4 січня 2022 р. виповнюється 185 років від дня народження Павла Гнатовича Житецького (4.01.1837‒18.03.1911) ‒ видатного українського мовознавця, лексикографа, педагога, громадського діяча, ученого, який започаткував і розвинув новий напрям – історію української літературної мови, досліджував історичну фонетику української мови, зокрема Пересопницьке Євангеліє, вивчав українську літературу ХVIII-XIX ст., заклав підмурок теорії та практики українського перекладу.
Павло Гнатович Житецький народився 4 січня 1837 р. (за ст. стилем 23 грудня 1836 р.) у м. Кременчуці в родині священика. Початкову освіту одержав у Полтавському духовному училищі, середню – у Переяславському колегіумі, вчителі якого позитивно характеризували юнака: «Способностей весьма хороших и прилежания усердного; успехов очень хороших».
У 1857 р. П. Г. Житецький вступив до Київської духовної академії, але у 1860 р. залишив навчання в ній і вступив на історико-філологічний факультет Київського університету й одразу ж став активним членом університетського студентського братства разом з Михайлом Драгомановим, Миколою Лисенком та Михайлом Старицьким.
У 1862 та 1863 роках, одягнувши селянський одяг, Павло Житецький спільно зі своїми побратимами – Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким та Тадеєм Рильським – «пішли в народ». Вони подорожували Київщиною, Полтавщиною, записували народні пісні та їх мелодії, живу лексику, прислів’я, приказки, казки.
Після закінчення університету в 1864 р. працював вчителем російської мови у м. Кам’янці-Подільському. У 1868 р. П. Г. Житецький повертається до Києва, де викладає російську мову в середніх учбових закладах.
З початку 1870-х років Павло Житецький брав активну участь у створенні та діяльності Колегії Павла Галагана – елітного навчального закладу для дітей дворянства: розробив його статут та працював викладачем словесності майже двадцять років.
У 1878 р. учений захистив дисертацію «Очерк звуковой истории малорусского наречия» і одержав учений ступінь магістра російської мови та літератури.
У серпні 1880 р. Павла Гнатовича було звільнено за неблагонадійність з учительських посад у Київському кадетському корпусі та колегії П. Галагана, і він змушений був виїхати до Петербурга, де вчителював і читав лекції як приват-доцент у Петербурзькому університеті та академії генерального штабу. В 1882 р. П. Г. Житецький повертається до Києва, де працює викладачем колегії П. Галагана Київського кадетського корпусу. В 1893 р. через хворобу він змушений був залишити роботу.
У 1898 р. учений був обраний членом-кореспондентом Російської Академії наук, а в 1908 р. одержав учений ступінь доктора honoris causa.
П. Г. Житецький брав участь у фольклорно-етнографічних експедиціях, в організації недільних шкіл. Учений активно виступав за викладання навчальних предметів українською мовою, наголошуючи на важливому значенні рідної мови для розвитку нації.
П. Г. Житецький – перший історик української літературної мови, автор наукових досліджень і публікацій про українські писемні пам’ятки, зокрема Пересопницьке Євангеліє, «Енеїду» І. Котляревського, народні думи та ін. Зробив значний внесок у розробку принципів і критеріїв українського правопису. Працював над питаннями взаємозв’язку слов’янських мов, загального мовознавства й літературознавства.
Павло Житецький брав активну участь у роботі історичних і краєзнавчих товариств, був одним із засновників Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (з 1873 р.), Українського наукового товариства в Києві (з 1907 р.); активно співпрацював із часописом «Киевская старина», зокрема над підготовкою словника української мови. Лінгвістично обґрунтував концепцію безперервного розвитку українського народу, його мови і традиційної культури з часів Київської Русі.
П. Г. Житецький написав першу в українському мовознавстві ґрунтовну працю з історії фонетики української мови, у якій, зокрема, «ѣ» трансформовано в «і», що зблизило українську з європейськими мовами.
Учений підготував три підручники зі словесності для середніх шкіл: «Теория сочинения с хрестоматией», «Теория поэзии», «Очерки по истории поэзии».
Слід зазначити, що Павло Житецький був активним громадським діячем ‒ учасником українського політичного руху, членом київської «Громади». Учений відстоював думку, що Київська Русь ‒ це держава українського народу, що традиції культури і побуту тут не переривалися у всі часи, а риси української мови наявні ще у письмових джерелах ХІІ-ХІІІ ст.
Помер П. Г. Житецький 18 березня (за ст. стилем 5 березня) 1911 р. Похований на Байковому кладовищі в м. Києві.
Кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник
НДВ «Меморіальний музей Г.С.Сковороди» Кикоть С.М.