Андрій Добрий, син Володимира Мономаха від другої дружини-половчанки, народився 11 серпня 1102 року. Андрієм його назвали на честь діда, це було хрестильне ім’я Всеволода Ярославича. На вибір імені могла вплинути також близькість дня пам’яті мученика Андрія Стратилата (відзначається 19 серпня), але Андрієм-Стратилатом князя називають у пізніх джерелах. А от домашнє найменування – Добрий – доніс нам давньоруський літопис.
Світ Андрій побачив у Переяславі, адже батько його був тоді переяславським князем. До початку 1114 року, коли Мономах став великим київським князем, юний княжич прожив у Переяславі. У 1117 році батько оженив його: «В се же лето поя Володимеръ за Андрея внуку Тугьртьканову». Хлопцю заледве виповнилося 15 років, а у нього вже була дружина-половчанка. Такі ранні династичні шлюби не були рідкістю в давньоруський час. Шлюб вчергове скріплював досить тісні родинні зв’язки Мономаха з окремими половецькими ханами. Але запрошувати половців до Києва навряд чи було доцільно, тож весілля, швидше за все, проходило в прикордонному Переяславі.
Як правило, з одруженням князь отримував і свій перший стіл, та джерела про початок княжої кар’єри Андрія нічого не говорять. На початку січня 1119 року у Володимирі Волинському помер його старший брат Роман, і батько послав Андрія князювати до Володимира.
Після смерті Мстислава Володимировича, сина Мономаха, який був великим князем після батька, на престол у Києві очікувано сів наступний Володимирович – Ярополк. А от за Переяслав, як обов’язковий етап політичної кар’єри перед отриманням великого київського столу, розгорілася вперта боротьба. Юрій Долгорукий та Андрій Добрий, сини Мономаха від другого шлюбу, усунуті батьком від «причастя в Руській землі», не змирилися з таким рішенням. Від 1132 року у місті змінилося декілька князів – Всеволод Мстиславич, Юрій Долгорукий, Ізяслав Мстиславич, Вячеслав Володимирович, знову Юрій Долгорукий. Кінець кінцем взимку 1134–1135 років: «Приведъ Ярополкъ брата своего Андрея из Володимеря и да ему Переяславль».
Переяслав став другим і останнім столом Андрія Доброго. Князь був хоробрим воїном і вмілим полководцем. М. М. Корінний вважає, що Андрій був одним з останніх князів, які проводили незалежну політику переяславського столу. Андрій Володимирович неодноразово і впевнено захищав Переяслав від Юрія Долгорукого та його союзників чернігівських князів. На вимогу Всеволода Ольговича (тоді великого київського князя) віддати Переяслав в обмін на Курськ, Андрій відповів: «Ліпше мені смерть із дружиною на своїй отчизні і дідизні взяти, аніж Курське княжіння». Він також успішно очолював оборону півдня від половців, ходив у походи, заключав мирні договори з кочовиками.
Розуміючи, що претендентів на Київ більш ніж достатньо, Андрій Володимирович не став поповнювати їхні ряди, а зосередився на управлінні Переяславським князівством і докладав максимум зусиль для його захисту і розвитку. Зокрема, з Андрієм Добрим дослідники пов’язують зведення укріплень навколо міського посаду Переяслава, що значно посилило обороноздатність міста. А захищатися Андрію Володимировичу було від кого.
Отже, Андрій Добрий і народився, і помер в Переяславлі Руському. У нашому місті пройшло його дитинство і юність, тут він сформувався як особистість. Князював Андрій у Переяславі наче й недовго – сім років, але зробити встиг багато. Захист від половецьких набігів та від конкурентів – це у першій половині ХІІ століття мусили робити усі переяславські князі. А от зведення валів «окольного міста» – це вже ініціатива Андрія Доброго, вчасна і дуже потрібна, та не обов’язкова для нього. Але ж збудував, значно посиливши захист пересічних переяславців. Еліта жила на дитинці, оточеному валом і ровом, посад же був заселений переважно звичайними людьми, беззахисними перед військовими нападами. Інші князі, сучасники Андрія Володимировича, переймалися більше перспективою стати великим князем, що її передбачав переяславський стіл, аніж проблемами Переяслава та його жителів.
Життя Андрія Доброго і розпочалося, і закінчилося в Переяславі. Князь помер 22 січня 1142 року. Наступного дня його поховали у прибудованій до південно-східного кута Михайлівського собору невеличкій усипальні у розкішному шиферному саркофазі. Під час поховання Андрія Володимировича відбулося «знамення» – гало (рідкісне оптичне явище в атмосфері). У літопису про це написано так: «Коли ж несли його до могили, предивне знамення було на небі: було три сонця, що сіяли межи собою, і три стовпи, що стояли од землі до неба, а над ними усіма був, як дуга, місяць, що окремо стояв. І стояли знамення ті, поки не похоронили його».
Використана література
Войтович Л. В. Княжа доба на Русі: портрети еліти. Біла Церква, 2006. Ипатьевская летопись (ПСРЛ, т. 2). М., 2001.
Коринный Н. Н. Переяславская земля, Х – первая половина ХІІІ века. К., 1992.
Ливина А. Ф., Успенский Ф. Б. Выбор имени у русских князей в Х–ХVІІ вв. Династическая история сквозь призму антропонимики. М., 2006.
Літопис Руський за Іпатським списком /авт. перекл., передм. та прим. Л. Є. Махновець. К., 1989.