26 липня 2023 року виповнилося 250 років з дня народження видатного українського правознавця, філолога, освітнього діяча, педагога, мислителя і письменника, уродженця міста Переяслава Іллі Федоровича Тимківського (1773-1853), який справив величезний вплив на поширення освіти і шкільництва в Україні у ХІХ ст.
Ілля Федорович Тимківський народився 15(26) липня 1773 р. в місті Переяславі Малоросійської губернії (з 1802 р. – Полтавська) у козацькій родині.
Його прадід по батьківській лінії, Тимофій Антонович Тимко, був козаком Бубнівської сотні Переяславського полку, який згідно з родовою легендою «вийшов із Задніпровської України» після Прутського походу 1711 р. Його ім’я стало родовим прізвищем для нащадків. Він був майстер на всі руки, жвавий, живий. Мав вірну дружину та єдиного сина Федора. Після смерті батька Федір став до війська як козак Тимченко, брав участь у Хотинському поході під час війни з Туреччиною. Син Федора Тимченка – Назар Федорович Тимченко (1739–1790) також козакував разом із батьком, потім упродовж сорока років був настоятелем Покровської церкви у селі Війтівці поблизу Переяслава. За російським законодавством священик мусив змінити прізвище, тому Назар Тимченко писався як Назар Тимківський. Його син Федір Назарович (1739–1790) був полковим осавулом та переяславським поштмайстром, згодом – колезьким асесором і підсудком (1776–1782) і засідателем Золотоніського повітового суду (1782–1790).
У сімї Федора Назаровича Тимківського та його дружини Ганни Савівни було дев’ятеро дітей: шестеро синів і три доньки. Старший серед них – Ілля Федорович Тимківський.
Початкову освіту усі дев’ятеро дітей родини Тимківських здобували в м. Золотоноші в жіночому Благовіщенському монастирі. П’ятьом хлопцям батько дав університетську освіту, двоє стали професорами. Наймолодша дочка Гликерія народила Україні сина-енциклопедиста, першого ректора Київського університету – Михайла Максимовича.
Після навчання у монастирі в Золотоноші, підлітка Іллю батьки віддали на навчатися до Переяславського колегіуму, який він закінчив у 1785 р. У 1785–1789 рр. здобував освіту в Києво-Могилянській академії, де був під опікою рідного дядька. Там вивчали іноземні мови, працювали відомі викладачі, серед яких видатний математик Іван Якимович Фальківський. Ілля годинами пропадав у академічній бібліотеці, любив спілкуватися з іноземцями, які приїздили до Києва. Ілля Федорович Тимківський писав: «…святами для нас були приїзди італійців з Ломбардії; кожного року на місяць, з великою лавкою латинських і французьких книг та естампів, і навчального приладдя».
Під час навчання в Києво-Могилянській академії Ілля почав робити перші проби пера, писав короткі етюди мемуарного характеру про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був. У цих спогадах автор «повертається» на батьківщину – кожен привід переносить його пам’ять у Переяслав, Золотоношу, Кропивну.
Продовжив навчання Ілля Тимківський у Москві (1789–1797): спершу закінчив філософський (1792), потім юридичний (1796) факультети Московського університету. Він глибоко оволодів знаннями з права, латини, класичної літератури, філології, прикладної математики. Його блискучі успіхи у навчанні були відзначені трьома срібними та однією золотою медалями.
Після закінчення навчання у Московському університеті двадцятип’ятирічний випускник І. Тимківський стає викладачем правознавства в Санкт-Петербурзькому юнкерському інституті. У 1802 р. переходить на роботу до Міністерства юстиції, де обіймає посаду юристконсультанта в Міністерстві юстиції. Молодий вчений вирішив систематизувати російські закони у праці «Досвід систематичного зводу законів», що значно випередила «Повне зібрання законів». За неї І. Тимківський здобув високу нагороду – діамантовий перстень і запрошення від Комісії укладання законів перейти до них на службу. Проте І. Тимківський зробив інший вибір. Пропрацювавши лише чотири місяці в Міністерстві юстиції, І. Тимківський вирішив зв’язати своє життя зі сферою освіти, науковими дослідженнями, літературними трудами. Опинившись перед вибором нового місця служби – ординарний професор права у Імператорському Дерптському університеті, одному з найстаріших університетів імперії, або професор ще не існуючого Харківського університету – Тимківський обрав Харків.
Разом із В. Каразіним брав участь у заснуванні Харківського університету, якому віддав майже десять років плідної напруженої діяльності. В особі І. Тимківського Харківський університет отримав досвідченого викладача з усією необхідною підготовкою, схильного до наукової та літературної діяльності, безмежно відданого освіті. У 1803–1811 рр. працював професором юриспруденції, викладав цивільне й кримінальне право, закони й форму судовиробництва, загальну словесність. За цей час І. Тимківський здобув ступінь доктора права Московського університету (1805) і ступінь доктора філософії Харківського університету (1807). Наукове товариство Геттінгенського університету за працю «Порівняння юстиніанових законів з російськими» обрало його своїм членом.
З 1809 по 1811 р. І. Тимківський був деканом відділення моральних і політичних наук (майбутнього юридичного факультету) Харківського університету. Один з перших студентів Харківського університету Т. І. Селиванов так охарактеризував ученого: «Найбільш видатним професором на юридичному факультеті був Ілля Федорович Тимківський. Все у нього було вишукане, а фрази були продумані, вироблені, мовби витончені, вишліфувані й виполірувані… Він знав мови і мав багатосторонні знання і взагалі своїм тоном, своїм оригінальним поглядом на речі й вишуканим красномовством всякого на перший раз міг спантеличити».
Водночас (1803–1811) І. Тимківський був візитатором (куратором) Харківського навчального округу: підбирав учителів для нових навчальних закладів, відкривав школи, гімназії, училища, створював для них програми, посібники, давав настанови директорам, виступав з промовами, виступав за облаштування короткотривалих курсів для вчителів при університетах і поширення грамотності серед селян, запровадив вступні та річні іспити, особисто екзаменував учителів та їхніх підопічних. За сприяння вченого було створено гімназії й повітові училища в Харкові, Чернігові, Катеринославі, Новгороді-Сіверському, Воронежі, Курську.
У цей період написав працю з філософії права «О применении знаний к состоянию и целям государства» (1808), де розглянув закономірності розвитку суспільства і висловив думку, що форма державного правління народу не залежить від окремої людини чи групи людей, а визначається розвитком промисловості й освіти. У своїх поглядах учений спирався на ідеї французьких просвітників, зокрема теорії «природного права» і «суспільного договору».
У 1909 р. І. Тимківський одружився з Софією Халанською, донькою відомого педагога, першого директора Новгород-Сіверської гімназії. Влітку 1811 р. 39-річний професор Харьківського університету через хворобу попросився у відставку і, отримавши її, переїхав у маєток дружини в с. Туранівка Глухівського повіту Чернігівської губернії, за 18 верст від Глухова. Маєток «Туранівка» подарував Софії її хрещений Микола Туранський. Але мрії про тихе родине життя та улюблені заняття не справдилися. У 1812 р., через два тижні після початку війни з Наполеоном, Іллю Федоровича обрали членом Дворянського комітету народного ополчення у місті Глухові. У 1818 р. І. Тимківського було обрано глухівським повітовим суддею. В 1821 р. його переобрали ще на один трирічних термін. Та цього разу Ілля Федорович вдмовився від посади й повернувся в Туранівку, де зайнявся сільським господарством і вихованням власних пятьох дітей і племінника Михайла Максимовича, сина сестри Глафіри, який з 1811 р. мешкав у Туранівці.
У 1825 р. помер тесть І. Тимківського, директор Новгород-Сіверської гімназії І. Халанський, цю посаду запропонували Іллі Федоровичу. 24 вересня 1825 р. він вступив на посаду. У 1804 р., коли він ще був куратором Харківського навчального округу, він приїздив із ревізією у Новгород-Сіверський, сприяв тому, щоб місцеве училище не закрили, а реорганізували у гімназію. І от тепер став директором цієї гімназії. За тринадцять років (1825–1838) керівництва гімназією І. Тимківський перетворив її на одну з кращих. Був учителем К. Д. Ушинського, М. К. Чалого, М. О. Максимовича (свого племінника).
К. Д. Ушинський у своїх «Спогадах про навчання в Новгород-Сіверській гімназії» писав: «Виховання, яке ми здобули в 30-х роках у бідній повітовій гімназії маленького містечка Новгорода-Сіверського, було в навчальному відношенні не тільки не нижче, але навіть вище того, яке в той час здобувалося в багатьох інших гімназіях. Цьому багато сприяла пристрасна любов до науки й деяка навіть педантична повага до неї з боку покійного директора Новгород-Сіверської гімназії, старого професора, ім’я якого відоме і в ученій літературі, – Іллі Федоровича Тимківського… Ось чому в часи Іллі Федоровича Тимківського вихованці Новгород-Сіверської гімназії відзначалися на екзаменах у всіх університетах. Між ними жила, ми не знали чому, якась побожна пошана до науки й до тих не багатьох учителів і навіть товаришів, які ревно нею займалися».
У 1838 р., по закінченню узаконеного терміну служби, 65-річний І. Тимківський вийшов у відставку. Останні п’ятнадцять років життя він провів усвоєму маєтку: піклувався про родину, займався господарством та інтелектуальною працею.
Помер Ілля Тимківський 15(27) лютого 1853 р. у Туранівці. Його поховали у місцевій церкві Введення пресвятої Богородиці. Там пізніше поховали і його дружину. Маєток, де він мешкав, старовинна церква та сама могила педагога були знищені за радянських часів. поховання не збереглися.
Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022–2023 роках» ювілей Іллі Федоровича Тимківського відзначається на державному рівні.
Провідний науковий співробітник НІЕЗ «Переяслав» Олена Жам