Дуже багато імен істинних українців-патріотів поетів письменників були закриті для нашого пізнання в роки радянської ідеології. З проголошенням незалежності України (1991р.) шкільна програма поступово стала відкривати для нас, знищенні імена справжніх українських борців національного духу. Один із них - це Іван Багряний (справжнє ім’я Іван Павлович Лозов’ягін), поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч.
Народився у 1906 р. у місті Охтирка на Сумщині. Батько був мулярем, мати походила із заможної родини. В сім’ї ще був брат Федір і дочка Єлизавета. Батьки намагалися давати дітям освіту. З шести років Іван вже відвідував церковнопарафіяльну школу, вірші почав писати ще у 2 класі. Навчаючись у школі, був редактором шкільного журналу «Надія».
Згодом його віддали в науку до початкової Охтирської школи, після якої в 14 років він вступив до технічної школи слюсарного ремесла, а через рік переводиться і закінчує Краснопільську школу художньо-керамічного профілю.
Після здобуття навиків художнього профілю, з молодих років він розпочинає вчителювати (викладав малювання), обіймав низку посад в різних організаціях, працював на шахтах Донбасу. Писав вірші, здійснював поїздку по Україні. Деякий час навчався в Київському художньому інституті, який не закінчив через фінансову скруту та політичну неблагонадійність.
В ті ж роки Іван Багряний ( Іван Павлович Лозов’ягін), захоплюється літературою поезією, знайомиться з представниками української поетичної еліти – Підмогильним, Плужником, Антоненко-Давидовичем, Косинкою, Осьмачкою. Він відвідує засідання опозиційного літературного об’єднання «МАРС» («Майстерня революційного слова»). Його твори нещадно критикувалися за принципову українську позицію. Віршована поема «Ave Maria» (1929) була заборонена цензурою, а історичний роман у віршах «Скелька» (1930) був підданий жорстокому звинуваченню «в проведенні контрреволюційної агітації».
З 30-х рр. І. Багряний зазнає нещадного гоніння і вперше - 16 квітня 1932-го після арешту, 11 місяців знаходиться в одиночній камері внутрішньої тюрми ГПУ. А потім засуджений на три роки заслання до далекого Сходу, звідки намагався втекти, але був спійманий. За спробу втечі отримав новий термін (ще 3 роки).
В червні 1938-го р. він повертається але його знову заарештовують за «участь у націоналістичній контрреволюційній організації». Він не підписує обвинувальний вирок і після двох років в’язниці (83 днів з них - провів у камері смертників), а 1940-го р. за браком доказів був випущений на волю.
Все що довелося І. Багряному пережити він згодом описав в автобіографічному романі «Сад Гетсиманський» (1950) – творі, який на два десятиліття випередив знаменитий «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина.
1940 р. з відбитими легенями й нирками був звільнений під нагляд. Знову оселився в Охтирці, працював декоратором у місцевому театрі, редагував газету «Голос Охтирщини», після початку війни потрапив до народного ополчення, працював в ОУН. І. Багряний приймає рішення переїхати в Галичину, і там приєднується до українського підпілля. Згідно з німецьким курсом щодо української національної інтелігенції в 1942 р. мав бути розстріляний, але випадково врятувався.
1944 р. І. Багряний розійшовся в поглядах з керівництвом УПА й сам, без родини, емігрував до Словаччини, назавжди розлучившись з сім’єю .
У 1945р. засновує газету «Українські вісті», засновує ОДУМ (Об’єднання демократичної української молоді).
В 1945р. Іван Багряний емігрував до Німеччини. Його памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» (1946) набув великого розголосу і став одним із тих документів, що змінили на Заході ставлення до проблеми «переміщених осіб». Редагував газету «Українські вісті», заснував Українську революційно-демократичну партію (1948). Іван Багряний був головою виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР. Виступав за консолідацію українського патріотичного руху.
Певний час Іван Багряний проживав в українській діаспорі Північної Америки і мав творчі стосунки з керівником Української капели бандуристів ім. Т. Г. Шевченка, Григорієм Китастим. Репертуар творів, які виконували учасники Української капели був дуже відмінний від того, що співали в радянській Україні. І це в більшій мірі завдячуючи тій співдружності полум’яного поета борця І. Багряного з композитором Г. Китастим.
Працював у референтурі пропаганди, брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради, розробляв програмові документи.
Аналізуючи біографію відданого великій мрії українців мати волю і незалежність - патріота І. Багряного можна зробити висновок, що здається він прожив кілька самостійних надзвичайно напружених і навіть автономних життів. Жертва тоталітарного комуністичного режиму, засланець, а потім в’язень таборів, що на собі конкретно взнав, що таке репресії й нищення людини в людині. Саме тому він в ті страшні роки нищення виступив з таким закликом:
«Я повернуся до своєї Вітчизни з міліонами своїх братів і сестер, що перебувають тут в Європі і, там по Сибірських концентратах, тоді, коли тоталітарна більшовицька система буде знесена так, як гітлерівська. Коли НКВД піде вслід за Гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький. Коли нам – Українському Народові – буде повернено право на свободу і незалежність в ім’я християнства і справедливості».
Як політолог, він бачив далеко вперед і навіть висловив парадоксальне передбачення: незалежна Україна відбудеться завдяки зусиллям тих, хто перебував у лавах комуністичної партії і в комсомолі. І ця теза коштувала йому дуже дорого. Деякі політичні сили, в еміграції оголосили, що Багряний – комуністичний агент і має спеціальне завдання політично розпорошити еміграцію.
На що поет, письменник, якого висували на Нобелівську премію з літератури, не стримався і описав Григорію Костюку свій стан:
«Я вже задихаюсь. Щоб уявити, якого несамовитого напруження нервів і волі треба мені для витримування всієї зливи мерзості (такої безконечної і такої немилосердної!), треба взяти лише до уваги, що моя душа від природи – це душа поета і мистця. А значить, вона зовсім не пристосована таку мерзость витримувати – не має панцера, та я все це витримувати мушу…».
Іван Багряний, що постійно не мав ні часу, ні умов для літературної роботи, устиг написати немало, хоч неласкава доля вділила йому тільки 57 років.
Його роман «Тигролови» готові були екранізувати в Голівуді. Цей роман надзвичайно привабливий для читача різних часів, різних поколінь української молоді, бо йдеться в ньому про українську людину, яка перемагає неймовірні обставини долі». Все що довелося пережити Івану Багряному дуже швидко підкосило його здоров’я.
Він їде в Європу на лікування, але невблаганна смерть швидко перекреслює його кращі благі наміри життя і боротьби. Він помирає 25 серпня 1963 року в санаторії Сан Блазієн у Західній Німеччині. Поховали І. Багряного в м. Новий Ульм (Баварія).
А в Україні, рідній Охтирці ще довгі роки його вважали німецьким поліцаєм і лише в 1991р. його ім’я отримало політичну реабілітацію. Поступово, згідно указів української влади запроваджувалися літературні премії ім. І. Багряного, називалися вулиці. На будівлі де він навчався в м. Охтирка встановили меморіальну дошку, а також на будинку де жила його родина встановлений пам’ятний знак. А в жовтні 2017р. в Охтирці у парку біля пл. Успенська відбулося відкриття бюсту Івану Багряному. Ініціатор ідеї О. Шугай, архітектор І. Чапенко, скульптор С. Куций. Кошти для втілення проекту прийшли з-за кордону від Фундації імені Івана Багряного - добродійної корпорації української діаспори США.
А сьогодні Україна, її героїчні сини ЗСУ знову віддають своє життя за її свободу волю і незалежність, за те, щоби вигнати з України, з планети Земля червоний російський фашизм так, як в 1945 вигнали фашизм німецький. За що шістьдесят років тому закликав Іван Багряний.
Використані матеріали за посиланнями вільного доступу Інтернет видань:
http://ukrlife.org/main/evshan/25poetiv16.html
https://dovidka.biz.ua/ivan-bagryaniy-biografiya-korotko
https://naurok.com.ua/ivan-bagryaniy-zhittya-i-tvorchist-208299.html
https://www.okhtyrka.net/content/view/7436/236/
Підготувала молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства» Наталія Костюк
/Фотографії з доступних інтернет видань./
