ІМЕНА УКРАЇНСЬКИХ ПРОСВІТНИКІВ-ПОДВИЖНИКІВ, ЯКІ ПОВЕРТАЮТЬСЯ В ІСТОРІЮ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ. МИХАЙЛО ЗЛОБИНЕЦЬ

Дослідник традиції кобзи, бандури В. Ю. Мішалов свого часу знайомив нас із зародженням модернової течії професійного бандурного мистецтва. Він поширював фото ансамблю бандуристів Київського університету св. Володимира, під керівництвом М. Домонтовича (Злобинця) (1904). Згодом нам пощастило дізнатися дещо більше про самого Михайла Злобинця, дані про якого важко було десь відшукати. Саме через В. Мішалова надійшла деяка інформація про талановиту постать Золотоніського краю Михайла Злобинця (псевдо Домонтович). Адже дід Віктора Мішалова Марко Мішалов вчився у сільськогосподарському технікумі й брав участь у колективі бандуристів, яким керував М. Злобинець.

Віктор Мішалов був консультантом дослідників-істориків Оксани Силки-Медалієвої та Лариси Синявської. Саме вони взялися дослідити життєвий і творчий шлях М. О. Злобинця. З часом вони оформили своє дослідження в книгу «Бандури пісня недоспівана».

В рік виходу книги були здійснені перші кроки в питанні повернення пам’яті про унікальну постать просвітництва початку ХХ ст. Автори дослідження сприяли в день представлення книги – організації і проведення акції відкриття меморіальної дошки в пам'ять М. Злобинця (Домонтовича) на будинку колишньої чоловічої гімназії в м. Золотоноша. Також в місті є вулиця, яка носить ім'я Михайла Домонтовича (це був його творчий псевдонім).

Михайло Злобинець розпочав свою творчу діяльність, коли відкрилася доба іншої бандури – хроматичної, яка все більше удосконалювалася та витісняла діатонічний інструмент традиційних незрячих співців. Саме в 10-30-их рр. ХХ ст. бандура стає дуже популярною серед зрячих молодих чоловіків і навіть жінок. В тогочасному суспільстві будівників нової формації  розвивався прошарок представників новітньої української культури. Ця молодь надзвичайно любила традиційних мандрівних кобзарів, яких вони постійно слухали на базарах, біля церков. Від них вони вперше слухали й запам’ятовували і переймали репертуар героїчного епосу: думи, історичні пісні, складали пісні на слова Т. Г. Шевченка, якого відверто ототожнювали з кобзарями. Одним із таких колективів і був ансамбль з п’яти студентів Київського університету ім. св. Володимира під керівництвом М. Домонтовича (1906-1912 рр.).

Той період був перехідним у бандурному майструванні від старосвітської народної діатонічної бандури до пошуків хроматизації звуку інструмента. Звісно, ці пошуки були більше характерними для зрячих музикантів.

М. О. Злобинець (Домонтович) – студент фізико-математичного факультету університету, родом із Золотоноші був і керівником ансамблю, і майстром з виготовлення бандур.

Оксана Силка (Медалієва), дослідниця життя цієї людини, стверджує наступне: «Зафіксовано, що у 10-х рр. ХХ ст. Михайло Олександрович організував та керував міським хором (капелою) у складі понад 50 чоловік (в м. Золотоноші). Для його виступів він сам виготовляв бандури, складав думи, записував існуючий кобзарський репертуар від відомих традиційних кобзарів – Т. Пархоменка, М. Кравченка та І. Кучугури-Кучеренка. У золотоніський період з'являється один з перших україномовних підручників М. О. Домонтовича – «Самонавчатель до гри на кобзі або бандурі».

В звітних матеріалах Золотоніського земства за 1916 р. зафіксована пропозиція Михайла Олександровича про необхідність організації музичної школи – притулку для воїнів-інвалідів, які поверталися з фронтів Першої світової війни. У ній М. Злобинець пропонував безкоштовно навчати грі на музичних інструментах колишніх солдатів із фізичними вадами».

Але починаючи з 1928 р., талановитий поет, бандурист, майстер виготовлення бандур М. О. Домонтович зазнає неодноразових арештів, а потім і заслання на Соловки, де 1937 р. його було засуджено до розстрілу. Там на 53 році обірвалося його земне життя. Більшість бандур, які він виготовив, на жаль, загубилися в ті роки тотального нищення всього українського.

Як згадувала донька іншого бандуриста Михайла Токаревського – Орися: «за гру на цих інструментах радянська влада карала: «релю (ліру) ховали на стріху, бо за неї можна було вскочити в халепу добрячу».

Віктор Козоріз, краєзнавець, член НСКУ, журналіст знову звертається до неординарної постаті М. Злобинця (Домонтовича) і нагадує нам, що 31 жовтня 2023 р виповнюється 140 років від дня його народження.

Тут він народився і виріс, сюди повернувся після закінчення Київського університету і тривалий час викладав в Золотоніській чоловічій гімназії. Одночасно Михайло Олександрович проводив серед місцевого населення велику просвітницьку і громадську роботу як гласний Золотоніського повітового земства, засновник і керівник місцевої «Просвіти» та інших громадських організацій.

В. Козоріз стверджує, що «це була непересічна постать не лише в масштабах Золотонощини, а й всієї України. Здавалось би, для увічнення пам'яті Михайла Злобинця зроблено багато й на цьому можна заспокоїтися. Але, гадаю, це не той випадок. Бо ми ще не все знаємо про життя і творчість та громадську діяльність нашого славного земляка. Не все зробили для його гідного пошанування. Знаємо, що він був репресований і загинув у Соловецьких таборах. Але де саме його могила – невідомо. Не багато знаємо ми і про коло людей, які оточували Михайла Олександровича та з якими він тісно спілкувався, хто справив на нього найбільший світоглядний і україноцентричний вплив. І на кого він впливав своїм авторитетом та харизмою.

Очевидно, одним з таких людей був видатний вчений, юрист, історик, дипломат, громадський і політичний діяч Сергій Шелухін, уродженець села Деньги Золотоніського повіту. На це вказує те, що в газеті «Вісті з «Просвіти», яку випускала золотоніська «Просвіта», друкували його статті. Також в особовому архіві С. П. Шелухіна, який зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, нещодавно вдалося виявити цінне фото, на якому зображений Михайло Злобинець із групою бандуристів. Гадаю, це його учні, гімназисти Золотоніської чоловічої гімназії. На зворотньому боці світлини вказані їхні прізвища, хоча дата її виготовлення невідома. Підпис на зворотньому боці: Рева, Фаворський, Злобинців, прочерк (мабуть, невідомий), Андрієвський, Стахівський, Моторний, Прудько, Лінів. Фото зроблене в м. Золотоноша, в майстерні І. Брагінського, про що свідчить відтиск логотипа цієї майстерні.

З огляду на те, що до нашого часу дійшло дуже мало якісних світлин, на яких зображено Михайла Злобинця, ця може стати своєрідною сенсацією. Принаймні, на ній можна чітко роздивитися очі і риси обличчя Михайла Олександровича, його пишні козацькі вуса, а також побачити його учнів-бандуристів. Подивіться, які в них світлі і одухотворені обличчя! Цікаво було б простежити, як склалася доля кожного з цих учнів. Чи не відреклися вони від свого Вчителя після того, як він потрапив у репресивну сталінську машину? Це ще належить з'ясувати.

Дослідниці життєвого шляху М. Злобинця знайшли в архівах документ, це характеристика на Михайла Олександровича, яку було використано у ході слідства як свідчення його контрреволюційної діяльності: «Будучи викладачем Золотоніського Педтехнікуму, Злобинец щоразу під будь-якими приводами намагався навіювати учням шовіністичні погляди. Щорічно ним організовувалися екскурсії до могили Т.Г.Шевченка по Дніпру, при цьому всі учасники екскурсій ділились ним на курені і т. п. і вся поїздка супроводжувалася співами шовіністичних пісень та загалом мала вигляд старо-козацького походу. Шовіністичні настрої Злобинця настільки були явними, що його називали не інакше як «козак».

Для розширення уявлення про творчу біографію Михайла Злобинця варто було б перевидати (хоч і невеликим накладом) виданий ним у 1913 році "Самонавчитель гри на кобзі або бандурі". З нотами та текстами пісень, які виконував сам М.О. Злобинець.

Було б добре зробити репринтне видання, відсканованої копії цього самонавчителя, віднайденого у фондах Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка.»

Завдання сучасних істориків Черкаського краю, місцевих представників влади розглянути різні пропозиції щодо гідного відзначення 140-річчя М.О. Злобинця.

Віктор Мішалов нещодавно знайшов інформацію про доньку М. Злобинця Лук'яненко Марію, уроджену Злобинець. Після репресії і знищення батька вона якраз закінчила приватний медичний інститут у 1928 р. А ще раніше вона навчалася чотири роки в Київському університеті. Тому розпочала свою трудову діяльність – вчителькою в середніх школах і технікумах м. Вінниця та навколишніх селах. Викладати історію їй не дозволили, тому викладала математику, фізику і німецьку мову. В період Другої світової війни, 1943 р. вона виїхала до Львова, а пізніше проживала на Лемківщині та в Австрії. Перед закінченням війни переїздить в Німеччину. Після війни викладала математику в гімназії в таборі для переміщених осіб біля Мюнхена. Потім працювала в таборовому торгівельному ліцеї у Міттенвальді. В ті роки вона записала від старших жінок, які перебували в таборах, казки, і згодом їх опублікувала під назвою «Українські народні казки»

У 1948 р. Марія переїздить в Сполучене Королівство і поселяється в північно-західній Англії. Працювала на бавовняній фабриці в Рочдейлі до 1957 р. Була ініціатором створення гуртка Організації Українських Жінок у Великій Британії, три роки очолювала його діяльність та організовувала, у власному будинку, перший у Сполученому Королівстві суботній український дитячий садок, згодом була консультантом цієї установи. Також була вчителькою суботньої школи українознавства. Разом з Антоном Лук’яненком проводила короткі курси для виховательок українських дитячих садків і була автором допоміжних матеріалів з дошкільного виховання. Читала лекції з історії України для дорослих студентів Інституту Заочного Навчання, що був заснований Українським Вільним Університетом. Написала перекази «Старогрецькі міти», які в 1960-1961 рр. публікувалися в журналі «Визвольний Шлях» (Лондон). Померла 1 липня 1960 р., похована в м. Рочдейл, Англія (Сполучене Королівство).

Досліджено, що сина Михайла Злобинця – Юрія Михайловича – призвали до лав Червоної армії 3 травня 1941 р. Устьянським РВК Архангельської області. Цей факт є свідченням того, що після етапування Михайла Олександровича на Соловки, його дружина та син поїхали за ним. Доля Юрія виявилася трагічною. Він пропав без вісті у січні 1942 р. У листі одного з його товаришів було написано, що останній раз його бачили 26 вересня 1941 р.

Після Другої світової війни Марія Микитівна Злобинець переїхала до м. Дніпропетровськ (тепер м. Дніпро) (за іншими даними до м. Дніпродзержинськ (нині Кам’янське), у якому і завершила своє земне життя. У 1978 р. приїздила до с. Домантово, зустрічалася з В. Ф. Почепцовим, якому розповіла про останні дні життя Михайла Олександровича. І вони такі:

«Відбувши перший термін покарання, М. Злобинця відповідно до рішення особливої наради від 15 травня 1931 р. було виселено на 3 роки до Північного краю. У засланні він працював кіномеханіком. Через 2 роки, 22 грудня 1933 р., рішенням трійки ОДПУ Північного краю М. Злобинця було звинувачено за статтею 58, п. 10 і вдруге позбавлено волі строком до 5 років. 20 вересня 1937 р. рішенням трійки НКВС Північного краю М. О. Злобинця засудили до вищої мірі покарання – розстрілу. Знаний краєзнавець В. Почепцов, який спілкувався із його дружиною, так описав день його смерті: «А Михайло Олександрович, працюючи в Соловецькому таборі в культосвіті, одного разу не втримався, і поділився спогадами про Україну. Стукач відразу доніс. І М. О. Злобинця «пустили з гірки». Він загинув при падінні. Тіло пошматували собаки. Така кара називалася «спробою втечі». Питання про реабілітацію М. О. Злобинця (Домонтовича) було підняте у березні 1988 р. директором Золотоніського краєзнавчого музею М. Ф. Пономаренком. У відповідності до рішення прокуратури Черкаської області від 12 червня 1989 р. М. О. Злобинця було реабілітовано на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи з відновлення справедливості стосовно жертв репресій, які мали місце у період 30–40-х та на початку 50-х років».

Підготовлено молодшим науковим співробітником НДС «Музей кобзарства»                                                                                              Н. Костюк

Використано матеріали:

https://topnews.ck.ua/society/2019/01/09/85584.html?fbclid=IwAR0-gTsaq0wNfoXYms1iNk5edYPiD8xQJBOlHVj9JSkQcKm-XppoOVLIqbo

Світлини з доступних інтернет-ресурсів і надані Віктором Козорізом.

• Марія Лук’яненко (Злобинець) Марія Лук’яненко (Злобинець)
• М. Домонович "Самонавчатель" М. Домонович "Самонавчатель"
• М. Домонтович М. Домонтович
• М. Домонтович із учнями М. Домонтович із учнями
•