П’ятдесят років тому, у 1972 р., колекція млинів Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини поповнилася водяним млином із с. Гамаліївка Шосткинського р-ну Сумської обл.
Млин було виявлено у 1968 р. завдяки відомостям, отриманим від мешканця с. Ярославець Кролевецького р-ну Сумської обл. В. Д. Коваленку. Він написав листа директору Переяслав-Хмельницького державного історичного музею М. І. Сікорському, яким поінформував, що в його рідному селі зберігся вітряк-голандка, а в селі неподалік на території Харлампіївського монастиря – чудовий діючий водяний млин.
9–13 червня 1969 р. «на розвідку» до с. Гамаліївки була відряджена Л. С. Кузьменко, на той час лаборант фондів музею (наказ № 26 від 09.06.1969 р.). За її спогадами, водяний млин розміщувався поблизу монастиря на ставку, на ньому виготовляли дерть для відгодівлі свиней, що утримувалися при монастирі. Домовитися з ігуменею монастиря про переміщення млина до переяславського скансену з першого разу не вдалося. За кілька тижнів М. І. Сікорський відрядив музейних працівників на пошуки іншого водяного млина в Макарівський р-н Київської обл., але й надію на музеєфікацію гамаліївського млина не полишав. Впродовж року він з колегами шукав шляхи впливу на власників млина – ігуменю монастиря і керівництво радгоспу ім. Леніна, на балансі якого він офіційно перебував. З цією метою до переговорів залучалися П. Т. Тронько, колеги з місцевих музеїв та регіональних відділень Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. І врешті-решт спільні зусилля дали результат – вдалося домовитися про передачу млина музею.
Загалом роботи з виявлення, демонтажу, перевезення та встановлення на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини гамаліївського млина тривали з 1969 р. по 1972 р.
Згідно із наказом № 54 від 15.10.1970 р. 9 листопада 1970 р. в Шосткинський р-н Сумської обл. «по розборці і перевозці водяного млина» відряджено В. П. Шаблевського, водіїв І. І. Теслю та М. І. Петруню, реставраторів В. М. Сулиму та Г. Г. Кулічевського терміном на 5 днів. Проте перевезти споруду відразу не вдалося. Тому невдовзі на демонтаж водяного млина було відряджено чергову бригаду в складі музейних водіїв І. І. Теслі й М. І. Петруні, та реставраторів В. М. Сулими, Г. Г. Кулічевського, М. Ф. Заболотнього, О. С. Горбенка, В. С. Савенко, Ф. Ф. Федоренко (наказ № 56 від 01.11.1970 р.). Роботи тривали 15 днів, але не були завершені. У зв’язку із наближенням зими і значним похолоданням демонтаж млина було призупинено й відновлено весною наступного року. Лише наприкінці літа 1971 р. вдалося млин частково відновити на території музею. 8 червня 1971 р. комісія у складі зав. філіалом Музею просто неба М. І. Жама, заступника директора по будівництву П. Ф. Щербини, головного реставратора В. М. Сулими склала акт про техніко-конструктивний стан гамаліївського млина. Зокрема, було з’ясовано, що цей млин стаціонарного типу, зрубної конструкції (стіни з масивних тесаних плашок, покладених в зруб, кругляками в середину будівлі), двоповерховий. Колеса наливні, верхньобійні, мали значні переваги над підливними нижньобійними, бо, використовуючи більшу силу падіння води, мали і більшу потужність. В основі млина – три вали: два вали обслуговували жорнові постави, один – крупорушку. Механізми розміщені на другому поверсі споруди. На момент перевезення млина до музею в ньому було лише два з трьох валів із колесами. На першому поверсі – двері на винос борошна, на другому – для внесення зерна. На другому поверсі на чільній і тильній стороні розміщені вікна. Дах двосхилий, критий бляхою. Розміри млина: ширина – 4,72 м, довжина – 8,81 м, висота – 4,5 м. За свідченнями респондентів, на млині, окрім помелу зерна і драння крупи, можна було виготовляти ще й сукно (способом валяння). Проте підтвердити це нині неможливо у зв’язку з тим, що не збереглися пристрої для валяння.
Встановили млин в долині р. Попівки – притоки р. Трубіж. При цьому штучно створене середовище млина вийшло достатньо правдиве, рівноцінне первинному оточенню будівлі. При цьому відвідувачі мають можливість з усіх боків оглядати конструкцію млина.
Відомо, що в приміщенні цього водяного млина М. І. Сікорський планував розмістити Музей рибальства Середньої Наддніпрянщини, а в розташованій поруч хаті із с. Єрківці Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. – відтворити інтер’єр помешкання рибалки. Проте від цієї ідеї відмовилися і млин залишився тим, чим і мав бути – спорудою для переробки зерна. У «Віснику республіканської інформації» від 20 жовтня 1970 р. було опубліковане інтерв’ю, яке надав кореспондентові РАТАУ (Радіо-телеграфне агентство при Раді Міністрів УРСР) заступник директора музею М. Н. Єрмольєв. Зокрема, він розповів: «Нещодавно на березі Трубежу встановлено водяний млин, якому більше сотні років. Поруч із ним незабаром розташується будівля корчма. Її перевезуть із Черкащини. Тут відвідувачі куштуватимуть смачнні вареники та пироги з того борошна, що його змелють у цих млинах».
Водяний млин з с. Гамаліївка Шосткинського р-ну Сумської обл. є важливою складовою зібрання пам’яток народної архітектури Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини і становить значний науковий інтерес для дослідників господарської історії українського народу, викликає щире зацікавлення у відвідувачів музею. Без водяних млинів і вітряків важко уявити давнє традиційне українське село, адже млинарство завжди було невід’ємною частиною сільського господарства українців.
Провідний науковий співробітник Музею хліба, кандидат історичних наук Олена Жам
