26 ЖОВТНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 105 РОКІВ ІЗ ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ДМИТРА ЯКОВИЧА ТЕЛЕГІНА (26.10.1919–01.01.2011) – ВИДАТНОГО ВЧЕНОГО-АРХЕОЛОГА, ДОСЛІДНИКА АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ’ЯТОК ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ

Народився Дмитро Телегін 26 жовтня 1919 р. в с. Плисове (нині Лозівского р-ну Харківської обл.) у селянській родині. Під час колективізації та голодомору, рятуючись від голоду, родина, у якій було дев’ятеро дітей, була змушена переїхати на Донбас, до м. Костянтинівка. Як згадував в одному з інтерв’ю ці події сам Дмитро Якович: «…тікали від голодомору на Донбас, де отримували по 400 г хліба на день». Там він закінчив школу, потім річні учительські курси (1936), після яких працював учителем початкових класів сільської школи (1936–1940). Паралельно навчався на історичному факультеті Слов’янського Учительського інституту (м. Слов’янськ), який закінчив у 1940 р., працював директором школи. У 1941–1945 рр. воював рядовим солдатом на фронтах другої світової війни, демобілізувався у 1946 р. Нагороджений орденами та медалями.

У 1949 р. закінчив історичний факультет Чернівецького університету Його захоплення археологією розпочалося з трипільської культури: дипломна робота випускника була на тему «Трипільське поселення Шипинці». Навчався в аспірантурі Інституту археології АН УРСР, під керівництвом видатного вченого академіка П. П. Єфименка захистив кандидатську дисертацію на тему: «Неолітичні пам’ятки на Середньому Дінці» (1953). Згодом захистив докторську дисертацію «Дніпро-донецька неолітична культура» (1967). А у 1968 р. у світ вийшла його знаменита монографія «Дніпро-донецька культура» (1968). У 1973 р. виходить друком ще одна знакова книга «Середньостогівська культура епохи міді» (1973).

З 1952 по 1990 рр. Д. Я. Телегін працював в Інституті археології АН УРСР, пройшовши всі щаблі кар’єрного зросту: молодшим, старшим науковим співробітником, завідувачем відділу первісної археології (1968–1987), провідним науковим співробітником (1987–1990).

Дмитра Яковича був різностороннім фахівцем: у доробку вченого наукові дослідження з палеоліту, вивчення поховальних традицій доби мезоліту – бронзи, непроста проблематика виділення археологічних культур, етно-лінгвістичні дослідження, індоєвропеїстика та археологія козаччини. Він був ентузіастом застосування статистичних методів в археології, комп’ютеризації обліку археологічних пам’яток. Вчений був ініціатором залучення природничих наук до археологічних досліджень і сам цим систематично користувався: палеоантропологія, палеоботаніка та палеозоологія тощо. Із 1970-их рр. вчений активно вводить методи радіокарбонного датування, впродовж 30 років співпрацює з лабораторією Державного наукового центру з радіогеохімії АН УРСР (М. М. Ковалюх), паралельно проводить дослідження у радіокарбонних лабораторіях Німеччини, Великої Британії, США, Росії. В результаті в значній мірі саме його зусиллями були уточнені хронологічні позиції численних культур від часів неоліту до доби бронзи.

Провідний фахівець України у галузі первісної археології, Д. Я. Телегін розробив загальноприйняту нині концепцію культурно-хронологічного членування пам’яток палеоліту, мезоліту й неоліту та їхню хронологію. Йому належить заслуга у виділенні низки археологічних культур епохи неоліту-енеоліту-бронзи: дніпро-донецької культурно-історичної спільності, середньостогівської та новоданилівської культур. Вчений займався проблемами ґенези та розселення індоєвропейців, довівши гіпотезу про праіндоіранську приналежність середньостогівських племен доби енеоліту. Дмитру Яковичу не вдалося підготувати монографію з індоєвропеїстики, проте низка його статей в дев’яностих років ХХ ст. містить обґрунтування оригінальної версії походження слов’ян.

Понад 50 років Дмитро Якович проводив надзвичайно активні та плідні польові дослідження. Довгий час Д. Я. Тєлєгін очолював Польовий комітет Інституту археології. Розкопав низку пам’яток, що стали еталонними для вивчення різних періодів давньої історії України, зокрема, мезолітичне поселення Ігрень-VIII та унікальні неолітичні могильники Микільський, Вільнянський, Ясинуватський дніпро-донецької культури; поселення середньостогівської культури Дереївка та ін. Керував багатьма археологічними експедиціями, у т. ч. такими великими комплексними експедиціями на новобудовах як Кременчуцька, Дніпродзержинська, «Дніпро-Донбас», «Славутич» та «Січі Запорозькі».

У 1979 р. роботи експедиції «Славутич» ІА АН УРСР під керівництвом Д. Я. Телегіна проходили в зоні розмиву Канівського водосховища, в межах Бориспільського, Переяслав-Хмельницького та Канівського районів, в результаті чого було відкрито ряд цікавих пам’яток, врятованих цими дослідження від знищення та забуття. В межах району було зафіксовано 27 пунктів (Рудяки – 1, Гусинці – 9, Підсінне – 10, Циблі – 5, Переяслав – 2, Великий Григорівський острів – 1, Великий і Малий Бучацькі острови – 3), чотири з яких були багатошарові. Переважна більшість з обстежених пам’яток належала до епохи бронзи – 17 та раннього залізного віку – 10, 3 – належали до неоліту, 1 – до ранніх слов’ян. Ці розвідки були відображені у науковому звіті експедиції, і лише через три десятиліття опубліковані у збірнику «Переяславська земля і духовний світ людини», який вийшов у Переяславі 1998 року за авторства Д. Телегіна та С. Балакіна. Цікаві знахідки тих років були проаналізовані, що може бути використано сучасними дослідниками для історичних висновків та реконструкцій. Проте авторами вказано, що інтенсивні процеси розмиву пам’яток узбережжя Канівського водосховища навряд чи залишили їх у первісному стані, й необхідна нова розвідка обох берегів Дніпра для з’ясування сучасного стану пам’яток та виявлення нових археологічних об’єктів. У книзі Д. Я. Телегіна «Памятники эпохи мезолита на территории Украинской ССР (Карта местонахождений)» (1985), що являє собою якнайповніший на той час звід пам’яток епохи мезоліту України, включено ряд місцезнаходжень і з Переяславщини, зокрема Пасічна, Коржі, Пристроми, Вовчків, Козинці, Карань.

Цікаву пам’ятку пізнього палеоліту, відкриту Ю. В. Костенком у 1984 р., у тому ж році було досліджено експедицією ІА АН УРСР під керівництвом Д. Я. Телегіна та Ю. Г. Колосова. Як згодом виявилося, це було лише перше місцезнаходження на ново виявленій Семенівській пізньопалеолітичній стоянці (Семенівка 1), яка знаходиться за 4 км від с. Семенівка на межі Баришівського та Переяслава-Хмельницького р-нів Київської обл. Дослідниками було розкрито компактне скупчення великих кісток мамонта та ведмедя, кілька десятків крем’яних знарядь. На думку Д. Я. Телегіна, знайдений об’єкт виконував роль своєрідного складу заготовлених будівельних матеріалів і не відзначався ознаками інтенсивної життєдіяльності. Археологічні дослідження на пам’ятці згодом були відновлені експедицією ІА НАНУ під керівництвом Д. Ю. Нужного – умовно Семенівка 2 та 3 (1992–1996, 1999). Виявилося, що всі три досліджених місцезнаходження являли собою короткотривалі стоянки, на яких періодично зупинялися мисливці на мамонтів під час весняно-літнього сезону полювання, декілька разів повертаючись на одне й те саме, зручне для них місце.

До археології козацького періоду Дмитро Якович мав особливий інтерес, вчений фактично створив наново цей розділ археології, розвинув його й залучив багатьох молодих фахівців до вивчення козацтва. Його експедиції провели унікальні розкопки Камʼянської та Олешківської січей, поля битви в урочищі Солониця (Солоницький бій 1596 р.), здійснили підводні роботи в районі острова Хортиця та обстеження козацьких кладовищ на Півдні України. У 1991 р. він створив і очолив науково-дослідний центр «Часи козацькі» при Українському товаристві охорони пам’яток історії та культури й Центрі пам’яткознавства НАН України. З 1994 р. працював провідним науковим співробітником науково-дослідного відділу історії Києво-Печерської лаври Києво-Печерського національного історико-культурного заповідника (1994–2009). У 1992 р. Д. Я. Телегін започаткував щорічну конференцію «Нові дослідження пам’яток козацької доби», яка працює й донині вже 28 років, вийшло 28 збірників наукових праць конференції.

Дмитро Якович успішно займався педагогічною діяльністю: У 1973–1980 рр. викладав на історичному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка «Основи археології» та спеціальні курси з історії мезоліту та неоліту України. викладав також у Художньому інституті курс «Основи археології». Написав підручники для вузів (у співавторстві) «Археологія України» (1994, 2004) та «Археологія доби українського козацтва: XVI—XVIII ст.» (1997).

Д. Я. Телегін був ініціатором видання та членом редколегій численних наукових видань, зокрема журналів «Археологія», «Пам’ятки України: Історія та культура», «Краткие сообщения Института археологии», щорічників «Праці центру пам’яткознавства», «Лаврський альманах» та ін. Був редактором першого тому «Археології Української РСР» (1971 та 1985 рр.). За останнє видання Дмитро Якович разом з колективом був відзначений Державною премією України УРСР в галузі науки і техніки (1977). Отримав премії ім. Вікентія Хвойки (1995) та «Золотий скіф».

Вчений керував археологічними курсами Інституту археології АН УРСР з підвищення кваліфікації працівників краєзнавчих музеїв України (1970–1989). Курси здійснювалися на базі тієї чи іншої археологічної експедиції та поєднували у собі теорію і наочну польову практику. На початку 2000-их років Д. Я. Телегіним на базі Центру пам’яткознавства НАН України започаткований Індоєвропейський семінар, на якому виступали провідні українські історики, археологи, лінгвісти.

Д. Я. Телегін авторитетно й сміливо виступав на захист і збереження як історичних так і природних пам’яток України. Відомий вчений-еколог М. М. Біляшівський засвідчує, що тільки завдяки переконливому виступу та авторитету Д. Я. Телегіна на громадських слуханнях вдалося зберегти для нащадків Південнобузький каньйон (його мали повністю затопити каскадом водосховищ) з його унікальними природними й археологічними багатствами.

Вчений активно займався просвітницькою діяльністю та охороною пам’яток, яка викликала повагу і захоплення колег і однодумців: ним опубліковано 124 науково-популярних статей і газетних публікацій, кілька брошур і книжок, він постійно виступав у засобах масової інформації, доступно й цікаво оповідаючи про складні проблеми історії нашої країни.

Він разом з когортою вчених старшого покоління стояв біля витоків створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, очолював секцію пам’яток археології у структурі Товариства. Завдяки його наполегливим зусиллям були розроблені, виготовлені та встановлені спеціальні охоронні знаки на визначних пам’ятках археології: «…І сьогодні, їдучи степом, можна побачити їх на верхівках курганів, на території городищ і поселень, на інших визначних місцях. Між собою пам’яткоохоронці називають їх Телегінськими стелами...». Його колег, біографів, учнів дивують та викликають захоплення працездатність, ініціативність та глибина наукових пошуків дослідника: «... Неосяжність піднятих Д. Я. Телєгіним питань, його розробки численних проблем, розкопані, знайдені й урятовані ним пам’ятки ще довгий час будуть предметом дослідження його учнів, колег, прихильників. Вони хвилюватимуть всіх науковців своїм оригінальним підходом, висновками, прозорливістю його передбачень». (Пустовалов С.Ж., Титова О.М., 2011).

Як визнають вітчизняні та зарубіжні науковці, неможливо переоцінити внесок Д. Я. Телегіна у ствердження міжнародного авторитету української археології. Він активно листувався з колегами з країн Європи та Північної Америки, виступав на міжнародних конференціях, його наукові праці виходили друком у Великій Британії, Італії, Німеччині, Польщі, Росії, США, Франції, Чехії, значний резонанс у світових наукових колах мали видані в Оксфорді та Вашингтоні монографії Д. Я. Телегіна з проблем неоліту, енеоліту та епохи бронзи. Дмитро Якович був лауреатом Державної премії України, лауреатом премії ім. В. Хвойки та премії «Золотий скіф». Д. Я. Телегін є автором понад 300 наукових праць, у т. ч. 8 монографій.

Дмитро Якович Телегін помер у віці 91 рік 1 січня 2011 р., похований у Києві.

Вибрані праці Д. Я. Телегіна:

1. Телегин Д. Я. Семеновская позднепалеолитическая стоянка / Д. Я. Телегін. Археологичекие открытия 1984. М.: Наука, 1986. С. 316–317.
2. Телегин Д. Я. О скоплении костей и бивней мамонта на Семеновской палеолитической стоянке на Киевщине. Древняя история населения Украины. К., 1991. С. 3–5.
3. Телегін Д., Балакін С. До археологічної карти Переяславського Подніпров’я (за матеріалами розвідки 1979 р.). Переяславська земля і духовний світ людини. К.; Переяслав-Хмельницький: ВФ Пальміра, 1998. С. 57–58.
4. Телегин Д. Я. Дніпро-донецька культура: до історії населення епохи неоліту – раннього металу півдня Східної Європи. К.: Наукова думка, 1968. 254 с.
5. Телегин Д. Я. Середньостогівська культура епохи міді. К.: Наукова думка, 1973. 172 с.
6. Телегин Д. Я. Мезолітичні пам'ятки України (ІХ-VI тис. до н.е.). К.: Наукова думка, 1982. 256 с.
7. Телегин Д. Я. Памятники эпохи мезолита на территории Украинской ССР. К.: Наукова думка, 1985. 184 с.
8. Телегин Д. Я. Неолитические могильники мариупольского типа. К.: Наукова думка, 1991. 96 с.
9. Телегин Д. Я. Часи козацькі: Січі Запорозькі. К., 1997. 207 с.
10. Телегин Д. Я., Титова Е. Н. Поселения днепро-донецкой этнокультурной общности эпохи неолита. К.: Наукова думка, 1998. 142 с.

ДЖЕРЕЛА:

1. Конча С.В. До 85-річчя Дмитра Яковича Телегіна. Археологія. 2004. № 4. С. 11-113.
2. Конча С.В., Титова О.М. Людина творчого пошуку. (До 85-річчя Д.Я. Телегіна). Кам'яна доба України. Вип. 7. К.: Шлях, 2005. С. 6-10.
3. Мезенцева Г.Г. Дослідники археології України. Енциклопедичний словник. Чернігів, 1997. С. 28.
4. До 80-річчя Д. Я. Телегіна. Археологія. 1999. № 3. С. 142–145.
5. До 70-річчя Д. Я. Телегіна. Археологія. 1989. № 4. С.152–153.
6. Телегін Д.Я., Нужний Д.Ю., Петропавловський А.Б. Польовий звіт про розкопки експедиції «Славутич» у 1984 р. Науковий архів ІА НАН України. № 1984/36.
7. Пустовалов С.Ж., Титова О.М. Життя – подвиг в ім'я науки. Праці Центру пам'яткознавства. 2011. Вип. 19. С. 299–306
8. Титова О. Козацькі старожитності у дослідженнях Дмитра Телегіна. Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. 2012. Вип. 21, ч. 1. С. 155–158.
9. Юренко С.П. Телегін Дмитро Якович. Енциклопедія історії України: у 10 томах / ред: В.А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. К.: Наук. думка, 2013. Т. 10: Т–Я. С. 47.
10. Пустовалов С.Ж., Потєхіна І.Д. До 100-річчя Дмитра Яковича Телегіна. Археологія. 2019. № 4. 130–132.
11. Самойленко Л. Телегін Дмитро Якович URL: http://www.archaeology.univ.kiev.ua/home/index.php?option =com_content&view=category&id=46&Itemid=101
12. Шидловський П.С. Результати досліджень Семенівського пізньопалеолітичного комплексу в 2004-2008 рр. Vita Antiqua. 2009. 7-8. С. 78-89.
13. Шидловський П.С. «Мамонтові міграції» та сезонна адаптація населення Середнього Подніпров’я в добу верхнього палеоліту. Кам’яна доба України. 2005. 7. С. 73-77.

Старший науковий співробітник НДВ археології                                       Г. М. Бузян

• Д. Я. Телегін. 1990-ті рр. Д. Я. Телегін. 1990-ті рр.
• Д. Я. Телегін. 1960-ті рр. Д. Я. Телегін. 1960-ті рр.
• Д. Я. Телегін в експедиції. 1970-ті рр. Д. Я. Телегін в експедиції. 1970-ті рр.
• Д. Я. Телегін в експедиції. 1980-ті рр. Д. Я. Телегін в експедиції. 1980-ті рр.
•