав. 2010 р.
• Надмогильний пам’ятник Д. Я. Самоквасову. Сучасний вигляд. Надмогильний пам’ятник Д. Я. Самоквасову. Сучасний вигляд.
•