МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ СОКОЛОВСЬКИЙ (Сарма)

МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ СОКОЛОВСЬКИЙ (Сарма) –

священник УАПЦ і художник, бандурист і поет - один із організаторів СУМу 20-х років, учасник підпілля ОУН, політв`язень

(19.05.1910 – 09.01.2001)

   Микола Олександрович Соколовський (Сарма) – що це за постать в українському просвітництві? В Музеї кобзарства експонується його світлина і поряд рукопис його вірша патріотичного змісту.

«Мені в Карелію прислала мама,

сорочку вишиванку,а бандуру сам зробив,

її я мав, як подругу, теж бранку

Жорстокої совєцької доби.

У час коли темнішав ліс похмурий,

а день трудний уже спливав,

Я, в пам’яті зберігши простір волі й степу,

Під рокіт струн бандури, невольникам співав,

безсмертну «Думу про Мазепу».

Біломор-канал

Карелія, с. Шижня 1932р.

Микола Сарма-Соколовський – це непересічний образ справжнього українського патріота, який залишив в історії української культури свій значимий слід. Роки життя його прийшлися на тяжкий період сталінського терору, німецької окупації – коли в катівнях та поневіряннях викристалізовувалося його полум’яне серце, формувалася патріотична і віддана, героїчній історії свого народу, особистість.

Народився він у родині священика і борця за волю України – Олександра Соколовського в селі Хороше на Дніпропетровщині на березі річки Самара. Про ріку співали в кобзарських думах і сам Микола згадував: «Я народився там, де водяними бугаями дудніла Самарська сага, де росами плакала степова тирса і тужила за минулим розрита могила». Виховання в родині відбувалося на кращих зразках духовного розвитку особистості. Адже з ранніх літ він допомагав батьку в церкві з виконанням церковних піснеспівів. Був майстровитим і гарно малював, тому після школи поїхав на навчання у художньо-керамічну школу ім. М. В. Гоголя до Миргорода, де відразу починає вести активну громадську діяльність. Навколишнє оточення впливало на нього відповідно. Серед них викладач малювання та орнаменту – Федір Красицький – небіж Тараса Шевченка, художник Опанас Сластіон, який також був бандуристом і прищеплював Миколі любов до кобзарства. Він розпочав брати уроки гри на бандурі у братів Корецьких, а також у колишнього поводиря сорочинського сліпого кобзаря Михайла Кравченка – Івана Яриша.

Після завершення навчання Микола Соколовський переїздить до Дніпропетровська і продовжує вдосконалювати освіту на художньо-промислових курсах Михайла Панича. Веде активну громадсько політичну діяльність і, за членство у Спілці Української молоді, Дніпропетровське ГПУ його арештовує у серпні 1929 року. Після піврічних допитів він отримує вирок – п’ять років заслання до Карелії, де на кожному метрі в лісових хащах та болотах Парандовського тракту були втрамбовані трупи політичних в’язнів. У таких жахливих умовах гартувався характер майбутнього патріота. Його ще досить юне серце давало наснагу до життя і волі іншим в’язням. Про це свідчили спогади побратимів по засланню. Один із них, Василь Пікулик, згадував: «Перебування з Миколою Соколовським в неволі знімало будь-який страх перед смертю чи муками. Він завжди був оптимістом, умів вселити в нас підтримку та віру. Своїм дотепним словом розвеселяв, а піснею закликав нас не забувати – що ми мусимо все витримати і вернутися до нашої матінки України.»

Після 4-х років ув’язнення М. Соколовський відбував військову службу, де виконував найтяжчі роботи. Якось їх перевозили товарняком на Далекий Схід і йому вдалося втекти на Донбас, де жила рідня. Згодом він, втаївши свою біографію – вступає до Київського художнього інституту, але змушений залишити навчання та розпочинає працювати методистом у Будинку народної творчості м. Полтави.

Коли розпочалася Друга світова війна, Соколовський знаходиться на військовій перепідготовці в офіцерському званні. Їх ешелон, що прямує в евакуацію, попадає під бомбардування і він повертається назад в окуповану Полтаву. Живе разом з дружиною і дитиною в окупованому місті, малює і так заробляє сім’ї на прожиток.

Навесні 1942 року Микола поступив на курси священиків Української автокефальної церкви. Також приймає участь у реставрації живопису Покровської церкви, останнього кошового Війська Запорізького Петра Калнишевського. У цій церкві він був рукоположений у священики і згодом переїздить працювати у село Раранча (Сарагурського району) на Буковині. В кінці 1944 року його арештовують слідчі Чернівецького КДБ як автокефального священика та українського націоналіста. Знову висилають до таборів, але по дорозі він двічі втікає і певний час знаходиться у Визвольному Українському русі в Карпатах.

У 1948 році потрапляє в засідку і його садять на п'ятнадцять діб у камеру смертників. За присудом трибуналу Прикарпатського військового округу вирок смерті замінюють на 25 років заслання йому і його родині. Покарання він відбував в Інті, Абезі та Мордовії. На всяку творчу діяльність Сарма- Соколовському накладали сувору заборону, але він продовжував складати вірші, робив бандури, грав, співав і постійно підтримував своїх друзів.

Після звільнення у 1961 році Сарма-Сокловський ще довгий час перебував під наглядом КДБ. А в 1974 році він переїжджає до Новомосковська, де продовжує активну діяльність: створює гурт бандуристів, сприяє створенню товариства «Просвіта», бере участь у відкритті Української Православної Церкви Київського патріархату.

Відомий дослідник кобзарського руху в Україні Костянтин Черемський написав свої спогади про зустріч з цією винятковою особистістю. Це був 1992 рік. Коли К. Черемський дізнався, що в Новомосковську живе видатна людина – колишній учасник СУМу двадцятих років, крайового проводу ОУН, священик, поет і бандурист Микола Сарма-Соколовський – то був надзвичайно вражений. Він писав: «Я був ошелешений: невже в наших краях ще є живі учасники спротиву 20-40-х років? Невже станеться нагода зустрітись із людиною, яка поєднувала у собі те, чим я був захоплений і чим марив останні роки. Потреба на спілкування з людьми-символами була дуже високою у нашому молодіжному середовищі…»

При першій зустрічі пан отець Микола Соколовський з приязню і радістю прийняв молодого аматора початківця, який тільки-но став на шлях осмислення кобзарської місії. Сарма-Соколовський відразу зауважив, що Кость Черемський співає по слобідському і грає харківським, кобзарським справжнім способом гри на своїй народній діатонічній бандурі

Для Черемського в ті роки це була найвища похвала від такої особистості. У них відразу склалися тісні і відверті побратимські стосунки. Пан отець Соколовський узяв свою, власними руками зроблену, бандуру і пісні співалися самі собою, а потім точилася довга спрагла розмова. І тоді, Кость Черемський запам’ятав на все життя, щирі одкровення в цьому єднанні споріднених душ, коли Сарма-Соколовський сказав: «Посеред руїн я все життя шукав Україну – шукав і бачив лише її обрії. Але ця стежина пошуку давала мені сенс існування, підіймала над метушливим животінням».

Більшої похвали мені і не треба було. Згодом узяв власними руками зроблену бандуру і п. Микола. Стиха полилися українські мелодії і звідкись із глибини – хвилі кобзарських рецитацій. Наче заворожені, ми з кожним передзвоном бандури занурювались у медитативний потік панотцевої співогри. А ще, спостерігаючи як повільно йдуть справи в розбудові справжньої України, Сарма-Соколовський з запалом говорив: – «То нічого, що сьогодні сутінки і мряка – завтрашній день все одно за нами! Ми не маємо права пливти за течією. Коли не на часі зброя – бери книжку! Читай, учись, потім – твори! У творчості і творінні – не менша зброя! Навчайся сам, навчай своїх друзів, близьких – це вже немала справа. І віруй!»

Кость Черемський у своїх спогадах найповніше і найглибше передав унікальну сутність Миколи Олександровича Сарми-Соколовського. Зокрема наступне.

«Під час наступних зустрічей п. Микола багато розповідав і про кобзарів та бандуристів початку-середини ХХ ст., чимало з яких він знав особисто. Із надзвичайною теплотою він згадував бандуристів Івана та Михайла Склярів, Івана Яріша, Никифора Чумака, Івана Риндю, Хведора Глушка, Петра Литвиненка, Миколу Сітко, Олеся та Михайла Корецьких, братів Писанок, Гаврила Зелінського та багатьох інших. У розповідях Сарми-Соколовського легендарною мені уявлялася постать незрячого кобзаря Петра Гузя, який, супроводжуючи проти більшовицькі повстанські загони отамана Христового, склав думу про народного ватажка. Таємничості набував і образ кобзаря-воїна Антіна Митяя-Петюха, який, попри своє каліцтво, добре володів шаблею, стріляв на звук із револьвера, їздив верхи на коні та навчав бандурницької справи вояків УНР. Та особливо запам’ятався спогад про талановитого молодого бандуриста Миколу Сітка, життя якого закінчилося трагічно. «Він не співав і не грав, а ніби малював образ золотим пензликом свого голосу», – згадував про нього п. Микола. Образи бандуристів і кобзарів з юнацьких років бентежили панотця, і, за його визнанням, були вирішальними у формуванні особистого світогляду, трибу життя і, власне, долі.

«І ці образи завжди зі мною, і, може, коли помиратиму, і це напевне, я з ними попрощаюся, як із живими»– говорив п. Микола.»

За свою активну діяльність, як поета у 1999 році Миколу Олександровича Соколовського приймають у члени Спілки письменників України, а у 2000 році йому присуджують Міжнародну премію фонду Т. Шевченка.

Отець Микола Сарма-Соколовський мав надзвичайний художній дар, його картини зберігаються у багатьох музеях та приватних колекціях України та світу. Він любив дарувати свої полотна друзям та однодумцям. Так, у 90-х роках він подарував декілька своїх робіт Павлу Дорожинському. Коли Павло Миколайович Дорожинський залишив цей світ, його доньки Лариса та Оксана Струк вирішили подарувати полотна Сарми-Соколовського Новомосковському музею. Цей дарунок – велике надбання у скарбниці духовності Присамарського краю.

За все своє життя Микола Соколовський (Сарма) намалював більше 75 портретів Т. Г. Шевченка, які дарував друзям, музеям, школам, військовим частинам. Портрети ці написані з особливою любов’ю і кожна рамка ніколи не повторювалася, була виготовлена ним власноруч та прикрашена різьбою. Також виготовляв бандури і дарував їх бандуристам.

Він відсидів у сибірських таборах 17 років і таки дочекався довгоочікуваної волі і незалежності України. Микола Сарма-Соколовський попри всі свої нещастя, поневіряння і заслання вважав, що життя його було щасливим, бо він поклав його на олтар України.

(За матеріалами журналу «Бандура», Школи Кобзарського Мистецтва в Нью-Йорку за редакції М. Досінчука-Чорного та особистими спогадами цехмайстра Харківського кобзарського цеху Костя Черемського).

    Молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства»                                                  Н. В. Костюк

• Візитівка постаті Миколи Соколовського (Сарма) Візитівка постаті Миколи Соколовського (Сарма)
• М. О. Сарма-Соколовський на засланні в Мордовських таборах. 1959 р. М. О. Сарма-Соколовський на засланні в Мордовських таборах. 1959 р.
• Микола Соколовський у материній вишиванці з бандурою. 1950-ті роки Микола Соколовський у материній вишиванці з бандурою. 1950-ті роки
• Кость Черемський в гостях у пана Миколи Сарми-Соколовського. 1992 р. Кость Черемський в гостях у пана Миколи Сарми-Соколовського. 1992 р.
• Микола Сарма-Соколовський з дружиною Варварою Степанівною Соколовською. 1992 р. Микола Сарма-Соколовський з дружиною Варварою Степанівною Соколовською. 1992 р.
• Микола Олександрович Сарма-Соколовський. 1992 р. Микола Олександрович Сарма-Соколовський. 1992 р.
•