Звертаючись до образу відомого українського філософа – Григорія Сковороди – не всі усвідомлюють, що більшість наших уявлень про мислителя, сформовано через призму Михайла Ковалинського. Саме його цікаві характеристики та біографічні відомості створили своєрідний портрет Григорія Савича для нащадків. Отже, ким був перший біограф Григорія Сковороди?

Є. В. Махно – відома українська археологиня, знаний фахівець слов’янської археології, є дослідницею багатьох археологічних пам’яток Переяславщини.

Василь Петрович Петрів – визначний народний майстер художньої обробки дерева, член Національної спілки художників України, член Національної спілки народних майстрів України.

Народилася Будугай Ольга Дмитрівна 4 лютого 1964 року в місті Гуляйполі,   там же  1981 року закінчила середню школу № 1. Потому закінчила факультеті романо-германської філології Запорізького державного університету та філологічний факультет Бердянського педагогічного інституту. Працювала вчителем іноземної мови, науковим співробітником у Бердянському краєзнавчому музеї, виклачем української та зарубіжної літератури, старшим викладачем кафедри літератури й методики навчання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди», викладачем німецької мови й латини, завкафедри іноземних мов Білоцерківського інституту економіки та управління Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». 

Іван Васильович Балагурак – талановитий косівський різьбяр, член Спілки художників України (1958), заслужений майстер народної творчості України (1968).

Бурда Василь Федорович народився 10 лютого 1941 р. у с. Рудня Броварського району Київської області. У 1966 р. закінчив Київський художньо-промисловий технікум, де в нього викладачами були Д. Головко та М. Рапай. У 1972 р. Василь Бурда закінчив Київський художній інститут (майстерня В. Бородая). Впродовж 1974-1994 рр. ‒ скульптор Київського творчо-виробничого об’єднання «Художник». Із 1994 р. ‒ на творчій роботі.

Народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, скульптор, живописець й етнограф Іван Макарович Гончар – людина, яка випромінювала Добро та Благодать. У Івана Гончара все життя боліла душа і серце за долю України, її народне мистецтво, народ, за сплюндровані, знищені пам’ятки архітектури, мистецтва, культури… Засновник відомого в Україні й за кордоном громадського музею українського народного мистецтва (з 1993 року – Державний музей І. М. Гончара).

Феномен Ревуцьких у культурі Українського Відродження 1910–1930-х років, лише з набуттям Україною незалежності повно та гідно оцінюється інтелігентною елітою. Серед цих кіл добре відоме ім’я композитора Левка Ревуцького, музичний доробок якого є неповторним у світовій культурі. Здавалося б ім’я Дмитра Ревуцького менше відоме в мистецьких об’єднаннях. Але до Другої світової війни, коли в столиці України широко розгорнулася музикознавча, фольклористична, перекладацька, видавнича, педагогічно-просвітницька діяльність Дмитра Ревуцького і для шанувальників українського мистецтва утворився своєрідний феномен двоєдинства братів, про що свідчать численні факти вживання у ті часи просто прізвища «Ревуцькі», або «брати Ревуцькі» (цей феномен із додатком «українські буржуазні націоналісти» можна знайти в документах з архіву НКВС 1930-х років).

Якось, у 2015 р., до Музею кобзарства НІЕЗ «Переяслав» завітала 78-річна біженка з м. Донецьк – Ганна Давидівна Кулакова (Івахненко). Вона мала за мету розповісти про долю свого батька Давида Івахненка та передати в музей матеріальні речі пов’язані з ним, а саме, концертний костюм. ЇЇ батько був учнем відомого бандуриста – Никифора Чумака, і працював артистом-бандуристом у м. Донецьку.

Кобзарство, як феномен української етнокультури, зазнавало переслідування та нищення і в часи російської імперії і в епоху радянської влади. Державний злочин, який відбувся в 1930-х рр. – знищення кобзарства, завдав нищівного удару по українській культурі. Микола Будник, перший цех майстер Київського кобзарського цеху, з цього приводу зазначав: «Страшний цей злочин нищення кобзарства перерізав горло самій кобзарській організації. Остався тільки один пагінчик. Але все одно цей пагінчик виростає».