9 листопада 1794 р. помер на Харківщині на хуторі Іванівка Григорій Савич Сковорода – всесвітньо відомий український філософ-містик, який символізує для українців спадкоємність вікової історії нації. Це символ мудрості, нескореності…
Постать Г. С. Сковороди стала легендарною ще за життя мандрівника. Але не лише життя, а і його смерть оповита таємницями, домислами та легендами.
Мандрівний філософ 23 серпня 1794 р. прийшов на хутір Хотетово Орловської губернії до свого учня, друга, високоповажного таємного радника – Михайла Ковалинського, для якого Г. Сковорода був «духовним батьком». Обнялися старі друзі. Обидва жваво загомоніли й рушили до будинку, розповідаючи наввипередки про себе, - наче часу лишилось обмаль. Впродовж півмісяця 71-річний Григорій Савич спілкувався із найвідданішим учнем, читав свої рукописи, пояснюючи окремі місця, відповідав на численні запитання Михайла Івановича. Г. Сковорода умів передати допитливій людині «Божу іскру» - мудрість та знання. Понад усе у світі цінував справжню істину й щирість друзів, милі серцю поля та луки, привертав до себе увагу не стільки європейською вченістю, як скромністю та поміркованістю.
За спогадами Михайла Ковалинського, Григорій Сковорода вдягався пристойно, але просто, завжди вживав їжу звичайну і грубу, спав не більше чотирьох годин на добу, завжди виглядав бадьорим, рухливим, усім задоволений. І лише до вбогих був особливо прихильним.
Розум, честь та свобода, буденне життя по совісті – основні цінності Григорія Савича. Не зумів піймати його світ: ні царі, ні пани, ні ченці, ні чиновники, ні жінки…
Михайло просив його залишитись, перезимувати, але Григорій Савич не погодився. Він повернувся в с. Іванівку, на Харківщину до поміщика Андрія Івановича Ковалівського. На даний час це с. Сковородинівка Харківської області. В цьому селі 26 вересня 1790 р. Г.С. Сковорода написав надзвичайно цінного листа – своєрідний заповіт. У ньому він подає реєстр своїх творів (правда, не всіх) 18 оригінальних і 7 перекладів, зірочками відзначає ті, які він вважає кращими, а також, дає відомості, у кого вони зберігаються. З даного листа вже видно, що Г. С. Сковорода десь у 1789-1790 рр. хворів. У 1792 р. Г.С. Сковорода жив в с. Гусинках, де 5 січня написав листа Якову Правицькому (учню із Харківського колегіуму): «Пишу видь к Вам, обаче болен». 1793 р. жодної звістки, жодного листа. Навесні 1794 р. Г. С. Сковорода, знову, жив у с. Іванівці. Звідки 2 квітня написав невеликого листа до Михайла Ковалинського: «Старість моя страждає, але страждає тлінне тіло, а не душа… Бувай здоров, найдорожчий. Твій слуга і друг Григорій…». Це останні, відомі нам слова, написані Г.С. Сковородою. З цих листів, видно, що перед смертю Григорій Савич довго хворів.
З М. Ковалинським Г. Сковорода останній раз зустрівся в с. Хотетово (сьогодні російська федерація, Орловська область), куди він приїхав хворий не дивлячись на далеку дорогу та несприятливу погоду. Григорій привіз йому свої твори, був там три тижні. Михайло просив його залишитись, перезимувати, але Григорій Савич не погодився. Він знову повернувся в с. Іванівку, на Харківщину. В даному селі існує зворушлива легенда про смерть видатного українського філософа. Наче він за день до смерті був веселий, жвавий, за обідом багато говорив, так що всі були зачаровані його «краснорѣчіем», начебто потім «долго ходил он по излучистым тропинкам, рвал плоды и раздавал их работавшим мальчикам», далі пішов копати собі яму-могилу, прийшов до хати, змінив білизну, помолився Богу, і «подложивши под голову свитки своих сочиненій и сѣрую свитку – лег, сложивши накрест руки…». Так смерть філософа описав Ізмаїл Срезневський (історик, філолог-славіст, фольклорист). Але які плоди міг зривати Г. С. Сковорода 9 листопада? Все давно опало. Які «свитки своих сочиненій» він поклав під голову? Їх у нього не було. До того ж Григорій Савич писав у зошитах, які «раздал, раздарил, расточил…». Однозначно Г.С. Сковорода був цікавою, непересічною людиною і, напевне, відчував життя значно тонше, ніж ми з вами. Швидше за все передчуття смерті у нього було. Він відчував, що життя його вже добігає кінця і був до цього готовий. Він писав: «Дух бодр, а тіло немощне». А власнику маєтку, де він жив, Андрію Ковалівському сказав напередодні цитатою з Біблії: "Пора, друже мій, в дорогу".
Копав Григорій Сковорода собі могилу чи ні - то все народні перекази. І це тільки підтверджує те, що він був дуже незвичним чоловіком, адже про пересічних людей легенди не складають.
Помер Сковорода в неділю на світанку 29 жовтня (9 листопада за новим стилем) 1794 р. в с. Іванівка. Михайло Ковалинський пише: «Перед кончиной завѣщал передать его погребенію на возвышенном мѣстѣ близ рощи и гумна и слѣдующую, здѣланную им себѣ надпись написать:
Мір ловил меня, но не поймал».
Невідомо, чи був на похороні найближчий друг Михайло Ковалинський, але звістка про смерть Сковороди до нього дійшла швидко. Уже через кілька днів він склав шестирядковий вірш-епітафію «ревнитель істини», якою і закінчив біографію Г. С. Сковороди.
Ревнитель істини,духовний богочтець,
І словом, й розумом, і житієм мудрець;
Любитель простоти і від суєт свободи,
Не підлий, прямо друг, вдоволений завжди,
Досяг на верх наук, пізнавши дух природи,
Достойний для сердець взірець, Сковорода
Григорій Савич Сковорода жив у ХVIII ст., яке для українського народу є надзвичайно складним і трагічним. У цей період було розпочато глобальне нищення всього українського. Ліквідація Гетьманату і створення Малоросійської губернії, Ліквідація Запорізької Січі, Закріпачено селян Лівобережжя та Слобожанського краю. В 1784 р. на вимогу сенату запроваджується викладання російською мовою і викладається предмет «російськоє красноречіє». І ось в цей складний час Григорій Сковорода не втратив себе: писав українською, подорожуючи збирав по крихтах і систематизував народну мудрість, закликає бути вільними, свободними:
Що є свобода, добро в ній якеє,
Кажуть неначе воно золотеє,
Ні ж бо незлотне, зібравши все злото
перед свободой воно лиш болото…
Вчення мандрівного філософа актуальне сьогодні, його слова здатні впливати на людину, робити її духовно багатшою і щасливішою. Слова Григорія Сковороди допомагають нам жити та боротися за право бути собою.
Старший науковий співробітник НДВ «Меморіальний музей Г. С. Сковороди» І. В. Більченко