Кожна система обліку часу потребує якогось початкового моменту, від якого здійснюється відлік років. Це т. зв. ера (від лат «aera» – число, цифра – мається на увазі початкове число).
Відправною точкою літочислення могла бути будь-яка важлива подія в історії певного колективу людей. У первісний період розвитку людства вимір часу розпочинався від землетрусів, великих повеней, військових сутичок. У суспільствах Стародавнього Сходу та античного світу лік років здійснювався у відповідності з роками правління володарів, або від моменту завоювання чи, навпаки, отримання незалежності. Греки із середини ІІІ ст. до н. е. відлік часу розпочали від перших олімпійських ігор, які нібито відбулися 1 липня 776 року до н. е.
Початком ери могла бути не лише реальна подія, а й міфічна, легендарна. Найпоширенішою легендарною ерою була ера «від заснування Риму».
Легендарними є і т. зв. релігійні або світові ери. Буддійська ера розпочиналася з 544 року до н. е., мусульманська – гіджра – переселення пророка Мухаммада із Мекки в Медину – з 16 липня 622 року. Християни для створення своєї релігійної ери за вихідний момент взяли «створення світу». В різних частинах християнського світу дату цю вирахували по різному, тож таких ер було багато. Найбільш вживаними були три світові ери «від створення світу» – александрійська, антиохійська та візантійська. Візантійська ера була складена у 353 році за часів імператора Констанція. Літочислення за нею здійснювалося від неділі 1 вересня 5509 року до н. е. На Русь прийшов дещо змінений її варіант, у якому літочислення велося з 1 березня 5508 року до н. е.
Легендарною є і наша сучасна ера від «Різдва Христового». Ця ера була створена у 525 році н. е. римським монахом, папським архіваріусом, «скіфом» за походженням Діонісієм Малим. Складаючи нову таблицю пасхальних циклів, він запропонував замінити тодішню еру Діоклетіана (злісного ворога і переслідувача християн) іншою, яка б стосувалася християнства – ерою від «Різдва Христового».
На основі довільних розрахунків Діонісій вирахував дату народження Христа. Для цього він узяв число у 532 роки, назване церковниками «великим індиктіоном». Утворене воно у результаті перемноження чисел 19 і 28. Числом 19 позначається «коло Місяця», тому що через кожні 19 років усі фази Місяця припадають на ті ж числа календарного місяця. Числом 28 позначається «коло Сонця» – через кожні 28 років числа календарних місяців припадають на ті ж дні тижня. Через кожні 532 роки одним і тим же числам місяця будуть відповідати одні й ті ж назви днів тижня, а також одні й ті ж фази Місяця, а пасхальні дні випадають на одні й ті ж дати і дні тижня.
За євангельськими переказами Христа було розіп’ято на 31-му році життя, а воскрес він у день Благовіщення, який відзначається 25 березня. Того року це була неділя, ця неділя стала днем першої християнської Пасхи (день Воскресіння). Тому, якщо перша християнська пасхальна неділя була у 31 році новоствореної ери, то така Пасха (неділя, 25 березня і та ж фаза Місяця) знову мусила повторитися у 563 році (31 плюс 532) ери від «Різдва Христового». Рік народження Христа і, відповідно, перший рік нової ери вже не важко було сумістити з існуючою тоді ерою Діоклетіана.
Можливо розрахунки Діонісія і були довільними, але вони були логічними і чіткими. Та середньовічне суспільство дуже цінувало традиції і не поспішало змінювати звичне літочислення. Лише з середини VІІІ ст. з’явилися перші згадки ери від «Різдва Христового» поряд із посиланням на рік від «створення світу». З Х ст. нове літочислення застосовувалося все частіше, а з середини ХV ст. дата від «Різдва Христового» стала обов’язковою у папській канцелярії. До ХХ ст. нову еру прийняли у всіх християнських країнах, а згодом і в більшості країн світу.
У наш час ера від «Різдва Христового» або «наша ера» стала абсолютною шкалою для фіксації історичних подій всіх епох у часі. Літочислення від цієї ери було використане для впорядкування хронології всесвітньої історії.
Вважаючи Ісуса Христа історичною особою, ми не можемо не визнати певну неточність датування новозаповітних подій. Найперше, традиційно вважається, що земного життя Ісуса було 33 роки. Геологи підтверджують сейсмічну активність в районі Мертвого моря на початку квітня 33 року н. е. (землетрус звалив камінь, який закривав вхід до печери, де був покладений Ісус), що опосередковано підтверджує дати смерті і воскресіння.
Не все зрозуміло і з датою народження. Віфлеємська зірка, яка знаменувала Різдво Христове, на думку вчених, могла бути кометою, спалахом наднової чи з’єднанням планет (коли Марс, Юпітер, Венера чи Сатурн розміщуються таким чином, що замість двох на небосхилі видно лише одну, більш яскраву зірку). За розрахунками астрономів та дослідженнями писемних джерел усі ці астрономічні явища мали місце у проміжку між 17 роком до н. е. та 9 роком н. е. Хоча спалахи наднових та з’єднання планет відбувалися ближче до звичної дати – від 7 року до н. е. до 2 року н. е.
Крім того, народження Ісуса відбулося за правління царя Ірода, який помер 4 року до н. е.(за іншими джерелами – 1 року до н. е.). Отже, дати земного життя Христа є до певної міри умовними, що є доказом умовності ери від «Різдва Христового», як і будь-яких інших світових ер.