ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ ЛЯСКОРОНСЬКИЙ (24.12.1859/5.01.1860–1.01.1928) – визначний український історик, археолог, етнограф, нумізмат, картограф, представник історичної школи Володимира Антоновича, дослідник історії Переяславщини, автор відомої монографії «История Переяславльской земли с древнейших времен до пол. ХІІІ ст.».
Народився 5 січня 1860 р. (24 грудня 1859 р. за старим стилем) у м. Золотоноша Полтавської губ. (нині Черкаської обл.) у збіднілій дворянській родині вчителя. Батько викладав у місцевих навчальних закладах. Мати походила із знаменитого роду Максимовичів, закінчила Ніжинський французький пансіон, викладала приватно. Разом з братом Володимиром (згодом став істориком) і сестрою Катериною (стала лікарем) отримав гарну домашню освіту: у дітей проявилися здібності до науки, особливо до іноземних мов та історії. Через якийсь час родина переїхала із Золотоноші до Пирятина. Звідси в 1872 р. Василь поступив у Полтавську гімназію. Через два роки, напевне через смерть батька, перевівся до Лубенської гімназії, яку закінчив у 1880 р. У Лубенській гімназії довгий час викладав талановитий педагог та археолог Федір Іванович Камінський, який в той час досліджував першу в Україні пізньопалеолітичну стоянку в с. Гінцях. Василь Ляскоронський став улюбленим учнем Ф. І. Камінського, який заохочував енергійного юнака до занять практичною археологією. Ще гімназистом він долучився до активних археологічних досліджень, зокрема починав з пошуку нових пам’яток по р. Сулі, та до музейної роботи, працюючи з археологічними колекціями приватного музею К. М. Скаржинської.
У 1880 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, який закінчив у 1885 р. Під впливом професора В. Б. Антоновича захопився допоміжними історичними дисциплінами: антропологією, етнографією, нумізматикою, археологією, палеографією. Працював у Полтаві в нумізматичному та археологічному музеях, вивчав топографію й народний побут краю, потім ще й слухав лекції з медицини в Київському університеті. Володимир Боніфатійович Антонович став не лише науковим керівником та ідейним натхненником, але й другом Василя Ляскоронського.
Наприкінці 1880-их рр. В. Г. Ляскоронський поїхав у своєрідне закордонне відрядження – працювати домашнім вчителем при російському посольстві у Відні. Як вільний слухач, він відвідував лекції в місцевому університеті, працював у музеях, архівах та бібліотеках Відня, вишукуючи матеріали, що мали відношення до історії України. Тут він досліджував спадщину французького військового інженера Г. Боплана, зокрема вивчав старовинні атласи та карти України, вміщені у його праці «Опис України» (1650). Аналізуючи атлас Боплана та інші іноземні карти, вчений провів ідентифікацію географічних назв, частина з яких була видозмінена, описав кордони воєводств, що належали до України, і склав географічний покажчик до карт. Пізнішу, у 1901 р., за результатами своїх досліджень В. Г. Ляскоронський опублікував дві свої відомі роботи: «Данные об атласах Боплана ХVІІ века» та «Гильом Левассер-де-Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России: карты Украины ХVІІ века». У своїх працях В. Ляскоронський подав власний переклад Бопланового «Опису України» та репродукції деяких його карт. Ці наукові праці вченого не втратили свого значення й донині. В. Г. Ляскоронський працював також у бібліотеках та музеях Кенігсберга, Парижа. Зацікавився ісланськими сагами, щоб вивчати їх в оригіналі, навіть опанував ісландську мову, на якій впродовж багатьох років листувався з Ісландським науковим історичним товариством у Рейк'явіку.
У 1891 р. В. Г. Ляскоронский отримав посаду викладача історії та географії у 3-й Київській гімназії, пропрацювавши там багато років.
Свою першу монографію «История Переяславльской земли с древнейших времен и до половины XIII ст.» він видав у 1897 р. У 1898 р. В. Г. Ляскоронський склав магістерський іспит при Київському Університеті св. Володимира. Потому у 1899 р. захистив кандидатську дисертацію за темою своєї надрукованої праці «Історія Переяславської землі з найдавніших часів і до половини XIII ст.», здобувши ступінь магістра російської історії. Проте керівництво факультету університету позбавили його права викладати в цьому вузі. Це сталося через упереджене ставлення до В. Ляскоронського як до учня В. Антоновича, якого у свій час було звинувачено у так званій «українській інтризі» (В. Антонович намагався на XI археологічному з’їзді ввести використання української мови в доповідях та дебатах поряд з іншими мовами). На підтримку заклику свого вчителя, Василь Григорович захищав дисертацію українською мовою. Тому достатньо впливова частина тодішньої професури Київського університету не бажала бачити в своїх рядах «українофіла Ляскоронського».
Надзвичайно активний та енергійний науковець, В. Ляскоронський постійно займався археологічними дослідженнями. Ще у 1890-их рр. він обстежив мало не половину Полтавщини: оглянув до 1000 км. наддніпрянських степів, обстеживши 600 могил, 160 майданів, 20 городищ; наніс на карту «змійові» вали: Пороський, Посульський, Переяславський, та багато інших пам’яток. Питанню визначення часу їх виникнення та використання він згодом присвятив свої дослідження: «Городища и длинные змиевые валы в области рек Псел и Ворскла», «Путевые заметки во время археологической экскурсии в бассейне Приднепровского Левобережья», «К вопросу о курганах, городищах, майданах», «Городища, курганы и длинные (змиевы) валы в бассейне р. Сулы» (1901), «Змиевы валы в пределах Южной России, их отношение к курганам-майданам и приблизительная эпоха их возникновения» (1907), «Городища, курганы, майданы и длинные (змиевы) валы в области днепровского Левобережья» (1911) та ін. Знайомство з відомим археологом Вікентієм Хвойкою посприяло його участі в археологічних експедиціях В. Хвойки та С. Мазаракі, зокрема в знаменитих розкопках фундаментів Десятинної церкви.
У 1899 р. В. Ляскоронський брав активну участь у підготовці XI Археологічного з’їзду в Києві, де виголосив доповідь «Находки римских монет в области Среднего Приднепровья». На основі знахідок римських монет І – ІІІ ст. дослідник висловив припущення про можливість існування Києва вже у цей час. Так само активно долучився до проведення ХІІ Археологічного з’їзду (Харків, 1902). Був делегатом від Історичного товариства Нестора-літописця на ХІІІ Археологічному з’їзді (м. Катеринослав, нині Дніпро, 1905), ХІV (Чернігів, 1908) та ХV (м. Новгород, нині Великий Новгород, РФ, 1911) Археологічних з'їздах.
Будучи прогресивним та вдумливим вченим, В. Ляскоронський одним з перших широко залучив пам’ятки археології та знахідки з Переяславщини до своєї узагальнюючої історичної праці «История Переяславльской земли» (1897). Вона була написана настільки ґрунтовно, із залученням такої кількості археологічних та літописних матеріалів, на які часто посилався дослідник, що витримала два видання (1897; 1903) і не втратила наукового значення й на сьогоднішній день. Проте автор сам відзначав недостатність археологічних джерел для виходу на більш широкі історичні узагальнення. Написана на існуючій на той час (кінець ХІХ ст.) джерельній базі, робота підтвердила, що лише за умови проведення широких археологічних досліджень можливе вирішення багатьох важливих проблем історії Переяслава та Переяславщини. Крім згаданої монографії, проблемам переяславської археології та давньої історії В. Ляскоронский присвятив ще два дослідження «К вопросу о Переяславльских торках» (1905), «Краткий очерк истории Переяславльской земли в удельно-вечевой период» (1905) та «Очерк внутреннего быта Переяславльской земли с древнейших времен до половины ХІІІ века» (1906). До певної міри переяславських подій давньої історії Русі стосуються і його праці: «Владимир Мономах и его забота о благе русской земли», «К вопросу о кончине князя Бориса Владимировича и о судьбе его останков и погребении его», а також з археології Києва: «Описание могилы князя Олега в Киеве», «К вопросу об Олеговой могиле в Киеве».
Оскільки сподівання після захисту дисертації влаштуватися на викладацьку посаду до рідного університету не справдилися, Василь Григорович продовжив викладати у 3-ій київській гімназії, а з 1903 р. був зарахований приват-доцентом на кафедру давньоруської історії Московського університету (1903–1907). У 1907 р. В. Ляскоронському вдалося повернутися до Києва приват-доцентом на кафедру російської історії Київського університету. Але вже у 1909 р., він був запрошений на посаду екстраординарного професора до Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородко і переїхав до Ніжина (1909–1921). З 1916 р. також викладав на Ніжинських вищих жіночих курсах.
1921 р. В. Г. Ляскоронський повернувся до Києва, і наступного року дістав посаду професора у Київському археологічному інституті на кафедрі мистецтвознавства, де викладав курс загальної нумізматики (1922). Особливо історика цікавили монети давньогрецького, римського і візантійського походження. Незабаром інститут було закрито, і Василь Григорович знову лишився без офіційної посади, а отже – у фінансовій скруті. Майже на одному ентузіазмі він включився в роботу Всеукраїнської академії наук (ВУАН), де брав участь у багатьох комісіях і секціях: Історичній секцій по відділах старого Києва і Чернігова та первісної культури, Комісії по складанню науково-термінологічного словника; Комісії з краєзнавства; Софійської комісії, Етнографічно-фольклорної комісії (1923); був членом-співробітником Археологічної секції мистецького відділу Інституту української наукової мови (1926), працював у Комісії зі сходознавства (1927). З 1924 р. Василь Григорович був дійсним членом і Головою Археологічного Відділу Всеукраїнського Археологічного Комітету. У 1925-1927 рр. завідував нумізматичним відділом Лаврського музею і певний час виконував обов’язки директора музею. Йому було доручено редагування Лаврського збірника. У 1925 р. вчений очолив комісію ВУАН з дослідження на подвір’ї Софійського собору. Про результати цих робіт опубліковано невелику роботу «Розкопки в подвір’ї Софійського собору в Києві. Осінь 1925 р.» у «Коротких звідомленнях ВУАК за археологічні досліди року 1925» (1926).
Багато уваги вчений приділяв етнографічним дослідженням. З 1907 по 1923 рр. вийшла низка його праць з етнографії, серед яких виділяється робота «Паралелі в стародавніх та українських празниках та звичаях». До Етнографічної комісії він подав доповіді про святоцілющі криниці у різних місцевостях України, про народне свято – Русалчин тиждень, про чумаків та чумацтво тощо.
У 1920-их рр. В. Г. Ляскоронський проявив себе найактивнішим співробітником ВУАН.
Пізньої осені 1927 р. з ініціативи В. Г. Ляскоронського розпочалося дослідження підмурівок Золотих воріт у Києві. Василю Григоровичу практично самотужки вдалося відкрити унікальні залишки давньоруського дерев’яного фортечного будівництва, а саме, давнішої брами, яка існувала на місці Золотих воріт ще до їх будівництва у 1037 р. Дослідник, працюючи над фіксацією своїх дослідів за несприятливих погодних умов, усе-таки встиг заміряти і сфотографувати цю рідкісну знахідку: на жаль, буквально за одну ніч потому відкрите ним дерев’яне підмурування було спалене безпритульними. Ці несприятливі умови й трагічні для дослідника події із знищення пам’ятки, певно, стали причиною його хвороби.
Помер Василь Григорович Ляскоронський від запалення легенів у віці 68 років 1 січня 1928 р. Похований на Лук'янівському цвинтарі у м. Києві.
Нині у науковому архів Національного музею історії України зберігаються праці В. Г. Ляскоронського з останніх його розкопок. А в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. Вернадського зберігається 568 одиниць архіву вченого. Життя В. Г. Ляскоронського є прикладом самовідданого ставлення до науки вченого старої, класичної школи. Сам В. Г. Ляскоронський писав: «Справжній учений за будь-яких умов повинен мати і відстоювати свою позицію, бути чесним перед історією і народом».
Вибрані праці дослідника:
- 1. Ляскоронский В.Г. Владимир Мономах и его заботы о благе русской земли: Исторический очерк. – К., 1892. – 61 с.
- 2. Ляскоронский В.Г. История Переяславльской земли с древнейших времен до половины ХІІІ ст. – К.: тип. И.И. Чоколова, 1897. – 486 , ХІІІ с., 1 л. карт.
- 3. Ляскоронский В.Г. Иностранные карты и атласы ХVI и XVII веков, относящиеся к Южной России: исследование Василия Ляскоронского. – К.: тип. И.И.Чоколова, 1898. – 22 с.
- 4. Ляскоронский В.Г. Гильом Левассер-де-Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России: карты Украины ХVІІ века. – К.: Тип. И.И. Чоколова, 1901. – 91 с.
- 5. Ляскоронский В.Г. История Переяславльской земли с древнейших времен до половины ХІІІ ст.– 2-е изд. – К., 1903. – 422 с.
- 6. Ляскоронский В.Г. О месте расположения летописного города Родни. – Спб.: Синатск. тип., 1904. – 44 с.
- 7. Ляскоронский В.Г. К вопросу о Переяславльских торках. – СПб.: Синат. тип., 1905. – 27 с., карт.
- 8. Ляскоронский В.Г. Очерк внутреннего быта Переяславльской земли с древнейших времен до половины ХІІІ века. – К.: тип. лит. тов. Н.А. Гирич, 1906. – 91 с.
- 9. Ляскоронский В.Г. Городища, курганы, майданы и змиевы валы в области днепровского Левобережья // Труды 14-го Археологического съезда. – М.: тип. Об-ва распр. полезн. кн., преемник В.И. Воронов, 1911. – Т. 3. – 82 с.
- 10. Ляскоронский В.Г. Киевский Вышгород в удельно-вечевое время. – СПб.: Синатская тип., 1913. – 363 с.
- 11. Ляскоронский В.Г. Главнейшие черты общественно-политической и религиозной церковной деятельности князя Владимира Святого и его заслуги в отношении Русской земли. – Нежин, 1916.
- 12. Ляскоронский В.Г. Римская монета в пределах Южной России как исторический источник для древнейшего периода русской истории // Известия Историко-филологического института князя Безбородко в Нежине. – Нежин, 1920. – Т. ХХХІІІ. – С. 1–16.
- 13. Ляскоронський В.Г. Розкопки в подвір’ї Софійського собору в Київі. Осінь 1925 р. // Коротке звідомлення ВУАК за археологічні досліди року 1925. – К., 1926. – С. 87–92.
- 14. Ляскоронський В.Г. Титмарові повідомлення про руські справи з початку ХІ століття // Ювілейний збірник на пошану акад. М. Грушевського. – К., 1928.
Література:
- Дубровський В.В. Професор В. Г. Ляскоронський // Український історик. – 1965. – № 3/4 . – С. 47–50.
- Ситник О.М. Василь Григорович Ляскоронський // УІЖ. – 1990. – №2. – С. 88–89.
- Ситник О. М. В. Г. Ляскоронський як історик Переяславщини // Тези Всеукр. наук. конф. «Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури» (21–23 вересня 1992 р.). – Переяслав-Хмельницький, 1992. – С. 93–95.
- Курінний П. Історія археологічного знання про Україну: [Препринт / Передмова О. Супруненка. – Репринт. роботи] / Укр. вільний університет, Центр охорони та дослідж. пам’яток археології упр. культ. Полт. облдержадміністрації. – Полтава: Криниця, 1994. – 140 с.
- Супруненко О.Б. Археологія в діяльності першого приватного музею України. (Лубенський музей К. М. Скаржинської). – Київ-Полтава: «Археологія», 2000. – 392 с. – С. 132–146.
- Самойленко Г.В., Самойленко О.Г. Ніжинська вища школа: сторінки історії. – Ніжин, 2005.
- Жадько В. Ляскоронський Василь // Український некрополь: історичний науковий довідник. – К., 2005. – С. 226.
- Завальна О. Наукова спадщина видатного українського історика Василя Григоровича Ляскоронського (1859–1928 рр.) у збірці наукового архіву Національного музею історії України // Пам'ять століть. – 2007. – № 1. – С. 145–152.
- Ляскоронський, Василь Григорович // История Полтавы. (Сайт Бориса Тристанова). / http://histpol.pl.ua/ru/lichnosti/etnografy-i-folkloristy? id=8103.
- Гордієнко Д. Дві автобіографії В. Ляскоронського (1909–1913) та його особова справа (1923) // Український археографічний щорічник. – К., 2013. – Вип. 18, Т. 21.
- О. Г. Самойленко. Ляскоронський Василь Григорович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=60063 (дата перегляду: 04.01.2022)
- Історична наука у Національній академії наук України в особах: Енциклопедичний довідник. — Київ: Інститут історії України НАН України, 2018. — 742 с. – С. 423–424.
Старший науковий співробітник НДВ археології Г.М. Бузян
