Михайло Брайчевський народився 6 вересня 1924 р. в Києві. Він був корінним киянином у третьому поколінні. По лінії батька, Юліана Карловича, походив від ополяченої української шляхти греко-католицького віросповідання. Мати, Віра Архипівна, належала до російського дворянського роду Виноградових. Дитячі та юнацькі роки Михайла Брайчевського тісно пов'язані зі школою №83, що розташовувалася по вул. Лютеранській, 14. Під час війни в окупованому Києві Михайло Брайчевський закінчив школу, працював фотографом у фотомайстерні, а також креслярем в майстерні відомого київського архітектора В. Ф. Альошина. Здобутий досвід й навички згодом згодилися у роботі археолога.
У 1943-1948 рр. Михайло Брайчевський навчався на історико-філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчив з відзнакою (1949). Михайло Юліанович був одним із перших студентів, зарахованих до університету після звільнення Києва від окупації восени 1943 р. Він брав безпосередню участь у відбудові університетських корпусів, а маючи прекрасні художні здібності, знімав копії креслень університетських будівель з оригіналів видатного архітектора В. І. Бєретті. Згодом ці креслення студента Михайла Брайчевського використовувались будівельниками-реставраторами для відтворення первісного вигляду споруд червоного корпусу університету. Він був одним із засновників і президентом Студентського наукового товариства при університеті. У 1945 р. тодішній директор Інституту археології АН України Л. М. Славін, який завідував кафедрою археології в Київському державному університеті, запросив здібного студента на роботу до Інституту. У тому ж році Михайло Брайчевський взяв активну участь у польових дослідженнях у Переяславі-Хмельницькому під керівництвом Б. О. Рибакова, а трохи згодом – на Поділлі й Волині разом з відомими вченими П. П. Єфименком, М. Я. Рудинським та В. Й. Довженком.
Працюючи в Інституті археології, М. Брайчевський досліджував пам’ятки різних епох, особливий інтерес у нього викликали ранньослов’янські старожитності, питання становлення черняхівської культури і першої східнослов’янської держави – Русі. У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію «Римська монета на території України», яка вийшла монографією у 1959 р. Досліджував слов’янські пам'ятки Пастирське, Леськи, Дахнівка, Черепин-Корсунський. Маючи неординарні здібності, широку ерудицію, енциклопедичні знання, а до того ще й новаторській підхід до розв’язання наукових проблем, М. Ю. Брайчевський став одним з провідних фахівців Інституту археології та української історичної науки в цілому.
У 1950-их рр. дослідник зацікавився Переяславом, видатні пам’ятки якого, завдяки роботам експедиції М. К. Каргера, стали відомими всій науковій громадськості. Він був знайомий з М. І. Сікорським. Певно тому М. І. Сікорський звернувся саме до М. Брайчевського з проханням дослідити нововідкриту ним археолого-архітектурну пам’ятку на дитинці Переяслава. У 1958 р. була організована спільна археологічна експедиція ІА АН УРСР, Переяслав-Хмельницького державного історичного музею та Академії будівництва і архітектури УРСР. Нею керував М. Ю. Брайчевський, повноправними учасниками її були М. І. Сікорський, Ю. С. Асєєв та О. К. Козін. Експедицією були відкриті залишки давньоруського храму.
Результати архітектурно-археологічних досліджень у м. Переяславі-Хмельницькому висвітлено у публікації М. Ю. Брайчевського та Ю. С. Асєєва «Археологические исследования в Переяславе-Хмельницком в 1958 г.». (1960). Публікація містить матеріали розкопок нової архітектурної пам’ятки давньоруського Переяслава – тринавого чотирьохстовпного храму. Новодосліджена пам’ятка була датована кінцем ХІ ст., виходячи з особливостей типу, будівельної техніки і форми споруди. Що стосується питання атрибуції дослідженої у 1958 г. пам’ятки, автори прийшли до висновку, що є всі підстави вважати її Успенскою церквою, про яку є згадка в літопису під 1098 р. На підтвердження своєї гіпотези дослідники згадали про традицію називати пізніші церкви (поряд, починаючи із ХVІІ ст. й донині змінилось декілька споруд храму Успіня Пресвятої Богородиці) за ім’ям попереднього храму, в даному випадку – церкви давньоруського часу. Важливим є також локалізація багатьма дослідниками літописного «княжого двору» саме в північній частині Переяславського дитинця, де й розкопані залишки церкви. Нині з легкої руки дослідників, відкриту 1958 р. пам’ятку переяславської давньоруської архітектури називають «церквою Володимира Мономаха», згаданою в літописі під 1098 р., як «церква Пресвятої Богородиці на Княжому дворі», що була збудована переяславським князем Володимиром Мономахом.
У співпраці М. Брайчевського та М. Сікорського у 1960-их рр. виник задум й була розроблена тематика унікальних кольорових вітражів, які прикрашають нині павільйон над церквою-усипальнею ХІ ст., де розміщена експозиція Археологічного музею НІЕЗ «Переяслав».
У 1960 р. Михайло Юліанович подав до захисту докторську дисертацію «Анти (нариси з історії Східної Європи в епоху великого переселення народів)», у якій підкріплювалася археологічними даними теза Михайла Грушевського про виникнення державності у східних слов’ян вже в «антський» період. Але її було «завалено». У 1960 р. М. Ю. Брайчевський перейшов працювати до Інституту історії АН УРСР.
Працюючи у 1960-1968 рр. в Інституті історії, Михайло Брайчевський брав участь у створенні низки фундаментальних колективних досліджень – «Історія українського мистецтва» (1962), «Історія вітчизняної математики» (1966), «Історія селянства Української РСР» (1967), «Історія Української РСР» (1969), написав десятки статей до енциклопедій. Його монографії цих років «Коли і як виник Київ» (1963), «Біля джерел слов'янської державності» (1964), «Походження Русі» (1968) стали справжніми віхами в історичній науці і принесли Брайчевському світове визнання.
Як історик та археолог-практик Михайло Брайчевський ще на початку 1960-их років дійшов висновку про нагальну необхідність збереження для нащадків культурно-історичного надбання. З цією метою він із групою однодумців, серед яких були відомі вчені, письменники та громадські діячі О. Н. Логвин, О. С. Компан, А. М. Апанович, В. Й. Довженок, П. Т. Тронько, Ю. С. Асєєв, Д. Я. Телегін, М. П. Бажан, О. Т. Гончар, П. А. Загребельний та ін., ініціював створення добровільної громадської організації Українського Товариства охорони пам'яток історії та культури (УТОПІК) (1966). В епоху так зв. «соціалістичних реконструкцій» завдяки його діяльному особистому втручанню було врятовано архітектурний комплекс Києво-Могилянської академії, низку культових споруд та інших пам’яток історії і архітектури України. Коли виникла загроза знесення Київського Подолу й зведення на цьому місці нового «мікрорайону», М. Ю. Брайчевський взяв участь у створенні пам’ятко-охоронного проекту «Рішення про заповідні історико-архітектурні зони в м. Києві», куди увійшов співавтором, написавши ґрунтовну історичну довідку про Поділ. Саме Михайло Брайчевський першим підняв й питання про необхідність відбудови Михайлівського та Успенського соборів.
М. Ю. Брайчевський був активним діячем руху «шістдесятників». У 1966 р. Михайло Юліанович написав статтю «Приєднання чи возз'єднання?», де викрив фальш і лицемірність «Тез до 300-річчя возз'єднання України з Росією», де було поставлено питання історико-культурних взаємин України і Росії та маловивчених аспектах розвитку двох народів. Його активна і принципова громадянська позиція, гострі виступи в пресі викликали незадоволення партійних ідеологів. На вимогу ідеологічного відділу ЦК КПУ вченого восени 1968 p. звільнили з роботи «за скороченням штатів». У подальшому М. Ю. Брайчевського неодноразово звільняли з роботи, не давали йому змоги працювати за фахом. Впродовж 1968-1970, 1972-1978 рр. він взагалі був безробітним, адже не міг влаштуватися навіть чорноробом.
У 1978 р. з величезними труднощами М. Ю. Брайчевському вдалося поновитися на посаді старшого наукового співробітника Інституту археології, спершу позаштатно, у Київській постійно діючій експедиції. Послаблення ідеологічного тиску та цензури на середину 1980-их рр. дали змогу видатному вченому публікуватися. У 1988 р. він видає ґрунтовне дослідження «Утвердження християнства на Русі» (перевидане російською мовою у 1989 p.). Книга, видана до 1000-ліття хрещення Русі, здобула міжнародне визнання серед провідних учених світу. У 1993 р. Михайло Юліанович був удостоєний за неї престижної премії фонду родини Антоновичів (США).
У 1989 р. М. Ю. Брайчевський здобув вчений ступень доктора історичних наук, захистивши дисертацію «Східні слов'яни у I тис. н.е.». У 1990-их рр. був обраний професором Національного університету «Києво-Могилянська Академія», головою осередку Українського історичного товариства (УІТ) у м. Києві, дійсним членом Української вільної академії наук (УВАН) у CША. Полемічно загострені, науково виважені праці Михайла Юліановича широко публікувалися як в наукових, так і популярних виданнях, газетах та журнал. У них піднімалося широке коло проблем з охорони пам’яток історії і культури, історіософії, історіографії, образотворчого мистецтва, архітектури, літературознавства.
Не оминув увагою вчений і Переяслав – так, на запрошення організаторів у 1992 р. він взяв участь у Першій науковій краєзнавчій конференції «Переяславська земля та її місце у розвитку української нації, державності й культури» з вельми цікавими тезами «До проблеми Переяславської Митрополії», опублікованими за результатами конференції.
М. Ю. Брайчевський є автором понад 600 праць, численних монографій, з яких частину надруковано вже після його смерті.
Помер М. Ю. Брайчевський на 77 році життя 23 жовтня 2001 р. Похований у Києві, на Байковому цвинтарі.
Деякі праці дослідника
(із згадками про Переяслав та Переяславщину):
- Брайчевский М.Ю. Римська монета на території України. К., 1959, 244 с.
- Брайчевский М.Ю., Асеев Ю.С. Археологические исследования в Переяславе-Хмельницком в 1958 году. КСИА, вып. 81, М., 1960, с. 112–116.
- Брайчевський М.Ю. Переяславське князівство. УРЕ, т. ІІ, 1963, с. 72.
- Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. К.: Наукова думка, 1988, 261 с.
- Брайчевський М.Ю. До проблеми Переяславської Митрополії. Тези всеукраїнської наукової конференції «Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури». Переяслав-Хмельницький, 1992, с. 55-57.
- Брайчевський М.Ю. Приєднання чи возз'єднання? (Критичні нотатки з приводу однієї концепції). Переяславська рада: історичне значення та політичні наслідки. К.: Видавничий центр «Просвіта», 2003, с. 23-67.
Джерела:
- Боровський Я. До 75-річчя з дня народження М. Ю. Брайчевського. Археологія, 1999, № 3, с.157-159.
- Боровський Я. Пам'яті Михайла Юліановича Брайчевського. Археологія, 2001, № 4, с. 163-165.
- Брайчевський Михайло Юліанович. Український історичний журнал, 2002, № 1, с.157-159.
- Ісаєвич Я. Михайло Юліанович Брайчевський. Енциклопедія сучасної України, Т. 3. К., 2004, с. 421-422.
- Сагайдак М. Михайло Брайчевський у просторі української культури 60-х – 80-х років XX століття. Археологія, 2004, № 4, с. 101-105.
Старший науковий співробітник НДВ археології Г.М. Бузян
-
М.Ю. Брайчевський
М.Ю. Брайчевський
-
На розкопках церкви Володимира Мономаха ХІ ст.: зліва направо внизу М.Ю. Брайчевський, Ю.С. Асєєв, вгорі О.К. Козін, М.І. Сікорський. 1958 р.
На розкопках церкви Володимира Мономаха ХІ ст.: зліва направо внизу М.Ю. Брайчевський, Ю.С. Асєєв, вгорі О.К. Козін, М.І. Сікорський. 1958 р.
